Нива родить, де господар ходить

Нива родить, де господар ходить

Спілкуватися з Володимиром Яренчуком та бувати в очолюваному ним фермерському господарстві «Перлина Турії» одне задоволення. Володимир Арсентійович не лишень дбайливий та вмілий господар, а й неабиякий фахівець сільськогосподарського сегменту.

Його скрупульозність не може не підкупити та не порадувати. Риси строгості та вимогливості керівника якось дивно поєдналися з душевною теплотою та просто-таки батьківською турботою про людей. Це далеко не високопарні епітети до портрета героя нашої розповіді. Найправдивіша характеристика доброї і мудрої людини.
нам неодноразово доводилося бувати у цьому передовому не лише на Турійщині господарстві, яке можна ставити у приклад в Україні і Європі. Про це згодом підтвердить сам Володимир Арсентійович, коли мова зайде за партнерів із закордоння. Поляки, за його висловом, з нотками суму констатують, що не проти вже повчитися в українців. Німці вважають рівними з собою.
Зустрілися з Володимиром Яренчуком на тваринницькому комплексі, що в с. Задиби. Прибув сюди, аби провести оперативну нараду зі спеціалістами. Чистота і порядок заворожують. Враження таке, що потрапили у містечко. Скрізь добротний асфальт, в окремих місцях доріжки викладені тротуарною плиткою. Неподалік знаходяться сховища з кормами. Їх у цьому році запасли вдосталь. Хто зна, яким буде сезон їх заготівлі у наступному році, скаже згодом під час нашої розмови керівник господарства. Техніка, яка обслуговує комплекс, знаходиться на його території. Графік її роботи чітко окреслений. Кожен працівник досконало знає свої обов’язки. Сказане стосується і спеціалістів. Усе підпорядковане одній меті – отримувати високі надої від дійного стада, що приноситиме добрі прибутки фермерському господарству, відтак – і більшу платню людям.
Перш, ніж поїхати до офісу, Володимир Арсентійович провозить нас територією ферми, показує забудову, розповідає про найближчі плани, відтак везе вулицями села. Всі дороги мають щебеневе покриття, аби люди почувалися комфортно за будь-якої погоди. Частина дороги в центрі заасфальтована, обіч неї застеляють плиткою тротуар. Усі ці приємні новинки з’явилися за рахунок господарства. Сучасна огорожа на кладовищі с. Задиби, до речі, також. «Прикро, що далеко не всі по-належному це оцінюють», – якось в серцях сказав цей славний чоловік. «А старається ж не для себе», – подумалося. Звідки ж береться черствість, що породжує невдячність. Людина прийшла сюди з добрими намірами. 
Під’їжджаючи до офісу господарства, звернули увагу його керівника на скромність будівлі: «Єдине, чому Ви не приділяєте уваги, так це конторі».
– Це почекає, – з філософським спокоєм промовив на те господарник. 

 – Володимире Арсентійовичу, рік добігає до кінця. Господарство ваше славне, гарне. І господар Ви також прекрасний. Розкажіть, будь ласка, про здобутки, труднощі та виклики, з якими зустрілися цьогоріч? 
– На труднощі, якщо не брати до уваги хворобу на ковід 19, волинським аграріям годі нарікати, погодні умови були сприятливі. Чого не скажеш про Південь України. Якщо аграрії від Умані до Миколаєва, в Одеській і Запорізькій областях не знають, як взагалі протримати худобу, бо кормів не заготували, то у нас є все. Сьогодні у нас є все! Починаючи від ріпаку і закінчуючи кукурудзою. У нас є врожай. У нас погодні умови були не найкращі, але і не найгірші. Були проблеми хіба що з хворобами,  що створило напруженість під час посівної та жнив. На комбайн же не посадиш доярку, як і на дійку не пошлеш комбайнера. Це ж треба професію на професію замінювати. Навіть були такі моменти, що ми не возили на роботу до тракторної, а прямо у поле. Машина з дому забирає і везе на поле, а тоді –на ніч додому. Ми змагалися за здоров’я наших людей. Сovid  – перехідна хвороба, передається диханням, крапельним шляхом від одної людини до іншої. Ми ж тоді, пам’ятаєте, у березні-квітні ходили усі в масках, бо ж був початок пандемії. Бог вберіг! З нашого колективу усі люди живі.

– Це найбільше досягнення...
– А що по надоях нараду невеличку провів, так, є питання… Тому що корова хворіє, має свої проблеми, але для цього у нас є спеціалісти. Вони працюють над цим завданням, для цього й поставлені. У нас сьогодні найбільші надої в області. Це реальність. У нас нема жодної підставної корови. Це правда. Це те, що у нас є по факту. Останній показник – 32,6 літра. Має ж бути не менше 33-34 літрів на корову. Це перед розтелом і після розтелу. Доїмо 300 днів, на 20-30-й – найбільше молока. Якщо разом збити, має бути 33-34 літри. В іншому разі будуть штрафні санкції. Для таких високих надоїв у нас є все необхідне: техніка, кормороздавачі, білок, тобто ріпак, є соя, збалансований раціон, який готують спеціалісти з Польщі. Генетика, раціон і повітря (у високих корівниках є чим дихати – там же легені не такі, як у людини) – ці три компоненти дають можливість середній надій молока довести до 34 літрів від корови. Помножте на 305 днів і побачите цифру. Множте....
Поки ми бралися за калькулятори, Володимир Арсентійович швиденько перемножив ці цифри у пам’яті і сам же підсумував: «Щорічно це буде 10 650 літрів молока від корівки. Якщо буде досягнуто цих надоїв, тоді й працівники будуть мати премії і всі можливі заохочення.



– І Володимир Арсентійович буде спокійно спати.
– І я буду спокійно спати. Якщо протоколом визначено 75 процентів виходу телят, то має бути 76. Як цього досягти, коли будуть осіміняти корів – вночі, вдень?.. Ще ж потрібно дивитися, звідки корова завезена. Бо наша, якщо йде в охоту, летить до бичка, а гольштинка може мекнути раз у день. І не почуєш, і не побачиш. Але це питання для спеціалістів. У нас для того є комп’ютери, на кожній корові – ошийник із датчиком. Ну, щось там покаже, щось очима треба дивитися. Вже в 4 ранку наші працівники на роботі. Дивляться… Гляне на корову і розуміє: щось не так. Вона настільки скрита в охоті, що це одне з болючих питань сьогодні. Щоб її осіменити, потрібно бачити той пік її охоти. Оце, як є її пік охоти, з самого верху, тоді вона осіміняється. А так можна і 2, 3, 5 разів осіміняти, а вона не осіменяється, потрібний результат не отримується. Тоді питання: «Хлопці, ви спеціалісти? Робіть цю справу». Щоб було 76 розтелів зі 100 можливих у рік. І в нас усе по протоколу. Племзавод… Ми звітуємо перед областю, область – перед Києвом, і тоді всі кажуть: «Все добре». І так має бути. 

– Тобто вимоги до спеціалістів у вас дуже жорсткі!?.
– Худоба у нас дорога. 2300 євро – одне розмитнення. Загалом же одна корова коштує 76 тисяч… То які вимоги ще мають бути? Вона має дати молоко.

– Але якщо працівник до своїх обов’язків ставиться відповідально, як ви й хочете, то йому відповідно й оплату даєте?
– Так. До того ж отримує 50 гривень за кожне парування, за кожне теля. Наше поголів’я дуже вразливе, але воно дає молоко. Є такі «передовики», що дають дуже багато молока і тільки екстра-класу. З нього на «Дубномолоко» навіть масла не роблять, а тільки сири, які йдуть на експорт. По кожній корові я не маю конкретної статистики, тож поцікавлюся про конкретні рекорди у Петровича, – Володимир Яренчук набирає потрібний номер і запитує у Петровича: «Скільки молока дають ваші «передовички» в день? Ті таки зірки…»
Зі слухавки телефона долинає бадьорий голос: «Бува – по 50, а одна – і 70 давала».
– Дякую, – мовить Володимир Арсентійович і вже до нас: – Бува, й по 50 літрів у день дають. Там є окрема група із сорока голів, у них окремий раціон, тож каже, що подекуди є 70 літрів молока. 

– Це добова норма?
– Добова. Є й корівки, що по 72 літри молока дають. 

– Володимире Арсентійовичу, Ви завжди нам розповідаєте про поле, своїх працьовитих механізаторів, про різні культури, які сієте, про самозаліснені землі, в яких нема господаря, і які ви готові взяти для господарювання, і про повноводу Турію, дощі і громовиці, і про найсучаснішу техніку, якісне харчування своїх працівників, у чому й ми особисто мали можливість переконатися, і про все-все. Сьогодні ж говорите тільки про молоко. 
– Це складне питання. Якщо корова дає 72 літри молока, ви ж, знаєте, за цим тягнеться маса хвороб. Одразу ж. Трохи щось не догледів, отримуєш мастити, кондемантрити, нехатебактеріольози… Це все захворювання. Якщо корова дає 18 літрів молока, вона може на й на вулиці ночувати, навіть на морозі, її нічого не бере. Вона наша… А якщо це гольштинка, котра дає 70 літрів молока, там потрібно бути кожен день… 



– Чи можна сказати, що сьогодні саме гольштин виступає показником чи субстанцією, на які має орієнтуватися все господарство у своїй роботі? І на полях відповідні культури сіяти, і думати про їхню якість… Чи все ж таки у вас лишаються, як і раніше, широкі інтереси? Ви приділяєте увагу усьому спектру господарювання, намагаєтесь, щоб у вас все розвивалося рівномірно, збалансовано?
– Зрозуміло, що тільки такий підхід. Не може господарка триматися тільки на самій корівчині, а все інше – зупинити. Щоб дати корові нормально їсти, потрібно на полі мати відповідні культури, зокрема, сою, бо ж це білок, люцерну… А щоб їх виростити, потрібна органіка, а її може дати та ж корівчина…

– Які культури цього року сіяли? 
– Сіємо усі культури, які ростуть на Волині. Ми займаємося зерновими і худобою, а не овочами і фруктами. Ми сіяли, починаючи від раннього збору, ячмінь, ріпак, пшеницю, третікале, жито, сою, соняшник, кукурудзу, гречку... Усі були врожайними…

– Чи вдається дотримуватися сівозміни?
– Скрізь. За сівозмінами у нас дуже суворий контроль. Ми можемо вже везти до себе єврокомісара, щоб він подивився, як ми дотримуємось сівозміни на наших полях. Ми ніколи не сіємо ріпак на другий рік, тільки на третій-четвертий. Знаємо, що в південних областях на одній і тій же площі соняшник вирощують по десять років поспіль, у нас соняшник сіється на четвертий рік. Олійні, просапні культури, далі – зернові… І щоб хворобу попередити. Бо хвороба переходить з пшениці на кукурудзу, з кукурудзи – на пшеницю. Це одні й ті ж самі хвороби. Ми стараємось, щоб після кукурудзи йшла просапна культура. І це нормально – дати попередник. Але ми стараємось сіяти або ріпак, або якусь іншу культуру, щоб виключити споріднені хвороби. Бо на ріпакові – всілякі метелики і переносні, на зернових – сажки й інші хвороби, у кожної культури – свої. Тож намагаємося їх правильно чергувати, щоб по можливості максимально уникнути захворювання культур.

– Для землеробства важливу роль відіграє підживлення. Під час наших попередніх розмов Ви неодноразова наголошували, що являєтесь прихильником органічних добрив. Чи вистачає вам органіки?
– Ні. Органічних добрив на всі землі не вистачає. Ми зараз у Сільці. У нас є 600 га землі, де вносимо тільки органіку. Тут є 400 голів дійного стада, плюс телиці та нетелі, то ж органіки вистачає. Її тут вносимо через кожні два роки. Повністю, стопроцентно удобрюємо всі 600 гектарів селецьких земель. А в нас же – 6,5 тис. га поля. Зрозуміло, що на інші наділи не вистачає. Ось ми з вами були у Задибах… Там тільки два роки на частину поля ми дали органіку, але через два-три роки точно зможемо удобрювати 600 га ріллі. Є у нас село Ружин, де відгодовуємо биків. Їх кількість менша за дійне стадо. Землі там – тисяча гектарів, ми ж можемо забезпечити органікою тільки 300 га. Решту підживлюємо мінеральними добривами…

– Чи дотримуєтесь принципів точного землеробства, на що взяли курс раніше?
– Це новітні технології. Якщо ти робиш аналіз грунтів, то бачиш, чого в тебе не вистачає, і мусиш ці компоненти додати. Наші землі не рівня горохівським, локачинським, луцьким… Ми живемо у перехідній поліській зоні, де пісочок, торф, десь якісь суглинки є. Зрозуміло, що нам важче справитися з цим, аніж хліборобам названих регіонів. Але сьогодні точне землеробство – і аналізи грунтів, і сівозміна  у тому числі, і та ж сама органіка, – напевне, дають результат і, якщо підхід буде комплексним, буде зростати й врожайність. 

– Ви вирощуєте зернові на продаж чи тільки для своїх потреб?
– Ми їх навіть експортуємо. Якась частинка лишається для своїх потреб, бо худоба має ситно їсти, потребує зваженого раціону. А решту – продаємо. У нас дуже багато зернових закуповує наша ж, волинська «Агротехніка». Зерно експортуємо також і за кордон. Полякам продавали ріпак. Зараз є думки продавати на експорт пшеницю. Клієнтів дуже багато. Ви ж знаєте, що світ цього року не доотримав пшениці.

– Тож землеробство у вас рентабельне?
– Так. 

– Ніколи не були у вас на жнивах, але нам доводилося бачити, як жнивує СГПП «Рать» Віктора Шумського. Місцеві агрономи розповідали нам про новітні технології, використання зарубіжних і вітчизняних високоврожайних і стійких до хвороб та погодніх умов сортів зернових. А як із цим у вас і чи займається ще «Перлина Турії» вирощуванням сортового насіння?
– Так, ми – насіннєве господарство. Зрозуміло, що землі СГПП «Рать» і нашого господарства навіть порівнювати не можна. Там і врожай буде більший, і менше вкладень потрібно у цю землю. Але в нас є насіннєве господарство і ми засіваємо свої землі не тільки нашими вітчизняними сортами, але й закуповуємо австрійські і німецькі сорти пшениці, зокрема, і тверді, і напевне, якщо врожай по нашій зоні цього року був 6 тонн, то, думаю, «Рать» Віктора Шумського мала десь близько 8 тонн. Є різниця в землі. Якщо погодні умови і в нас, і в них були сприятливі, то врожай у них завжди буде більший. Земля дає свій результат. Але найбільші надої від корови – все ж у нас, у «Перлини Турії». Це один із найбільших наших пріоритетів, хоча й надалі будемо розвивати господарство всебічно.
А що розмова відбувалася напередодні Святого Миколая, Володимир Яренчук привітав своїх працівників, аграріїв Волині, усі українські родини з цим чудовим святом, побажав міцного здоров’я, добра і достатку у кожен дім.     

Розмову вели Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото Віктора РАЙОВА: на фермі; Володимир Яренчук.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (240) - 86.3%
Пізно (8) - 2.9%
Яка різниця? (8) - 2.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (12) - 4.3%
Мені байдуже (9) - 3.2%