→Рубрики →Західний вектор

Тримор’я – не для нас?

На тлі чергового скандалу в Україні щодо підвищення ціни на природний газ та відсутністю результату з деверсифікації постачання «блакитного палива», а переозброєння ЗСУ не лише за стандартами НАТО, але й з допомогою американських виробників, стратегічний проект Тримор’я викликає підвищений інтерес.

Цими днями Палата представників США прийняла резолюцію, яка підтримує Тримор’я. За документ, який «висловлює підтримку Ініціативі Трьох Морів у її зусиллях щодо підвищення енергетичної незалежності та інфраструктурних зв'язків, а тим самим – і зміцнення безпеки США та Європи», і містить зобов'язання уряду США виділити 1 млрд доларів США Фонду Тримор’я, проголосувати як республіканці, так і демократи.

Для Польщі, яка є головним локомотивом Тримор’я, це черговий позитивний сигнал, який зміцнює розрахунок на збереження вже досягнутого рівня польсько-американських відносин після зміни головного орендатора Білого дому на початку наступного року.

Відомо, що між нинішніми президентами цих держав одразу встановилися конструктивні відносини. Завдяки їм Польщі протягом останніх років вдалося реалізувати цілу низку проектів, які значно покращили стан її безпеки та обороноздатності.

Зокрема, була втілена у життя ініціатива президентів Республіки Польща Анджея Дуди та Румунії Клауса Йоганніса, які від імені створеної у листопаді 2015 р. «бухарестської дев'ятки» (Болгарія, Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина) виступили за розміщення в ряді країн збройних сил під керівництвом провідних держав НАТО, що було схвалено на Варшавському саміті Північноатлантичного альянсу в липні 2016 р. Рішення запровадило програму Розширеної передової присутності (Enhanced Forward Presence), відповідно до якої в країнах Балтії, Польщі та Румунії розміщено сили передового базування в складі багатонаціональних груп Альянсу, які перебувають там на ротаційній основі. Тоді ж з’явився термін «східний фланг НАТО», що тягнеться від Балтії до Чорного моря.

Як зазначає відомий польський політолог, професор Лодзького університету Пшемислав Журавські вель Граєвські, це рішення реалізувалося вже у перші місяці президентства Дональда Трампа в 2017 р., зокрема у Польщі була розгорнута батальйонна і бригадна бойові групи США (загалом приблизно 5 тисяч військових). Поступово РП стала провідним регіональним союзником США на східному фланзі НАТО, а у серпні цього року підписано двосторонню військову угоду про поглиблену співпрацю між США та Польщею (U.S.- Poland Enhanced Defense Cooperation Agreement, EDCA), згідно з якою контингент американських сил у Польщі має збільшитися до близько 20 тисяч зі створенням в Познані вищого командування 5-го армійського сухопутного корпусу США.

Політолог підкреслює, що у основі теперішніх стосунків РП та США лежать три практичні складові:

– військова співпраця;

– придбання американської зброї;

– постачання американського скрапленого газу.

Логіка Польщі проста і послідовна, а тому переконлива. Закупівля нового озброєння є елементом модернізації та підвищення боєздатності армії. Одночасно не лише на словах, а й власним гаманцем поляки доводять американцям тезу про реальність загрози з боку Росії, задля відвернення якої вони готові витрачати великі як для себе кошти. У свою чергу, це слугує гарним аргументом для конгресменів, від яких залежить прийняття американського військового бюджету та формує глибоке розуміння польської позиції в колах, пов'язаних з Пентагоном.

Отже, вже два потужні лобі: Пентагон та виробників озброєння зацікавлені у підтримці нинішньої моделі відносин з Польщею. А після підписання у 2018 р. контрактів, які забезпечують постачання американського скрапленого газу, третім таким лобі стало й газове. Польща прагне позбутися залежності від російського газу та замінити його норвезьким і американським, який розподіляється зі Свіноуйсьця мережею газопроводів та інтерконекторів у рамках держав-членів Тримор'я, звідки він поступово має витіснити російський. Цей вигідний для американської промисловості бізнес шкодить російським інтересам, тому знову ж таки, збільшує волю США до його військового захисту.

Усе це, за оцінкою Пшемислава Журавські вель Граєвські, робить із американської енергетичної, військової промисловості та військових кіл союзників Польщі у прагненні привернути увагу США до регіону та подолати російську загрозу. Взамін США отримують надійного союзника, «триморський» ринок збуту та осередок проамериканської консолідації східного флангу НАТО в умовах існуючих суперечностей у трансатлантичній структурі.

Водночас, з точки зору Варшави, американська підтримка підживлює її регіональну політику та додає привабливості її ініціативам в очах не лише членів Тримор’я, а й у тому числі України та Грузії: «В умовах російської загрози всі прагнуть американського захисту, і союз з Польщею дуже корисний у цьому, навіть геостратегічно потрібний».

Таким чином, Польща має власні вагомі підстави як для позитивної оцінки досягнутого у стосунках зі Сполученими Штатами, так і для оптимістичного прогнозу щодо їх збереження і розвитку.

Навпроти, українські відчуття і передбачення переважно ґрунтуються на копирсанні у минулих стосунках, особистостях, скандалах, емоціях, персональних симпатіях і антипатіях, смаках і післясмаках – тобто за принципом «nothing personal, it`s just business», тільки навпаки. І лише окремі експерти говорять про те, що нам варто облишити україноцентричне сприйняття реальності та думати насамперед над тим, чим саме Україна може зацікавити США (як зрештою й інших союзників і партнерів).

Певні кроки у цьому напрямі вже зроблені, зокрема у серпні 2019 р. у Варшаві була підписана польсько-українсько-американська декларація про співпрацю в галузі транзиту газу з США зі Свіноуйсьця через Польщу в Україну. Завершення цього проекту приєднало б Україну до газової інфраструктури мережі Тримор’я. Також у рамках нещодавно отриманого Україною статусу партнера з розширеними можливостями НАТО не зайвим було б прийняти комплексну програму переходу від радянського застарілого озброєння до сучасних зразків НАТО, що очевидно стало б додатковим стимулом до надання нам Плану дій щодо членства в Альянсі.

Тема закупівель озброєння саме в США, які надають найбільшу допомогу для укріплення обороноздатності нашої держави вже піднімалася у серпні 2018 р.. Тоді йшлося у тому числі про можливість постачання американських систем протиповітряної оборони Patriot. Нагадаю, що у березні 2018 р. міністр оборони Польщі Маріуш Блащак підписав угоду про закупівлю систем Patriot на 4,75 млрд доларів США, перші з яких мають надійти вже у 2022 р. 31 січня 2020 р. було підписано контракт вартістю 4,6 млрд доларів США про закупівлю Польщею у США 32-х винищувачів п'ятого покоління F-35A, постачання яких розпочнеться у 2024 р. (щороку Польща отримуватиме від чотирьох до шести літаків).

Наші ж системи ППО, які і винищувачі, успадковані ще від СССР і за підрахунками спеціалістів, вже із 2025 р. частина цих систем треба вийде на граничні терміни експлуатації. Вітчизняний ВПК не має потенціалу замінити їх власним виробництвом, тому приклад польських сусідів заслуговує на увагу. Проте наразі ми чуємо лише про ідею закупівлі 152-мм самохідної гаубиці vz.77 «Дана-М2», артилерійської системи, яку сама ж Чехія розглядає як застарілу та намагається замінити її стандартизованою з країнами НАТО самохідною 155 мм гаубицею CAESAR французького виробництва.

У будь-якому разі, досвід Польщі як зацікавити США інвестувати в українську безпеку і економіку та перейти від стратегічного партнерства до стійких союзницьких відносин, вже давно заслуговує на пильну увагу. Як влучно завершив один із використаних тут мною матеріалів їх автор, політолог Пшемислав Журавські вель Граєвські, «немає кращого цементу для союзу, ніж збіг інтересів».

Анатолій КУРНОСОВ.

На фото порталу «Нromadske.ua»: альтернативна російській газотранспортна система Тримор’я.