→Інтерв'ю

Ігор ЧАЙКА: «Ми вчасно прийняли бюджет – і це теж про пошук розумного компромісу»

Розмова з новообраним Ковельським головою Ігорем Чайкою відбулася засніженого і морозного дня 15 січня, коли з м. Луцька до Міста залізничників дорога дарувала додаткові випробування. Втім, і в Ігоря Леонтійовича ранок цього дня видався бурхливим: відбувалася позачергова сесія міськради, де всі присутні 34 депутати проголосували за звернення до Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, НКРЕіКП, в якому вимагають скасувати підвищення тарифів для населення.

Але чітко за графіком зустріч відбулася у службовому кабінеті Ковельського міського голови. Оскільки на місто якраз навалилася снігова стихія і от-от мало розпочатися засідання міської комісії питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, то час для діалогу довелося звести до мінімуму. Але й цього мінімуму виявилося достатньо, щоб поставити актуальні питання та почути на них чесні відповіді.

Біографічна довідка. Ігор Чайка народився 16 грудня 1964 р. У 1982 р. закінчив Любомльську середню школу №1 із золотою медаллю. Того ж року вступив на факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З 1983 до 1985 рр. проходив строкову службу в армії. Потім продовжив навчання в університеті та отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Журналіст». Трудову діяльність розпочав у 1989 р. на посаді кореспондента газети «Робітниче слово» заводу «Ковельсільмаш». З 1991 р. працював редактором Телевізійного центру «Ковель». З 2006 р. – у філії Національної суспільної телекомпанії України «Регіональна дирекція UA:Волинь»: завідувачем кореспондентського пункту в м. Ковелі, а з квітня 2018 р. – кореспондентом. 25 жовтня 2020 р. обраний Ковельським міським головою.

– Розумію, що дні зараз дуже насичені… Щойно, наприклад, завершилася бурхлива сесія міськради. Але запитаю прямо: які перші враження про роботу на посаді Ковельського міського голови, на яку Вас обрали 25 жовтня 2020 р.? Це зовсім нова царина, абсолютно інше коло відповідальності, власне, за плечима – багатотисячна громада…

– Звичайно, коли за роботою очільника місцевої громади спостерігаєш віддалено, то це одне. А коли реально починаєш працювати на такій посаді, то це зовсім інше. Ніколи не міг подумати, наприклад, що матиму такий надщільний графік роботи. І це не тільки наради, зустрічі, сесії, але навіть документообіг! Хоча органи влади переходять на електронний варіант, все одно паперової бюрократії ще чимало. І крім цього всього треба ж мати на увазі, що до м. Ковеля приєднані 5 прилеглих сільських рад, що неподалік міста. Причому, це відбулося вже не на добровільній основі, як на першому етапі, а централізовано, на підставі відповідного урядового рішення. І в цьому сегменті вже пересвідчився, що законодавство щодо децентралізації вкрай недосконале. Реформа місцевої влади, звичайно, це прогрес, це рух уперед, але на практиці доводиться постійно вирішувати якісь нестандартні завдання в процесі ліквідації сільрад, особливо – передача майна у власність ковельської громади. Тому доводиться постійно тримати руку на пульсі подій, контактувати з колегами з інших міст, як вони вирішують схожі проблеми.

– Ігоре Леонтійовичу, мабуть, найскладнішими були перші місяці?

– Звичайно. Я отримав повноваження міського голови, розпочав роботу. Але – маючи всіх старих заступників, керівників багатьох структурних підрозділів. І так довелося працювати фактично місяць. А тут ще й резонансні суспільні події, протести підприємців…

– І коронавірусу ніхто не скасовував, і виконання та планування бюджету – також…

– Тим не менше, вдалося швидко вирішити кадрові питання, а нова команда запрацювала на повну силу. Дуже вдячний депутатському корпусу: незважаючи на те, що в раді працюють представники різноманітних партій, нам вдалося досягнути головного – розуміння, що люди нас обрали, насамперед, щоб захищати інтереси мешканців усієї громади. На цій основі знаходимо консенсус, напрацьовуємо спільні рішення. На щастя, сесійні засідання вже зовсім не нагадують якийсь містечковий балаган, а стали майданчиком для ухвалення рішень, які підтримує більшість. Погодьтеся, це важливо, коли за той чи інший проект голосує понад 30 депутатів із 38 обраних! Значить, зуміли довести правильність своїх пропозицій та продемонстрували вміння знаходити розумний компроміс.

– Сенсацією не тільки в м. Ковелі, але й на рівні області стало призначення Тараса Яковлєва – колишнього першого заступника Луцького міського голови Миколи Романюка – на аналогічну посаду у Місті залізничників. Бо Вас висувала партія «За майбутнє», Тарас Володимирович багато років був прихильником «Європейської Солідарності». До того ж, він – лучанин. Суть запитання: кому спала на думку така ідея? Як на мене, вона правильна, але цікаво, як вперше прозвучало це прізвище?

– Я спостерігав за роботою Тараса Володимировича на різних посадах давно. Але тісніша взаємодія виникла в бурхливий передвиборчий період і після виборів. Я звертався до нього за певними консультаціями, і поясню, чому. Колись одна мудра людина мені порадила: «Якщо хочеш бути самодостатнім та відповідальним керівником, запрошуй на роботу фахових заступників, досвідчених людей, незалежно від віку і статі». І в якийсь момент я вирішив, що тарас Яковлєв – це саме та людина, яка потрібна для роботи на посаді першого заступника голови. Він має достатній досвід роботи і в органах місцевого самоврядування (був першим заступником мера в м. Луцьку), і в системі державної виконавчої влади (працював головою Луцької райдержадміністрації), і системно вивчає та намагається реалізувати у вітчизняних реаліях солідний досвід, здобутий після вивчення роботи органів влади в тій же ж Німеччині, Польщі. Відтак багато хто підтвердить його високий професійний рівень. А головне – в нього є бажання, він прийняв цей виклик, і я бачу, що йому цікаво працювати в м. Ковелі, де можна реалізувати чимало нових проектів.

– …І при цьому – мінімум залежності від місцевого середовища, від якого завжди залежить місцевий управлінець у невеликих містах і селищах: друзі, однокласники, сусіди, політики, бізнесмени і так далі і тому подібне!

– Так, певна рівновіддаленість від традиційний ковельських міжособистісних стосунків розв’язує йому руки і не робить заручником специфічних ситуацій. Втім, сподіваюся, що ще за якийсь час перший заступник заслужить право вважатися справжнім ковельчанином!

– Стосунки з владою обласного рівня як складаються? Враховуючи, що там між двома гілками свої специфічні взаємини. Бо ж ковельській громаді важливо ефективно співпрацювати з обласним рівнем, адже є чимало проектів, які можна реалізувати лише спільно. І, звичайно ж, із парламентом, у якому ковельчан представляє народний депутат Степан Івахів.

– Ми в постійному робочому контакті з усіма народними депутатами-мажоритарниками від Волині, наприклад, недавно зустрічалися з Ігорем Гузем. Особливо тісна взаємодія, зрозуміло, зі Степаном Петровичем Івахівим, який обраний у Ковельському окрузі №21, адже саме він уже не один рік допомагає нашому місту ефективно розвиватися. Мене радує, що налагодилися хороші стосунки з новообраними міськими головами Ігорем Пальонкою (м. Володимир-Волинський), Борисом Карпусем (м. Нововолинськ), Ігорем Поліщуком (м. Луцьк). Щодо обласної ради, то наразі системно спілкуємося з головою Григорієм Недопалом, Юрія Поліщука знаю, ще коли він працював у м. Ковелі, загалом цінуємо внесок щодо захисту інтересів ковельчан-депутатів. Щодо облдержадміністрації, то ми з нею зараз менше контактуємо, адже це різні системи влади. Та й наразі не виникало якихось ситуацій, котрі б спонукали до інтенсифікації діалогу. Нормальні стосунки, словом, ніхто нам не заважає працювати і ніяких догм не нав’язує.

– Якщо уявити, що ми зустрінемося наприкінці 2025-го, і тоді звіримо, чи вдалося Вам реалізувати якусь одну заповітну мрію на цій посаді… Про що це може бути?

– Що Ви маєте на увазі?
– Ну, наприклад, могла ж бути якась ключова і грандіозна ідея? Наприклад, сучасний аеропорт? Технопарк тощо?

– Маємо ідею реконструювати центральну площу, для цього вже є проект. Мріємо добудувати якнайшвидше стадіон «Локомотив»: частина проекту реалізована, але потрібно облаштувати саме ядро спортивної споруди, а це – понад 20 млн грн. Власне, слід подбати про нашу рідну річку Турію, котра наразі буквально задихається від засміченості та водоростей. У цьому контексті зазначу, що початок є – це гарна набережна. Але з іншого боку річки треба теж щось гарне зробити. Проте, повторюю, найголовніше – врятувати Турію, щоб вона почала жити, і щоб приносила людям позитивні емоції… Словом, ідей багато, і дай Боже, щоб їх вдалося реалізувати. А для цього налаштовую себе на системну роботу.

– Дякую за відвертість, успіхів!

– І вам дякую за цікаві запитання.

Інтерв'ю вів

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора: Ігор Чайка; центральна площа м. Ковеля; будинок органів влади Міста залізничників.