→Рубрики →Колонка редактора

Дворовий кіт Леон

Він лежав на мокрому асфальті і скляними очима дивився вслід машині, яка стрімко набирала швидкість. За мить до цього кіт, якого люди назвали Леон, був живим. Але він необачно вибіг на дорогу, а водій не пригальмував… І буквально за якихось кілька десятків сантиметрів від узбіччя потужний удар залізного чудовиська перетворив голову кота на криваве місиво… Леон навіть не зрозумів, що сталося. Його душа відлетіли у Всесвіт…

Доля Леона не була щасливою. Чи не одразу після народження. Малим кошеням рудого віддали іншим господарям, але любов їхня виявилася недовгою. Тому кіт жив на подвір'ї, де йому рідко діставалася смачна їжа і часто – копняки і стусани. А в якийсь день кота посадили в машину і кудись відвезли, кинувши посеред чужого міста. Куди йти, кіт не знав… Так і блукав поміж багатоповерхівками, доки його не прихистила молода подружня пара.

Леон чи не вперше в своєму недовгому котячому житті смачно попоїв і виспався в теплі… А за якийсь час його віддали іншим господарям. Бо ті, хто його врятував, не мали можливості тримати його в себе вдома…

Котові, який за рік виріс великим, спокійним і гарним, знову поталанило. Потрапив, як то кажуть, у добрі руки. Тут у нього знову була домівка, а на подвір'ї – невеликий кумедний песик, що одразу з ним подружився. Леон так осмілів, що, граючись, не він утікав від собачки, а вона від нього!

Господарі намагалися не випускати його з дому, але щоранку він вилазив на підвіконня і довгим тужливим поглядом дивився на вулицю. Він був дворовим котом, і тому прагнув свіжого повітря та співу птахів… Леон, звичайно, не знав, що цей вільним, як здавалося йому, світ таїв чимало небезпек.

Якось він вишмигнув у привідкриті двері і цілу ніч провів у пошуках дороги додому. Його шукали і – знайшли. Тож із цього моменту увага до Леона тільки посилилася. Але кіт все одно хотів на вулицю. Чомусь він думав, що це – його стихія…

Того ранку він, як зазвичай, вийшов на подвір'я, побавився з грайливим песиком, попостерігав за зграйкою горобців, які цвірінькали біля наповненої кормом годівнички для пернатих. А потім вирішив розширити географію свого маленького світу. І почав обстежувати нові території…

Він був безпечним, бо за своє коротке життя вже забув лихе, що коїли йому люди, і чомусь був переконаний, що якщо й може йому загрожувати якась небезпека, то хіба що від великих собак, які періодично вибігали на вулиці та цілими зграями кружляли навколишніми дворами і дорогами…

Від дому він відійшов зовсім небагато, якихось пару десятків метрів. Сховався в снігу під невеликою туєю. А потім вирішив повертатися назад. Він, мабуть, устиг помітити машину, яка стрімко наближалася на великій швидкості, але не міг подумати, що вона налетить миттєво… Потужний удар виявився смертельним.

Автівка, не пригальмовуючи, поїхала далі. А кіт Леон залишився лежати в калюжі власної крові… Так його і знайшли. І поховали в січневій холодній землі… Великого, доброго рудого кота Леона…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Ольги ДАНИЛЮК: кіт Леон бавиться з кімнатною іграшкою.