→Рубрики →Історія

Де наша не пропадала?..

Як волиняни на «Stettiner Oderwerke» нацистські субмарини будували…

Раритетні архівні матеріали повертають у не таке вже й далеке минуле, коли волиняни масово їхали на роботу в Німеччину. Під час Другої світової війни це був нацистський Третій рейх, і вивозили тоді наших попередників, зазвичай, силоміць. Хоча було чимало юнаків та дівчат, які добровільно зголошувалися попрацювати в статусі «остарбайтерів», серед іншого навіть будуючи… підводні човни!

Кораблебудівне підприємство «Stettiner Oderwerke» було засноване 28 січня 1903 р. і за час свого існування побудувало 154 кораблі ще до Першої світової війни та кілька субмарин періоду Другої світової. Після капітуляції нацистської Німеччини офіс підприємства переїхав спочатку до м. Любека, а з 1950 р. – до Кельна. Компанія була оголошена в ФРН банкрутом у 1961 р. і припинила діяльність.

Однак, в історії слід від «Stettiner Oderwerke» залишився. Насамперед, кількома цивільними суднами, найбільший інтерес із яких викликає «Stettin» – паровий криголам, побудований ще в 1933 р. (бортовий №769). Він багато десятиріч вірою і правдою служив спочатку німцям, а з 1945 р. – полякам, і був списаний лише в 1981 р.

А ще увагу привертає факт будівництва на «Stettiner Oderwerke» двох підводних човнів для нацистського військового флоту! Саме на спорудженні цих субмарин, поруч із німецькими інженерами та робітниками, трудилися й привезені з України «остарбайтери» (робітники зі Сходу).

Як вони туди потрапили?

Не вдаючись до глибоких історичних екскурсів, коротко. Наступ на СССР у червні 1941 р. для Третього рейху не увінчався «бліцкригом», війна стала затяжною та потребувала додаткових людських ресурсів на фронті. На початку 1942 р. дефіцит кваліфікованої робочої сили почав відчуватися фактично в усіх галузях господарства нацистської Німеччини. Тому фюрер та його оточення вирішили замість мобілізованих залучати до праці людей із окупованих територій, у тому числі – із України.

Для цього застосовувалися як примусові методи, так і пропаганда і агітація, що дозволяла залучати добровільних рекрутів.

Одна з листівок того періоду гласила:

«Люди доброї волі!

Їдьте на працю до Німеччини, до країні соціалістичного порядку та справедливості! Кожний, хто працює в Німеччині, працює для майбутнього свого власного народу. Кожний, хто працює в Німеччині, помагає закінчити війну і тим самим працює для скорого установлення миру.

Німеччина відкриває Вам свої границі, свої брами, щоб показати Вам, що Німеччина це країна справжнього соціалізму, централя народної спільноти».

Тож один із ешелонів із «остарбайтерами» прибув і в м. Штеттін, де розміщувалося суднобудівне підприємство «Stettiner Oderwerke». І саме там було зроблене пропагандистське фото, який вже невідомий волинянин зберігав усю війну, а потім привіз на згадку додому…

На той час корабельня крім допоміжних проєктів виконувала і головний: споруджувала потужні субмарини типу VII, які були здатні виконувати бойові завдання навіть біля берегів США.

Насамперед, це був підводний човен «U-821». Його почали будувати 20 січня 1941 р., а спустили на воду 26 червня 1943 р. Майже рік субмарина служила в навчальних флотиліях і була майданчиком для вишколу німецьких «кріґсмарінен». Вона встигла вийти тільки на бойові завдання, а вийшовши 6 червня 1944 р. в океан із порту французького м. Брест, загинула. Спочатку 7 червня її атакували разом із групою інших субмарин у протоці Ла-Манш британські літаки. «U-821» також стріляла з зенітки, але, на відміну від інших підводних човнів, збити нікого не змогла. Втім, залишилася цілою й сама… Але 10 червня 1944 р. літак «Ліберейтор» за підтримки 4 «Москітос» знову її атакували. Зенітним вогнем екіпаж під командуванням обер-лейтенанта Ульріха Кнакфусса знищив одну повітряну ціль, але після влучення глибинних бомб субмарина затонула. З 51 члена екіпажу вдалося врятуватися лише одному німецькому підводнику.

«U-822» почала будуватися 29 жовтня 1941 р. і була спущена на воду 20 лютого 1944 р. Екіпажем із 1липня 1944 р. командував обер-лейтенант Йозеф Ельзінгхорст. Ця субмарина завжди використовувалася як навчальна та жодного разу не брала участі в бойових походах. Але «U-822» також загинула. Ще 30 квітня 1945 р. Головнокомандувач «кріґсмаріфнен», гросадмірал Карл Деніц підписав наказ про здійснення операції Регенбоген» («Веселка»): у разі капітуляції Третього рейху всі бойові кораблі мали бути затоплені своїми ж екіпажами як вияв «честі флоту». Оскільки Адольф Гітлер уже вчинив самогубством, то саме Карл Деніц проводив переговори з представниками союзників, які висунули вимогу скасувати цей наказ, що й було зроблено 4 травня. Але багато командирів бойових суден Західної Балтики вирішили, що гросадмірал це зробив під тиском, тому проігнорували скасування. Тож 5 травня 1945 р. обер-лейтенант Йозеф Ельзінгхорст затопив «U-822» у Везермюнде (йдеться про акваторію моря біля м. Бремерхафен на північному заході Німеччини). Таким чином 232 (за іншими джерелами 216) підводних човни було затоплено або підірвано самими ж німцями. Корпус «U-822» у 1948 р. підняли на поверхню і як металобрухт переплавили…

До речі, підводні човни типу VII були найпоширенішим видом субмарин Другої світової війни. До капітуляції третього рейху їх було побудовано 703 штуки. Майже всі вони не дожили до наших днів, один із небагатьох вцілілих – «U-995», виставлений на Військово-морському меморіалі, що знаходиться в м. Лабо, Федеральна земля Шлезвіг-Ґольштейн, ФРН.

Суворою виявилася доля і до міста, де існувала корабельня «Stettiner Oderwerke». Після Другої світової війни, на підставі домовленостей лідерів СССР, Великої Британії і США в м. Потстдам, м. Штеттін разом із іншими східнонімецькими землями передане до складу Польщі і отримало назву Щецин. По одній із версій назва міста походить від слова «szczeciny» – «хутро». Також є припущення, що назва походить від слова «ściek» – «стічні води», пізніші дослідження припускають, що назва походить від слова «szczytu» – «зустріч». Перша письмова згадка назви «Stetinum» датована 1133 р., у 1188 р. воно згадується як «Stetyn», у 1251 р. – «Stiltin».

Наразі місто належить до Західнопоморського воєводства РП. Як і колись, воно славиться розгалуженою системою портової інфраструктури в гирлі р. Одер (пол. – Одра) на Балтійському морі та кораблебудуванням. Як і під час Другої світової війни, тут трудиться чимало українців…

Звичайно, доля волинян-«остарбайтерів» складалася після травня 1945 р. по-різному. Дехто, передчуваючи небезпеку, залишився в країнах Західної Європи поза межами радянської окупаційної зони. Більшість із них добровільно зголошувалися повернутися назад, де їх, як правило, поміщували в сталінські «фільтраційні табори». Перевіряли на «благонадійність» і, якщо в органів МГБ СССР не виникало серйозних підозр або чекісти не отримували доносів, то відпускали. В іншому випадку – визнавали «ворогами народу» та транзитом везли в ГУЛАГ.

В нашому випадку виявлення «антирадянських матеріалів» (пропагандистська листівка «Централі правдивої народної спільноти») та фотографії заводу «Stettiner Oderwerke» стала достатньою підставою для ув’язнення на термін 10 років. Власне, це й незаконними сталінськими репресіями не назвеш, бо ухвалений Постановою КВК УРСР від 8 червня 1927 р. «Кримінальний кодекс УРСР» передбачав у ст. 54-10 КК УРСР:

«За пропаганду та агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву чи послаблення Радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів (ст. 54.2 – 54-9), а також за розповсюдження, виготовлення чи зберігання такої літератури застосовується позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців. За такі самі дії під час масових заворушень або з використанням релігійних або національних забобонів, або в місцевостях, оголошених на воєнному стані, застосовуються заходи соціальної оборони, зазначені в ст. 54-2 (розстріл або не менше 3 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна)».

Ось таку історію нагадали архівні матеріали…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото з архіву та відкритих джерел: зустріч «остарбайтерів» біля прохідної заводу «Stettiner Oderwerke»; нацистська листівка з закликом їхати на роботу в Третій рейх; паровий криголам Stettin», який експлуатувався до 1981 р.; музейний експонат підводний човен типу VII «U-995» – близнюк двох субмарин, збудованих на цьому заводі.