→Рубрики →Колонка редактора

Кремлівські «кукушки»

Російські снайпери на українській землі продовжують вбивати наших військовослужбовців. Навіть коли в зоні проведення Операції Об’єднаних сил перебувають Президент держави Володимир Зеленський та посли 7 передових держав світу.

Холод. Сніг. Донбас. По той бік лінії фронту російсько-української війни – цілих 2 корпуси головорізів, які складаються з кадрових офіцерів армії РФ та місцевих найманців, які виконують роль гарматного м’яса. На передовій – перемир’я, проголошене в Мінську, де тривають безкінечні і безрезультатні переговори про деокупацію Донбасу. Насправді цей віртуальний режим «тиші» – набагато краще, ніж гаряча фаза збройного протистояння. Хоча б тому, що з боку захисників України в АТО/ООС набагато менше втрат, ніж у попередні роки. Та й де гарантія, що коли наше військо перейде в наступ, то Кремль на завдають потужного удару у відповідь, не лише відбивши атаку, але й просуваючись усе далі вглиб нашої країни?..

Тому таке воно, дивне перемир’я, коли не просто регулярно стріляють, але й вбивають та важко ранять українських військовослужбовців. Та 11 лютого відбулися події, котрі не йдуть у жодне порівняння з будь-яким іншим днем. Саме цього дня Президент України Володимир Зеленський вирішив здійснити черговий візит на фронт, забравши з собою закордонних дипломатів із 7 передових країни світу.

І доки ВІП-делегація оглядала передові рубежі, професійні російські снайперські групи застрелили 2 українських військовослужбовців. Цинічно. Холоднокровно. Показово…

Не будемо моралізаторствувати на тему, що всередині істоти в людській подобі, яка здатна вбивати інших просто так. Хоча, звичайно, питання хоча б до стану психіки цих кілерів є. Кожен із російських снайперів, який виходить на вогневий рубіж, знає, що це – територія України. Що в оптичний приціл він бачить не окупантів РФ, а захисників власної країни. Але, тим не менше, око не моргає, а палець не здригається. Дослає патрон у патронник, прицілюється і – вбиває. А потім (якщо не загине в результаті вогню у відповідь) повертається в безпечне місце, спілкується з рідними в далекій Росії, гордиться, що «захищає Атєчєство» від… «бандьоровцев». І мама його (сестра, дружина, донька, якщо є такі) з гордістю дивляться на портрет «кровиночки» в уніформі з двоголовим орлом на кашкеті, милуючись «бравим воякою», в якого руки – в крові українця…

А взагалі, з «кукушками» ніхто не церемониться. Одразу після пострілів сектор, де може бути ворожий снайпер, накривають шквалом вогню. А коли хтось із цієї категорії потрапляє в полон, то їм не позаздриш… Навіть у гітлерівському Вермахті під час Другої світової війни снайперам дозволили не носити спеціальні розпізнавальні нашивки, бо вони ставала синонімом смертного вироку.

Російські «кукушки» це знають. Тому й такі жорстокі. Але горітимуть у пеклі за свої злочини вічно. Разом із тими, хто віддав їм злочинний наказ убивати на українській землі українських захисників.

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото ТАСС: російський снайпер на бойовій позиції.