Віталій Кварцяний про футбол, журналістику і не тільки…

Скориставшись нагодою проведення лотереї серед передплатників, «Волинська газета» поспілкувалася з Віталієм Кварцяним. Але – не тільки в форматі, котрий стосується суто футболу. В усякому випадку, Віталій Володимирович – не лише унікальний тренер, але й творча особистість: і книгу мемуарів видав у світ, і на телебаченні працював, і в спілкуванні з журналістами ще невідомо, хто грає роль першої скрипки: ті, хто запитує, чи Віталій Кварцяний, який відповідає.

Біографічна довідка. Віталій Кварцяний народився 19 липня 1953 р. у м. Луцьку. Закінчив СШ№ 15. Пізніше навчався у Київському спортінтернаті, закінчив факультет фізкультури Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Служив у Радянській армії, в цей період грав за армійський СКА (Чита). Навчався у Київській Вищій школі тренерів.

Голова Асоціації футболу Волинської області. Обирався депутатом Луцької міської та Волинської обласної рад. Нагороджений почесним званням «Заслужений тренер України» та орденом «За заслуги» ІІІ ст.

– Багато про Вас уже написали і розказали, ще більше різних сюжетів у майбутні роки на телебаченні покажуть…  Але, все-таки, що для Вас особисто означають мас-медіа? Як для людини, яка чула про себе все що завгодно і, до речі, висловлювалася сама так, що це потім перетворювалося на крилаті фрази?

– Я в своєму спортивно-футбольному житті дійсно багато разів стикався з ЗМІ. І телебачення, і радіо, і преса – найголовніше, так би мовити, багаторічний і безвідмовний двигун медіа… Можу сказати, що таке спілкування – необхідність, яка існує незалежно від чийогось бажання. Чого приховувати: багато разів ваш брат-журналістів створював для мене не завжди комфортне інформаційне середовище, але чимало сказаного, написаного і показаного було об’єктивною реальністю. А ми ж усі, особливо люди з футбольного світу, непрості особистості, часом егоїстичні, вважаємо себе позитивними , і навіть ложка дьогтю в бочці меду – це часом дуже неприємно…

– Бо тоді вся бочка від тієї ложки зіпсована…

– Отож бо й воно! Тим більше, що журналісти – це публіка, яка вміє і полюбляє знайти «щось не те». І завжди турбувало, чому ЗМІ зафіксували саме це, а не оте, звідки дізналися, як здогадалися і, найголовніше, з яких мотивів узагалі про це здогадуєтеся?.. Зараз можу сказати, що журналістська робота справді дуже потрібна людям, вона складна, і, мабуть, одна з основних функцій – показати іншим, над чим треба працювати. Я особисто це намагаюся враховувати і при можливості менше допускати помилок. Але не завжди це вдається, правда?

– Точно!

– Особливо чимало нюансів виникало через мій емоційний характер. Виходило, що спочатку я «вибухав», щось говорив, а за якийсь час охолодав, мислив спокійніше, але ж сказаного вже не повернеш…

– Та саме Ваші емоції впродовж багатьох років і були чи не головною новиною всіх подій українського футболу! І зараз до Вас прислухаються…

– Дійсно, для медіа ти цікавий тоді, коли в емоціях увесь! А тепер я дійшов висновку, що мислителі праві: «Найвища майстерність – володіти собою!» Це – найвища влада, здатність володіти самим собою. До речі, спостерігаючи за багатьма відомими в Україні особистостями, навіть у керівному ешелоні держави, підмітив: багато лідерів навчилися холоднокровно відповідати навіть на найкаверзніші запитання. І вони – праві, і це – ключ до нових успіхів.

– Але часто за виваженістю ховається байдужість… Або некомпетентність.

– Всім відомо, що я не лицемір. Що думаю, те й кажу. А великі політики та деякі бізнесмени навчилися говорити одне, а робити зовсім інше. І це також проблема… Так чи інакше, але журналісти, громадськість і світ спорту – це одне ціле. І головне – навчитися гармонійно співіснувати.

– У Вас теж був досвід роботи на телебаченні. Відчули на собі, як це непросто – оцінювати інших?
– Так, я виконував функцію футбольного експерта у щотижневій телепрограмі «Про футбол» на «плюсах». Зсередини подивився, яка насправді велика кількість людей забезпечує роботу в студії, трансляцію сигналу, забезпеченням інших виробничих моментів! Головне, що це не лише великий, але й дружній колектив творчих людей, які передають цей ентузіазм усім іншим! Особливо цікаво було, що ведучий Ігор Циганик ніколи нам не озвучував можливих питань. От ідемо на передачу, прямий ефір, обговорюємо 8 календарних матчів. А він зненацька міг поцікавитися думкою про той чи інший. Це означало, що треба було ретельно дивитися всі поєдинки, аналізувати.  Я так і робив. І мене Ігор Циганик зненацька ніколи не заставав. Це, до речі, мені нагадувало турнір капітанів у колись популярній грі КВН. Швидке запитання, така ж миттєва відповідь.

– Утім, Ви найчастіше стикалися з місцевими журналістами…

– Ну, так скільки ж років я в футболі! Найчастіше, звичайно, контактували з Романом Флішаровським (спочатку «Радянська Волинь», потім – Волинь-нова», – ред.) та Юрієм Яцюком (раніше Волинська ОДТРК, потім – ТРК «Аверс»,  ред.). На жаль, обидва вже покійні... Так само і ми з Вами неодноразово співпрацювали (Володимир Данилюк свого часу був оглядачем газет «Молода Волинь», «Віче» і «Команда», – ред.) і продовжуємо спілкуватися. Бо головне в цьому процесі, що є розуміння – розвиток волинського футболу, створення максимуму позитиву для волинян, щоб хоча б на якийсь час зробити життя щасливішим. Вважаю, що журналістика – це великий і серйозний шлях, який дуже потрібний і футболові, і народові. Тим більше, що коли команда виграє, то про неї говорять не тільки тут, але й на загальнодержавному рівні! І це також плюс для іміджу Волині.

– Колись я знав, що тільки в футболі бувають договірні матчі. А згодом переконався, що і в журналістиці є замовні матеріали… Тому часом критика справді об’єктивна, а нерідко – хтось її просто купив і оплатив послугу… Але – кожному своє. Позитив тягнеться до позитиву, і коли «Волинь» збирає на стадіоні повний аншлаг, то це і є найбільшою оцінкою роботи всіх, незалежно від професій і посад. А зараз Віталію Володимировичу, якими темами в ЗМІ Ви цікавитеся? Що дивитеся, читаєте, слухаєте?  Чи взагалі хочете все виключити і закрити, щоб не набридало?

– Та я людина усталених традицій. Як звик колись усе занотовувати, так і зараз записую… Ось на столі лежить блокнот, де на кожен день розписано, коли, що і як робити та з ким спілкуватися… Словом, усе планово. Хоча з суттєвою корекцією: після 40 років активної тренерської роботи в мене нині своєрідна творча відпустка з плавним переходом на фінішну пряму, якщо так можна висловитися… Хоча про фініш зовсім не задумуюся. От подивіться, як 75-річний Мірча Луческу після певної перерви в результаті звільнення з посади головного тренера збірної Туреччини активно повернувся до активної діяльності і на чолі київського «Динамо» знову почав демонструвати позитивний результат! Я трохи молодший, тому у в нас, значить, усе ще попереду! Відтак, кожен день проводжу з великим ентузіазмом дізнатися щось нове. Повірите – сплю не більше 2-3 годин на добу… Не тому, що старшого віку, а через свою вдачу. Бо знаю, що багато хто з однолітків, старших чи молодших або взагалі не може заснути, або спить надто довго… Я так не вмію. Треба  навчитися, і я цього майже досягнув, цінувати свій час та поважати час інших. Дуже багато читаю, особливо книжок. Активно переглядаю телепрограми, де, звичайно, на першому місці футбол. І український, і закордонний. Нерідко, щось підмітивши, одразу занотовую в записник, щоб потім спробувати застосувати на практиці. А от Інтернетом користуюся набагато менше. Люблю дивитися старі кінофільми: вони такі ностальгічні і такі щирі! І ще раз переконуюся, що в минулому не все ж було погано… Ось Ви принесли мені кілька газетних вирізок із «Команди» з репортажами про матчі «Волині» з «Шахтарем», «Оболонню» та «Кривбасом», які ми виграли, і я їх обов’язково удома ще раз перечитаю.

Василь Сачко у боротьбі з київською "Оболонню".

– Еге ж, один заголовок чого вартий – «Луцьк, як і раніше, неприступний!»… От би зараз так називати всі репортажі про футбольні матчі…

– Або вислів, на жаль, уже покійного Петра Слободяна – «В Луцьку сьогодні програє навіть «Барселона»… Чи репортаж про нашу домашню перемогу над «Шахтарем» із рахунком 2:0 і фото, де проти екслучанина Анатолія Тимощука в акробатичному стрибку бореться «хрестоносець» Ернест Сіанкам…

– І це була друга перемога в сезоні над гірниками! Спочатку ви виграли в м. Донецьку 3:1!

– Що було, то було. Важко забути… І ось на що зверніть увагу: на цих матчах було від 8 до 10 тисяч уболівальників на трибунах! Їх же ж ніхто силою на «Авангард» не заганяв, вони купували за свої гроші квитки і самі приходили, часто вистоюючи довжелезні черги біля кас! Завдання футболістів – давати результат і створювати видовище – «Волинь» виконувала, а журналісти привертали до футболу ще більше уваги. Зараз – інші часи. І не тому, що наша команда в Першій лізі, а через атаку коронавірус, який надовго зачинив перед уболівальниками двері стадіонів…

– У Вас у кабінеті над виходом висить плакат із висловом «Найкращий футбол там, де водяться гроші!». Ми матеріалісти , розуміємо, що з однією ідеєю далеко не заїдеш, тому поставлю, можливо, складне для Вас запитання. У межах того, що Ви можете сказати: які завдання стоять на цей сезон перед командою? Бо дві попередніх дуже болісних спроби повернутися в УПЛ важко забути… Яка ситуація на цей час?

– Мені навіть книгу афоризмів подарували, я крилаті вислови люблю і часто використовую! Деякі з них – на плакатах у кабінеті. А деякі я видозмінюю, і вони починають жити власним життям… Це щодо теми футболу і грошей. Знайте, я не думаю, що Жузеп Гвардіола (колишній футболіст каталонської «Барселони» та головний тренер англійського «Манчестер Сіті», – ред.) ночами не спить через те, що мільярд євро витратив на придбання кваліфікованих футболістів. Бо ця інвестиція воздається сторицею, і його команда – в групі лідерів світового футболу. Є такий єврейський вислів: «Ми не такі багаті, щоб купувати дешеві речі!». І якщо хочеш мати талант, навіть якщо цей талант тільки робить перші кроки в футболі, доводиться витрачати великі гроші. А ні, то мусиш обходитися тим, що є. В одній ситуації створити з яскравих особистостей цілий ансамбль кваліфікованих виконавців тренерові набагато легше, в другому – значно важче або й неможливо. Хочемо ми цього чи не хочемо, але вся Україна, і в тому числі футбол, живуть при капіталізмі, де за все треба платити свою ціну. Але тут ще одна проблема: в нас фактично немає ринку футболістів…

– Тобто?

– Він, можна сказати, майже пропав. І через коронавірус, і через рівень матеріальної винагороди за свою працю. Тому кваліфіковані гравці мусять їхати за кордон. Власне, так само, як і багато наших уболівальників, які не зможуть прийти на «Авангард» тільки тому, що в цей час на заробітках далеко за межами рідної Волині.  І повернути все до рівня докризового періоду вдасться, мабуть, не скоро… Утім, щось уже починає змінюватися. Недавно отримали від УАФ лист, де сказано, що цілком можливо, що з 1 березня ц. р. буде дозволена присутність глядачів на трибунах стадіонів під час календарних матчів. Обмеження – людей не більше 50% від заповнюваності стадіону і відстань між уболівальниками – 5 метрів. Таким чином, «дванадцятий гравець» допоможе футболістам ефективніше досягати позитивного результату. А як будуть перемоги, то й уболівальники активніше почнуть ходити. Це аксіома.

– А що «Волині» завадило в попередні сезони повернутися в УПЛ?

– Старалися футболісти і тренери. І команда була непогана. От десь щось хтось недоробив. Недобіг. Недоборовся. Недоговорив… Це цілий комплекс. Плюс – Її Величність Удача. От фрагментарно все було ніби на нашу користь, але в цілісну картину не склалося… Значить, ми винні, бо Удача любить того, хто її найбільше прагне. Ми всі відчуваємо гіркоту цих невдач, але на них не зациклюємося.

– Тож про завдання!

– Бюджет клубу трохи зменшився. Але завдання не змінилося: повернення в Українську прем’єр-лігу. Всі це розуміють, насамперед, головний тренер Василь Сачко, його помічники Володимир Гапон і Ярослав Комзюк, інший персонал команди. І – найголовніше! – самі футболісти. А завдання дуже непросте! Хоч є 3 путівки, але й нині як мінімум 7 претендентів. Буде непросто.  Команда добросовісно тренується, з оптимізмом дивиться у майбутнє. Товариські матчі в Бресті показали, що в команди є потенціал, а в її складі справжні бійці. І хоча в на збори в Туреччину цього міжсезоння команда не поїхала, і в інших обставинах можна добре готуватися до сезону. Думаю, все буде нормально. І третя спроба буде, як у приказці: «А на третій раз ми не пропустим Вас!»…

– У Вас на столику – багато книг, у тому числі автобіографічна «Футбол – це не тільки перемоги». Важко було її написати?

– Непросто, бо то був період, коли «Волинь» починала Чемпіонат успішно, йшла впритул до лідерів, і треба було тільки трішечки їй допомогти, щоб команда пробилася вперше в історії в єврокубки. А це – абсолютно новий етап розвитку! І фінансові інвестиції від УЄФА, і розвиток інфраструктури, і залучення кваліфікованих футболістів, і розвиток дитячо-юнацького футболу, і багато-багато іншого позитиву… На жаль, досягнути цієї мети у нас не вийшло – через причини, не залежні від футболістів чи тренерів... І на такому фоні я вирішив написати книгу.

– Можете зізнатися, що було найважче?

– Фотографії! Не дивуйтеся, саме фотографії. Бо я ж раніше не займався архівом, а коли дійшло до діла, то виявилося, що знайти необхідні кадри не так і просто… Та ще й якісні! Друге, ніяк не міг примусити себе почати її створювати. От хотів знати. Чи справді вона когось зацікавить, розумієте? Факт того, що вона вийшла в світ. Я не шкодую. Вірю, що всі, в кого вона є, колись її прочитають. Повністю. Бо чогось сумніваюся, що хтось її проштудіював від першої до останньої сторінки… Тим не менше, перший млинець, думаю, вийшов не глевким. Над другим поки не задумувався.

– Ще раз Вам вдячний за участь у розіграші передплатної лотереї. І за персональний приз для читачів – шарфик від голови Асоціації футболу Волинської області. І за м’яч із підписами гравців збірної України для редакції. Особливо ж  – за цікаву розмову.

– І Вам та «Волинській газеті» всіх благ!

Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.

• Коментуйте FaceBook
• Коментуйте ВКонтакте

• Опитування
• Результати

Фото

Архів публікацій