Нерівний шлюб

Нерівний шлюб  Заради забезпечення мінімального рівня достатку батько Лесі Українки продав маєток у смт Торчин, а її мати при вигляді зятя відводила очі або прикривалася газетою. Що було не так у шлюбі Лариси Косач і Климентія Квітки?


Помилково вважати класиків лише монументами, до яких треба тільки неодмінно покладати квіти та вклонятися їхній безсмертній величі. Бо за життя вони були не пам’ятниками з каменю  і металу, а живими людьми з крові і плоті. І жили звичайним приватним життям. Леся Українка – не виняток…
Апогей урочистостей із нагоди 150-річчя від дня народження Лариси Косач (Лесі Українки) припав на 25 лютого, але триватимуть вони впродовж цілого року. Тому варто не тільки розповідати про вшанування та нагородження, але й про саму Лесю Українку. Особливо – про її приватне життя, котре тривалий час було ледь не таємницею за сімома печатями…
«Познайомився з Квіткою. Цікаво, що могла взяти від нього Леся?», – записав у щоденнику на початку 1920-х Павло Тичина. Йшлося про Климентія Квітку, вінчаного в церкві чоловіка Лесі Українки. Відповіді нема, але напрошується: «Нічого особливого».



Так починається публікація під заголовком «Обидві дружини Климентія Квітки померли у 42 роки», яку «Gazeta.ua» надрукувала ще наприкінці січня 2010 р. Утім, дослідження Віталія Жежери не втрачає актуальності й тепер.
«Оксана Забужко вважає, що шлюб Лариси Косач із Климентієм Квіткою був класичним романсовим мезальянсом – майже за текстом пісні: «Он был титулярный советник, она – генеральская дочь». 
Справді, чин Лесиного батька – «його прєвосходітєльство, дійсний статський радник, в армії це відповідало званню генерал-майора. А Климентій Квітка – не вище за капітана чи ротмістра, скромний чиновник, помічник присяжного повіреного. Та ще й на дев’ять років молодший за неї…», – пише автор.



Але як же ж талановита, популярна, ерудована та красива Лариса Косач відважилася вийти за нього заміж, причому, спочатку розділивши з ним ложе навіть у неофіційному шлюбі?
Вони познайомилися в у листопаді 1898 р. Леся Українка читала своє оповідання «Над морем» літературно-артистичному гуртку Київського університету Святого Володимира. Йому було 18, а їй – 27. Він був студентом-старшокурсником, а вона вже знаною письменницею...
До цього Лариса Косач пережила не одну особисту драму. Дослідники її творчості визначають кілька особистостей, до яких вона була явно не байдужою.
Галина Корба з «ВВС News Україна» 27 лютого ц. р. надрукувала статтю «Чоловіки і жінки – усі кохання Лесі Українки», де спробувала поставити всі крапки над «і».


Максим Славінський, юний літератор, а згодом видатний державний діяч. Чи був він першим коханням Лесі Українки, достеменно невідомо. Але натяки на це є у листах самої Лесі та у спогадах її близьких.
Вони познайомилися у 1886 р., коли їй було 15 років. Юний студент з родини дрібної шляхти був товаришем старшого брата поетки Михайла Косача. Разом вони входили в літературний гурток «Плеяда». У 1892 р. Леся Українка присвятила Максимові Славінському вірша «Сон літньої ночі»:
«Кохано в ту ніч обгорнула мене, приснилась мені люба доля прекрасна, приснилось невидане щастя дивне»…
Чи справді ховалося за цими рядками романтичне почуття, важко сказати. Парою Максим і Леся так і не стали.  У нього згодом була сім’я з іншою жінкою, бурхлива політична та дипломатична кар’єра в лавах Української Народної Республіки.Після приходу «других совєтів» він вимушений був ховатися в м. Празі, де його в 1945 р. заарештували. Після тортур 77-річний Максим Славінський помер у Лук’янівській в’язниці в м. Києві.



Нестор Гамбарашвілі у 1895 р. практично увійшов в родину Косачів. Він винаймав у них одну з п’яти кімнат в їхній квартирі біля київського Ботанічного саду, а паралельно навчав мов численних нащадків.  Саме так і заприятелював з 24-річною Лесею, якій допомагав учити латинську мову, а вона йому – французьку.  Він часто фігурував у її листах того часу. Леся відзначала його «кротость і терпіння» та не стримувала емоцій…
«Судячи з усього, почуття Лесі Українки до красеня-грузина або не знайшли відповіді, або ж він пожертвував ними, одружившись з іншою. Для неї це стало ударом, хоч трималася гідно.
«Дуже сумно мені те, що ти пишеш про Гамбарова (так його називали Косачі, – ред.)… Привітай його від мене, як побачиш. Скажи, що я часто згадую його, а що я йому не пишу, то се, певно, його не дивує», – написала Леся матері у відповідь на звістку про шлюб Нестора Гамбарашвілі восени 1897 р.
Він повернувся в Грузію, збудував наукову кар’єру. На могилі Лесі Українки він побував аж за 60 років – в 1958-му.



Сергій Мержинський. Галина Корба згадує літо 1897 р., яке Леся Українка традиційно проводила в м. Ялті. У теплому кліматі біля моря вона легше переносила свою важку хворобу – туберкульоз кісток. Тоді ж вона вперше зустріла  його – молодого, захопленого марксиста з Білорусі. Він також страждав від туберкульозу, тільки легень.
В останні роки життя Сергієві Мержинському було зовсім зле. Леся постійно пише, що слід знайти гроші і забезпечити йому краще лікування, злиться на його родину, що не може дати йому гідного догляду. Зрештою, вона сама приїздить до м. Мінська і проводить останні місяці коло його ліжка. Саме там, на хвилі емоцій вона за одну ніч пише свою драматичну поему «Одержима».
«Ніхто в світі тепер не може (мені – Г. К.) допомогти, – описувала Леся свій стан матері незадовго до смерті Сергія Мержинського. – Ти не повинна дивитись на сю агонію (вона все ще триває), се не по твоїх нервах, я навіть писать тобі про се не хочу»...
У 1901 р., після смерті Сергія Мержинського, Леся Українка їде в гості до письменниці Ольги Кобилянської, аби знайти у неї розраду в момент страшної трагедії. Якраз у цей період листування стало особливо інтенсивним і відвертим. 



«Ольга Кобилянська – культова фігура в українському модернізмі. Як і Леся Українка, може вважатись однією з перших феміністок України.  Вони почали активно листуватись наприкінці ХІХ ст. та продовжували листування до самої смерті Лесі Українки,– зазначає Галина Корба. – Про якісь особливі стосунки Ольги Кобилянської та Лесі Українки сьогодні знають навіть ті, хто й тексти їхні хіба в школі колись читав. Юрій Андрухович у знаменитому вірші про класиків як «паскудне товариство» припечатав «Леська і Олька лесбіянки», спародіювавши стиль не так літературознавчих, як газетних статей», – пише у своєму блозі для «BBC News Україна» літературознавець Віра Агеєва.
На її думку, листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської вражає, зокрема, і лінгвістичними експериментами. Подруги виробили особливий стиль звертання в третій особі – хтось біленький» і «хтось чорненький», «хтось» і «хто січок».
Утім, фактів про особливі інтимні стосунки між цими жінками немає.



Климентій Квітка. Леся його називала «Квіточка» чи «Кльоня». 
У 1902 р., коли їхній роман вийшов на яву і викликав переполох у родині Косачів, Леся писала до сестри Ольги: 
«Наші устроїли мені «бенефіс» – на 3 тижні всі замовкли, ніхто ні слова. Ну правда ж, не статуїть так робити?». Було в неї таке іронічне слівце – «не статуїть».
 «У 1903 р. Леся приїздить до Квітки в Тбілісі, де він працював у суді дрібним клерком. А невдовзі вони по суті стали жити цивільним шлюбом, що на ті часи було нечувано», – вказує Галина Корба.
Офіційно шлюб вони взяли тільки в 1907 р., обвінчавшись у столиці.
«Коли Леся прийшла в цю сім’ю, намагалася «не обтяжувати Кльоню». На лікування до Італії та Єгипту їздила за власний кошт. Батько (Петро Антонович, – ред.) продав записаний на неї маєток у Торчині, але тих грошей вистачило ненадовго. Тоді ж у Климентія Квітки відкрився туберкульоз. Леся ще йому допомагала лікуватися. До 1917 р.  чоловік Лесі Українки був юристом. Пошуки заробітку носили його від Тифлісу (Тбілісі, – ред.) й Одеси до Петербурга. Йому було про кого дбати: названа сестра Марія й названа мати Феоктиста Карпова. Остання, як і Лесина мати Олена Пічілка, зовсім не вміла рахувати грошей», – пише Віталій Жежера.
Після Лесиної смерті 33-річний Квітка вважав себе старим. Одначе прожив ще 40 років. Казав, що витратив найкращу частину життя на каторжну службу…
За Центральної Ради служив одночасно у двох міністерствах – освіти і юстиції. У більшовицькій владі відчував небезпеку. 1923 р. нібито збирався до США. Теща, Олена Пчілка, писала: 
«Що се ви вигадали про подоріж до Америки?! Осе то мене вже зовсім не тішить! Не для нас тая Америка! Тяжко там для життя й холодно для душі нашому братові! Та й що ж би було з друкуванням Лесиних творів, якби Ви виїхали?!»
Його двічі арештовували органи НКВД СССР. У 1933 р. у м. Києві – як «українського буржуазного націоналіста» часів урядування в УНР. Потім випустили, і він подався до Москви. Став професором консерваторії, викладав музичну культуру народів СССР… У 1934 р. його знову заарештували – уже як «російського націонал-фашиста»… Климентій Квітка отримав 3 роки таборів у «КарЛАГ». Вийшов достроково 1936-го й був поновлений на роботі...
До кінця життя Климентій Квітка був науковим керівником заснованого ним Кабінету з вивчення музичної творчості народів СССР – тепер Московський науковий центр народної музики ім. Климентія Квітки.
А в 65 р. вдівець одружився з 25-річною піаністкою Галиною Кащеєвою, котра працювала над кандидатською дисертацією про українські народні думи. Вона збиралася написати книжку про чоловіка, але померла від ангіни 1962-го... 
«Як і Лесі, на день смерті їй було 42 роки…», – зазначив Віталій Жежера.
19 вересня 1953 р. перший і останній законний чоловік Лесі Українки – Климентій Квітка – помер у м. Москві.
Ось таким воно було, особисте життя легендарної Лесі Українки. Втім, ніякі дослідники через 150 років після дня її народження вже не зможуть встановити, яким воно було насправді…

Роман УСТИМЧУК.

На фото з архіву:  будинок Косачів у с. Колодяжне; інтер’єр вітальні в музеї-садибі; Леся Українка у віці 25 років.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (618) - 86%
Пізно (28) - 3.9%
Яка різниця? (14) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.3%
Мені байдуже (30) - 4.2%