→Рубрики →

Гроші зі сміття

У шахтарському краї придумали, як рятувати екологію, ще й на тому заробляти!

Уже, мабуть, із десяток років Волинь буквально завалена сміттям. Воно всюди: коло будинків, уздовж автошляхів, довкола міст і сіл. Полігони твердих побутових відходів заповнено по вінця. І куди це сміття далі дівати, ніхто не знає. Тобто знає: треба переробляти. Однак від слів до появи сміттєпереробних підприємств ніяк руки не доходять. Хоча публікацій вийшло чимало про відповідні заводи під Луцьком у с. Брище або під Ковелем.

А от Нововолинськ мовчав-мовчав, і на тобі – заявив: у місто заходить німецький інвестор, приносить 40 млн євро, дає податки й сміттєвози, а собі бере… відходи нововолинців.

Як вдалося Місту шахтарів залучити іноземний капітал такого масштабу? Причому зараз, коли навіть давні партнери працюють із острахом.

Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков каже, що його візит до Стамбула став усьому поштовхом.

Це був семінар, який у жовтні минулого року організували для членів Асоціації енергозберігаючих міст, куди входить і Нововолинськ. Представники з Європи та Азії (країн, які мають прямий чи опосередкований вихід у Середземне море) піднімали екологічні питання, обговорювали проблему утилізації ТПВ. Усі абсолютно держави (навіть такі розвинуті, як Німеччина) погодилися: парниковий ефект – проблема не локальна і якщо тануть льодовики – це загрожує катастрофою для всієї планети.

– Навіть у нас, на Волині, – зауважує Віктор Сапожінков, – через глобальне потепління влітку температура сягає 36-ти, що ледь не щороку призводить до пожеж у лісах і на торф’яниках.

Підсумком семінару в Туреччині стало підписання мерами угоди щодо збереження екології. А Нововолинськ зумів ще й налагодити контакт із потенційним інвестором.

– Німці, зізнатися, дуже скрупульозно ставляться до вкладання грошей, тим паче, коли це стосується України. Чимало тамтешніх бізнесменів так налякані корупцією, що вірять байкам. Зокрема: щоби потрапити до України, нібито треба заплатити митнику, потім даішнику, потім владі того міста, де хочеш відкрити підприємство, а потім – усім службам, які те підприємство перевірятимуть, – передає Віктор Сапожніков слова іноземців. – Коли в нашій бесіді про це зайшла мова, я відразу запропонував їм зустрітися з тими іноземцями, які не один рік працюють у Місті шахтарів, наприклад, «Хан-Електробау».

Німці зустрілися з колегами. Почули схвальні відгуки. Після цього отримали запевнення, що міськрада Нововолинська готова бізнесменів, образно кажучи, за руку водити, надавати повний супровід, причому безкоштовно (хоча в тій же Німеччині це вартує немалих грошей).

До речі, в розмові з іноземцями волиняни поцікавилися: «А чому ваших підприємств нема в самій Німеччині?».

– А тому, переповідає Віктор Сапожніков, – що уряд Німечини значно раніше підписав із однією сміттєпереробною компанією угоду на 20 років, яка передбачає всі ТПВ країни звозити лише на підприємства цієї компанії. Тобто в нововолинських інвесторів поки що нема сировини на батьківщині. А коли вона з’явиться, то з прикладом вдалої роботи у Нововолинську компанія зможе претендувати на діяльність по всій Європі.

Не приховує Віктор Сапожніков і того, що як тільки в місті заговорили про сміттєпереробку, були на адресу міської влади закиди: мовляв, хочуть перетворити Нововолинськ у помийну яму (до речі, через таку ж боязнь у Ковелі досі не розпочали будівництво заводу, попри згоду міської ради).

– Я знаю про конфлікт у Ковелі, тому відразу зауважу: у нас ситуація кардинально інша. Українська некомерційна енергетична агенція, котра моніторила ситуацію в Місті залізничників і виступила категорично проти спорудження там сміттєпереробного заводу, дала Нововолинську позитивні висновки. Адже, по-перше, Нововолинськ перероблятиме відходи лише свої та селища Жовтневого (це 25 тисяч тонн у рік – якраз такої потужності буде установка). Тому питання про «помийну яму» знімається автоматично, – запевнив Віктор Сапожніков. – По-друге, ТПВ не будуть спалюватися. По-третє, інвестор власною технікою (вісьмома сучасними автомобілями, кожен із яких вартує декілька мільйонів гривень!) збиратиме по всьому місту сміття, задля чого встановить на території Нововолинська і Жовтневого 800 контейнерів.

Не менш важливо, додає Віктор Борисович, що місцем реєстрації заводу стане Нововолинськ, а підприємство діятиме на базі одного з комунальних підприємств. Тобто, з одного боку, городяни матимуть повне юридичне право впливати на роботу заводу. З іншого – податки йтимуть у казну Нововолинська.

– Відразу зауважу: це підприємство не стане бюджетоутворююче. Але ми й не мали такого на меті, – каже Віктор Сапожніков. – Головне – створити екотехнопарк, який займеться переробкою побутових відходів і очистить місто та прилеглі території від сміття.

До речі, цей завод не лише першим в області перероблятиме ТПВ. Він використовуватиме технологію, якої в Україні ще не було і навіть у Німеччині про неї не всі знають.

Справа в тім, що Західна і Центральна Європа все ще спалюють відходи. При цьому 20-30% ТПВ залишається та їх усе одно десь потрібно утилізовувати. Натомість у Нововолинську переробка сміття буде стовідсоткова. Задля того під високою температурою створюється вакуумне середовище, в якому відходи розкладаються до молекулярного рівня.

– Зауважте: нововолинцям не потрібно буде фасувати сміття до різних контейнерах (окремо скло, картон, пластик, метал, органіка тощо). Замість них це зробить обладнання. І навіть такі небезпечні предмети, як батарейка чи енергоощадна лампа, теж будуть перероблятися, – зазначає Віктор Сапожніков.

Переговори з іноземними партнерами тривають півроку (німці чекали результатів президентських виборів. А вже у липні має бути підписаний остаточний договір, після якого, власне, й розпочнеться спорудження.

Територію під завод уже відведено – 3 га на околиці Нововолинська (де поки що лише пустир). Місце вибране поближче до очисних споруд. А крім того, в результаті сміттєпереробки утворюватиметься електроенергія і тепло, яке можна буде використовувати в міських тепломережах або, скажімо, в тепличному господарстві (площі під теплицю також вистачить).

– Дехто міській владі закидає, мовляв, фірма обіцяє багато, але чи дотримається бодай частини, – зізнається Віктор Сапожніков. – Так-от, усіх небайдужих заспокою: гарантом бізнес-плану з переробки сміття виступає уряд Німеччини! Мало того, керівництво компанії пообіцяло: після того, як підприємство окупиться, а його технологія вважатиметься в Західній Європі вчорашнім днем, завод може повністю перейти у власність Нововолинська. Тобто місто від появи сміттєпереробного заводу тільки у виграші.

Не дивно, що депутати міськради майже одноголосно підтримали рішення щодо будівництва заводу. І чим дали старт на спорудження, яке має завершитися через півтора року.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.