Крізь лихоліття Першої світової

Край хліборобів, рибалок, мисливців, скотарів… Якась жменька робітництва та ремісників. Вчителів, лікарів, душпастирів, урядовців всіх на ймення можна запам’ятати, так не багато було їх. Їхня зброя – плуги, борони, коси, кошілки на рибу та гриби… Мирний божий люд. Жив на цій землі, мов птаство яке, не думав про лихо-біду. Та столиці, царі-цісари на це не зважали і привели криваву політику і велику війну у цей далекий від столичних міст край, зробили його землі фронтовими, а людей – біженцями і вояками, з яких виходили навіть царські генерали та герої Росії.

А починалося все 28 липня 1914 р., коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. У відповідь Росія розпочала загальну мобілізацію. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії та розпочала вторгнення в країни Бенілюксу. 3 серпня Берлін оголосив війну Парижу. 4 серпня у війну вступила Велика Британія, оголосивши війну Німеччині. Нарешті, 6 серпня Австро-Угорщина заявила , що перебуває у стані війни з Росією. Країни Четвертного союзу (центральні держави: Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія та Османська імперія) вступили у воєнне протистояння із країнами Антанти (Велика Британія, Франція, Росія, Італія, США) за розподіл сфер впливу у світі.

На відміну від попередніх воєн, Перша світова мала тотальний характер – лише за тиждень близько 900 млн мешканців Землі, а до кінця війни 38 держав з населенням в 1,5 млрд осіб (3/4 усього населення тогочасного світу) перебували у стані  війни. За 4 роки 3 місяці і 10 днів (1 серпня 1914 р. – 11 листопада 1918 р.), які тривала війна, було мобілізовано 73,5 млн осіб. За  цей час  загинуло 10 млн людей (стільки ж померло в усіх європейських країнах за тисячу років до початку війни) і поранено близько 20 млн. Безпосередні воєнні витрати держав, що брали участь у війні, оцінюють у  208 млрд доларів.

Для народів, розділених політичними кордонами імперій, період Великої війни став одним із найбільш драматичних. На Сході Європи найтяжче випробування спіткало український народ, що був не суб’єктом, а об’єктом  війни між великими потугами, воюючи на стороні обох протиборчих блоків (Антанти і Четвертого союзу, у складі  Російської імперії та Австро-Угорщини відповідно).

Українські землі зазнали значних руйнувань внаслідок війни. Від початку боїв влітку 1914 р. на території Галичини, Волині й меншою мірою Центральної України відбулися одні з найзапекліших бойових дій на Східному фронті. За роки війни в російську царську армію було мобілізовано 3,5 млн українців (за нашими даними – 4,5 млн із загальної чисельності 15,5 млн), до складу австро-угорської армії – майже 300 тис. (до 9% від особового складу  австро-угорського війська). На українських землях здебільшого велися бойові дії між Австро-Угорщиною та Німеччиною, з одного боку  та Російською імперією, з іншого. Саме  тут проходив Південно-Західний фронт російської армії завдовжки майже 400 км. Серед найбільших битв Першої світової, які відбувалися на території України, можна згадати: Галицьку битву (10 серпня – 13 вересня 1914 р.), Карпатську операцію (7 січня – 20 квітня 1915 р.), Горлицьку наступальну операцію німецьких та австро-угорських військ (2–15 травня1915 р.), Брусилівський прорив російської армії (22 травня – 7 вересня 1916 р.), наступ Керенського (червень-липень 1917р.).

Внаслідок війни на українських землях зруйновано господарство, зупинився соціально-економічний розвиток. Зокрема, за роки воєнного  лихоліття в Галичині було зруйновано понад 40% господарств і житлових будинків, понад 1,5 млн промислових споруд. Стратегічно важлива нафтова промисловість регіону зменшила виробництво на 33,3%. Не набагато була кращою ситуація і в  Наддніпрянській Україні. Якщо у 1913 р. тут функціонувало 3 381 підприємство, то  у 1915 р. – лише 2 849. Станом на 1917 р. із 4 млн селянських господарств 1,8 млн дворів залишилося без коней. В цей час у селах залишилося лише 38,7% працездатного населення.

Втім, внаслідок Першої світової війни розвалилися дві потужні імперії – Російська та Австро-Угорська, до складу яких входили українські землі.

Звільнившись від імперських кайданів, українці вступили в новий етап революцій, державного будівництва та національно-визвольної війни 1917–1921. Перший мирний договір у Першій світовій війні підписала саме Україна (хоча вона була суб’єктом війни від її початку) – 9 лютого 1918 р. був укладений Брестський договір між УНР та країнами Четвертного Союзу. Проте боротьба за незалежність, розпочата на завершальному етапі  Першої світової війни, закінчилася поразкою українського державного проєкту та нового розподілу українських земель між країнами-сусідами.

Загалом у роки Першої світової війни, за підрахунками дослідників, загинуло 393 тис. українців у складі російської армії та майже 92 тис. – австро-угорської. Значних втрат зазнало і цивільне населення з обох боків фронту через бойові дії, хвороби, репресії тощо. Хоча значно більше військових та цивільних втрат українці зазнали у період визвольної боротьби 1917–1921 рр. Зокрема , чисельність населення Наддніпрянської України в 1921 р. скоротилося на 2 млн 647 тис., в той час як Східної Галичини – на 478 тис. (9,12%, а якщо взяти до уваги природний приріст, то втрати населення Галичини за роки воєнного лихоліття становили 670 тис., здебільшого українців та євреїв). Саме через драматичну повоєнну історію велика війна не увійшла так міцно в історичну пам’ять народів Центрально-Східної  Європи (зокрема, й українців), як це відбулося на Заході континенту.

У час Першої світової війни, коли німецьке військо просунулося до російського кордону, прийшла біда на прикордонні українські землі тодішньої Росії – Холмщину, Підляшшя, Волинь, Поділля. Військова влада російська заходилася силоміць, збройною погрозою виселяти українську людність у глибину Росії. Страшна й неймовірна була ця руїна. Люди йшли й гинули дорогою, гинула їх худоба й достаток. Не питаючи, саджали їх в поїзди, набиваючи до нестями вагони, й везли кудись до Казані, Пермі або за Урал. Очевидці оповідали страшні речі. Оповідав очевидець лікар в Москві, як, приймаючи такі «біженські» (властиво, виселенські) поїзди, він бачив товарні вагони, набиті самими дітьми, які вмирали, божеволіли. Так, від часів великої Руїни сімнадцятого віку Україна не переживала такого спустошення і руїни, і вона падає тим тяжчою плямою на всіх її призвидців, що тут було багато не тільки глупоти і нерозуміння, а й злого намислу на українство, почавши від тих, що збиралися, користаючи з війни, винищити весь культурний український засіб, і кінчаючи тими, що задумали опорожнені виселенцями простори заселити польськими поселенцями для скріплення свого польського елементу», – писав Михайло Грушевський («Ілюстрованій історія України»). 

У серпні 1915 р. австрійські війська захопили Луцьк та навколишні території.

Більшість населених пунктів Ківерцівщини опинились у прифронтовій зоні та у зоні ведення бойових дій – під нищівними обстрілами австро-угорських та російських військ. Останні, відступаючи, забирали з собою цивільне населення, нищили і палили підприємства, двори, будівлі, аби все це не дісталося ворогові. Зусиллями двох воюючих сторін більша частина сіл  була перетворена в згарища та руїни. В результаті бойових операцій відступ російських військ було припинено під Рівним. З цих позицій у вересні 1915 р. вони зробили спробу контрнаступу і змістили війська противника назад  до лінії Дубно-Корито-Жорнище-Олика-Хром’яків-Ромашківка-Дубище-Карпилівка-Сильне-Чорторийськ-Рафалівка. Фронт тут зупинився. З осені 1915 р. до весни 1916 р. тут проходили жорстокі бої. В історичних матеріалах відмічено найбільші втрати на територіях Тростянецької та Колківської волостей.

Саме  у цих боях, вперше в історії людства, були застосовані так звані «заградотряды», які стріляли у спину своїх же солдат у випадках самовільних відступів із лінії зайнятої оборони. Чомусь в організації цих дій першими звинувачують війська НКВС у часи Другої світової війни.

В кінці травня – на початку червня 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. О. Брусилова (1853–1926) здійснили прорив (район Олика-Цумань) оборони австро-угорських військ. Головний удар по ворогу завдала 8 армія у напрямку Луцька.

На цьому відрізку фронту ворог надзвичайно міцно укріпив свої позиції, але після тривалої і прицільної артпідготовки вони були знищені. Піхота шести російських дивізій 8, 32, 39 і 40 корпусів пішла на штурм і оволоділа першою укріпленою смугою австро-угорських військ глибиною до 2 кілометрів. Закріплюючи і розвиваючи досягнутий успіх,  40-й корпус при підтримці 8-го корпусу 6 червня оволодів другою укріпленою смугою, а увечері 7 червня 1916 р. визволив Луцьк і Ківерці. За декілька днів від ворожих військ очистили значну територію Західної Волині, в т. ч. всю територію нинішньої Ківерцівської ОТГ. Фронт розмістився по річці Стохід аж до лютого 1918 р.

У  липні 1918 р. в м. Луцьку по вул. Вулька (нині педагогічний коледж) помешкання колишньої міської пошти ще було зайняте 16 німецькими солдатами. Ймовірно те, що німецькі солдати були працівниками польової пошти Першої світової війни.

В часи Першої світової війни станція Ківерці майже всі воєнні роки знаходилась у прифронтовій зоні і час від часу над нею появлялись аероплани з чорними хрестами на крилах: це німецькі пілоти виконували нальоти на розміщення російських військ. Самі Ківерці німецьких авіаторів не дуже інтересували по причині своїх скромних розмірів. В населеному пункті розміщались депо, вокзал, ринок, школа, водокачка, невелика казарма і 26 приватних будинків. Був ще питний заклад з назвою «Стара корчма». У 1700 р. в цій місцевості було знайдено скарб римських монет, датованих серединою 3 ст. н. е. (В. В. Кропоткін. Скарби римських монет у Східній Європі. ВДІ, 1951(4), с. 241–282). Це свідоцтво того, що цивілізовані люди відвідували цю місцину, а можливо, й жили тут у ті часи, коли нинішнього міста не було у згадках. 

Якими малими б не були на той час Ківерці, вони подарували назву цілому піхотному полку.

Активність народних мас розворушила Лютнева буржуазно-демократична революція. Відразу після неї й до червня 1917 р. владу в Ківерцях здійснювали органи Тимчасового уряду. За наказом  Верховного  головнокомандувача в кінці березня 1917 р. тут був сформований 615-й Ківерцівський полк, який мав взяти участь у літньому наступі, що готував Тимчасовий уряд. Але через зміну політичної ситуації 615-й Ківерцівський полк участі у бойових діях не брав, до кінця 1917 р. Росія із війни вийшла, на цьому його історія скінчилась. Тож особливої слави 615-й піхотний Ківерцівський полк заслужити не встиг.

Найбільш хвилюючими за часи Першої світової війни були долі солдатів і жителів територій, на яких проходили бойові дії, а особливо – жінок та дітей. Російська імперія завжди мобілізовувала у своє військо немалу кількість жителів, часто проводячи війни. Мій дід, по лінії батька, воював за «Царя и отечество» у часи російско-японської війни 1905–1907 р.р. на Далекому Сході. З початку Першої світової війни ще раз довелось йому воювати, але вже на Заході. У загальному дід відвоював аж 7 років. Цар дбав про безпеку та соціальний захист сімей своїх солдатів. На війні солдат не повинен переживати за своїх дітей та дружину, по-іншому його не заставиш воювати. Тим більше, коли його сім’я може опинитись на окупованій ворогом території. 

Бабу з 4 дітьми вивезли в тил у м. Уфу, це була Башкирія. Місцеві жителі таких жінок називали солдатками. Про солдаток та їхніх дітей дбала місцева влада, чітко виконуючи вимоги законів Російської імперії. Царський уряд повністю (причому безкоштовно) забезпечував сім’ї переселених солдаток з дітьми продуктами харчування. Міська управа видавала продовольчі талони. Баба йшла на ринок, перед входом її зустрічав поліцейський, з повагою вітався, далі супроводжував по ринку, оберігаючи від можливих принижень чи образ з боку місцевих жителів, які належали до іншого віросповідання і розмовляли башкирською мовою, яку не розуміла солдатка.

З розповіді баби я почув про те, що вона обирала на вигляд чистоплотних продавців, обов’язково з чистими руками. Вона не купувала продукти у людей, які заробляли на перепродажі товарів. Причому розраховувалась талонами, які продавці вже потім відносили в міську управу і за них отримували гроші.

Царський уряд (яким у радянські часи лякали навіть дітей) сім’ю солдатки забезпечував матерією та шкірою для пошиву одягу та взуття. Щоправда, за пошив одягу та взуття держава грошей не повертала, тобто платили самі. Влада забезпечувала солдатку і її дітей безкоштовним житлом.

Царський уряд надавав можливість солдатці працювати на легкій роботі і отримувати за це гроші. 

Дід помер у 1948 р., баба проживала у м. Ківерці і померла у 1971 р. Поховані у м. Рожище.

Я ніколи не чув поганих слів від баби про царя та його сім’ю. Перебуваючи у російському тилу, баба чула оповіді про розстріл царської сім’ї. Розповідаючи про це, вона наголошувала на тому, що царській прислузі давали можливість уникнути рострілу, але частина з цих людей відмовилась від цієї можливості. Напевно, саме ці, народні оповіді тих часів є найбільш правдивими. Прада не та, яку зараз описують у різних виданнях про розстріл царської сім’ї у будинку Іпатієва, самі факти часто змінюються.

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора Пізно Яка різниця? А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? Мені байдуже

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (503) - 88.4%

---

Пізно (18) - 3.2%

---

Яка різниця? (9) - 1.6%

---

А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (20) - 3.5%

---

Мені байдуже (17) - 3%

---