Революційні зміни

Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії розхвилювала населення, заставила задуматись над тим , що можна добиватись змін. Відразу після неї й до червня 1917 р. влада у Ківерцях належала Тимчасовому уряду.

Частина населення Ківерцівщини підтримувала Велику жовтневу соціалістичну революцію, яка відбулась у Петрограді 1917 р. Сам Ленін з часом назвав її переворотом. Залізничники Ківерців створили більшовицький страйковий комітет і саме вони не пропустили через залізничний вузол війська Південно-Західного фронту, направлені на  придушення збройного повстання в Петроград.

15 грудня ківерцівські залізничники сформували ешелон з 14 вагонів для відправки революційних військ із Луцька до Рівного, де саме в цей час йшла боротьба за встановлення Радянської влади, яка на той час уже діяла в Ківерцях. Місцевий комітет РСДРП(б) в Луцьку у листопаді створив військово-революційний комітет на чолі з прапорщиком О. М. Дмитрієвим. Котрий в ніч на 13 листопада викликав з Рожища три полки 126 дивізії, які, взявши місто, заарештували представників Тимчасового уряду. У цьому бойовому зіткненні брали участь солдати двох батарей 125 артбригади, на той час дислокованої в с. Жабка. 

Революційні події відбувались у багатьох селах, які не визнавали волосних старшин і сільських старост. Тут обирали волосні і сільські земельні комітети, а пізніше Ради селянських депутатів.

Події в Росії  під керівництвом національної демократії переросли в національно-демократичну революцію в Україні. Вона проходила у суспільно-політичних суперечностях, в умовах антиукраїнської експансіоністської політики Російської і Австро-Угорської імперій.

17 березня 1917 р. за активної участі політичних, освітянських, наукових, кооперативних і студентських організацій створено Центральну раду, головою якої обрали Михайла Грушевського (1866-1934), котрий тільки повернувся з московського ув’язнення. Цього ж місяця в Україні розформували органи царської влади. 10 червня 1917 р. Перший універсал оприлюднив автономію України. Призначили уряд – Генеральний секретаріат, який очолив Володимир Винниченко (1880–1951).

3 липня 1917 р.  ухвалено Другий універсал – Україна отримала статус окремого теротиріально-адміністративного утворення. Центральна рада 20 листопада 1917 р. видала третій універсал, що проголошував утворення Української Народної Республіки.

Вперше за два з половиною століття український народ задекларував свою волю. 25 січня 1918 р. Михайло Грушевський оголосив текст Четвертого універсалу, основою якого були слова: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».

 Здавалось, життя українського народу мало поступово налагоджуватись, старання і зусилля уряду не були дуже успішними, але інколи були марними. Великою і головною помилкою, на мою думку, навіть злочином, був розпуск силенної кількості солдат, які повертались з війни. Саме вони, досвідчені воїни, яких відірвала від своїх сімей та роботи на землі Перша світова війна, могли б захистити свій народ і рідну землю від зовнішніх агресорів і внутрішніх ворогів. Гідний приклад маємо. Сусідня Польща відновила свою державність і стала незалежною.

Генералу П. П. Скоропадському (1873–1945), який своїм переворотом зупинив дії безвольної, апатійної і нерішучої Центральної Ради, не вдалось зупинити руйнацію УНР. Гетьманщина проіснувала з 29 квітня по 14 грудня 1918 р. Монархічній формі правління поставила перешкоду Директорія УНР, якій більшовицькі війська не дали діяти. Лише вісім місяців змогла діяти Західноукраїнська Народна Республіка.

Український народ на своїй рідній етнічній землі продовжував страждати від загарбницьких нападів. 19 лютого 1918 р. кайзерівські війська знову захопили Луцьк, а впродовж тижня – майже всю (нинішню) Волинь. Теперішня територія Ківерцівської ОТГ у ті часи продовжувала потерпати від німецької, австро-угорської, червоної і польської армій.

Після поразки військ більшовиків під командуванням М. М. Тухачевського (у м. Луцьку ще й досі є вулиця названа на його «честь») пізніше квітня 1920 р. під Варшавою, польські війська пішли на Західну Україну. 

Луцьк захопили без всілякого опору, забравши при цьому велику кількість боєприпасів.

Після цих подій. Землі, які надав УНР Берестейський мирний договір, були розподілені не на користь УНР.  Ризьким договором від 18 березня 1921 р., територія теперішньої Ківерцівської ОТГ у складі більшої частини історичної Волині (це вся територія нинішньої Волинської та Рівненської областей) відійшли до Польщі. Створено Волинське воєводство з центром у Луцьку. У його склад входило 11 повітів, 125 гмін, 2743 громади з населенням 1567 тис. чоловік. Теритотія нинішьої новоствореної Ківерцівської ОТГ була у складі Луцького повіту. 

З початку створення і до кінця існування Російської імперії державною мовою у Польщі та Україні була російська мова (хоча українці та поляки на своїх етнічних територіях розмовляли своїми рідними мовами). З часу створення Другої Речі Посполитої (після підписання Ризького договору) на території Польщі державною мовою стала польська. Етнічні українці у Волинському воєводстві мали право розмовляти тільки польською, як і вся Польща. У сім’ях та з іншими українцями спілкувалися рідною.

Тобто українська мова, її традиції і в цілому культура збереглися. Забороняли співати українські пісні… У наш час ЮНЕСКО створено фонотеку пісень народів та країн світу. На збереженні у фонотеці найбільше українських пісень – 11 500, відтак італійських – 5 000.

Наші предки зберегли рідну українську мову, її культуру, традиції і т. п. Напрошується висновок. Чому в нинішній Україні маса людей розмовляє не державною мовою, яка визнана законом України, як єдина державна мова? Звинувачують українців у масових вбивствах… Україна ніколи не воювала за межами своєї держави, не вела загарбницькі війни – це аксіома, доказів не треба. Взяти лише приклади ведення двох світових війн. З них ми знаємо, хто з ким воював, яку зброю масового знищення використовував, хто чиї території захоплював, створював концентраційні табори для масового знищення людей, виселяв цілі народи у місця не придатні для масового проживання, знищував масово безвинних людей тільки за те, що вони розмовляють рідною мовою, мають свої погляди на істину життя, хто був  виселений і страчений тільки за віру в Бога!

Добре було би, аби ЮНЕСКО склала список держав та народів світу, які вели загарбницькі війни, скільки знищили безвинних людей, скільки загинуло у боях солдат, які території завойовники зробили своїми, який і де творили геноцид, скільки людей і по чиїй вині знищені від застосування зброї масового ураження. 

Провести всесвітній суд з правом голосу усіх країн, за винятком тих, які брали участь у цих злочинних діях. Рішення суду (при умові, що суд не підкупний) оприлюднити у всьому світі.