Кліщі атакують!

Кліщі атакують!

У громадському транспорті чого тільки не наслухаєшся і не надивишся. Ото дає народ!
Із самісінького ранку (коли люд на роботу прямує) стою у переповненій маршрутці. Чутно чиюсь емоційну мову:

– Куди, гад, їдеш? Тож не твоя полоса! Ото дав би в лоб!
Думаю: невже водій? Та ні, попереду стоїть якийсь чолов’яга й уважно дивиться в лобове скло, коментуючи побачене. 
– Тихо, – каже шофер, посміхаючись. – Сядеш на моє місце, тоді будеш командувати.
І не контролер.  А… п’яненький пасажир. І де вже встиг зранку «нахлятися»? Балакун усю дорогу чіплявся до водія та інших пасажирів. 
– Посвідчення, – мовила жіночка, увійшовши всередину.
– Показуйте! – видав нетверезий молодик.
– Покажу водієві, як треба, а не вам!
– А я – контрольор.
– Та бачу, як уже «наконтролювався».
«Куди? Ще ж десять копійок не виїхали!» – гукав услід людям, котрі виходили на зупинці на Винниченка. Хтось сміявся із хлопця, когось він дратував, окремі пасажири – узагалі не зважали, а старші жіночки лише головою похитували, мовляв,  як не соромно – молодий ж бо парубок! Я ж дивувалася терпінню водія маршрутки: інший прогнав би, а цей спокійнісінько слухав це «живе радіо». Люд видихнув із полегшенням, коли молодик вийшов коло драмтеатру.
А одного разу вирішила проїхатися тролейбусом. Відзначила: значно більше люблять побалакати пенсіонери (бо ж саме вони – чи не увесь контингент електротранспорту).  
Молода дівчина розповідала іншій, що, мовляв, у квітні подорожчає проїзд у тролейбусі. 
– Ой, то хіба дивина? – підхопила розмову незнайомок котрась бабця. – Тож получки і пенсії не піднімуть! – і продовжила розмову з іншою пенсіонеркою:
– А в лікарні як деруть! Ото Петро як попав туди, то за два місяці зо двадцять тисяч витягли! Зробили раз переливання крові – чотири з половиною тисячі, другий раз… Щодня п’ятсот гривень на ліки. Був чоловік здоровий, як дуб, а за два місяці – не стало. Врачі знали ж бо: надії немає, а гроші все одно тягнули… 
– А що з ним таке було?
– Восени  ходив по гриби, і кліщ вп’явся в ногу. Вирвав паразита, а голова осталася. Поїхав на Новий рік до сина в Білорусію, то там уже геть недобре стало. Забрали в лікарню, сказали – енцефаліт. А ще кажуть, що в нас енцефалітні кліщі не водяться!
– Ой, ті кліщі – то біда. У мене очі сльозилися, боліли – не могла ради дати. Пішла до окуліста, сказали  – очний кліщ утрапив. 
… Не відаю, чи далі бабусі обговорювали недуги, що розносить паразит, бо вийшла коло «Там Таму». Не встигла ступити на тротуар, як мене мало не збила з ніг «нова партія» пенсіонерів. Подумала: невже у стареньких стільки справ, що завжди транспорт переповнений ними? Аж згадала, що знайома бабуся наводила марафети, сідала в будь-який тролейбус і їхала світ за очі : проїзд то безкоштовний. Катаються, аби не сидіти на самоті, а поспілкуватися з такими же одинокими людьми. 
Ірина ВОРОБЕЙ.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (612) - 86.1%
Пізно (26) - 3.7%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (30) - 4.2%