→Інтерв'ю

ПРОФЕСІОНАЛАМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ

Подібну думку доводилося чути кожному з нас неодноразово, у тому числі і від кандидатів та докторів наук факультетів журналістики Київського та Львівського державних (нині національних) університетів названих іменами двох світочів української літератури різних епох – Тараса Шевченка та Івана Франка.

Один агітував свого навчатися та чужого не цуратися, інший – гризти граніт науки. Без цього не може бути прогресивного поступу будь-якого суспільства. Ця теза спливла і в розмові із заступником голови Ківерцівської територіальної громади Юрієм Тананайським.

– Юрію Володимировичу, розмовляємо з Вами вперше, як з одним з керівників Ківерцівської територіальної громади. Тож хотілося б мати більше інформації про нове об’єднання, що зродилося на теренах колишнього Ківерцівського р-ну .

– Наша команда повністю нова. Один перший заступник, ще два профільні. В моїх обов’язках опікуватися культурою, ще один заступник має коло своїх питань – це спорт, молодь, проєктна та інвестиційна діяльність. Є багато нового, чим раніше займатися не доводилося. У ході практичної діяльності набуватимемо навиків. Професіоналами не народжуються, ними при великому бажанні стають.

– Уже так співпало, що і Ви, і ми стали учасниками відкриття художньої виставки у місцевому краєзнавчому музеї талановитого житомирського художника Сергія Носка. Не всі посадовці знаходять час, аби відвідувати подібні заходи.

– Ми підтримували, і будемо робити це й надалі, діяльність нашого музею, який виконує багатогранну просвітницьку функцію. Маємо ж знати не тільки минулу історію та її творців, але й імена творців та митців, які впишуть нові сторінки в біографію України. Директор музею Оксана Сущук, на мою думку, досить креативна, відповідальна та фахова людина наукового спрямування. Мені подобається, як вона працює, старається залучити людей. З її ініативі регулярно відбуваються різноманітні тематичні виставки. Ми також долучаємо Оксану Петрівну до інших заходів, які організовуються в нашій громаді. Опріч іншого, пані Оксана ще й прекрасний історик та активний літописець сучасних проєктів. Саме це дає нам можливість активно залучати у громаду грантові кошти з різних джерел фінансування. Це нам дуже імпонує, що в нашій команді є така людина. Ми також завжди йдемо назустріч її запитам. А це дуже важливо слухати та чути один одного, а не відмахуватися від чогось, мов від настирливої мухи.

Свого часу ми з Оксаною Сущук були колегами, оскільки працювали в освітньому сегменті. Сам я за фахом педагог. Понад двадцять років займався тренерською діяльністю, є майстром спорту України зі спортивного туризму. Оксана Петрівна вела колись краєзнавчий гурток. Вона працювала на станції юних натуралістів, то ми часто пересікалися. Ми готові до будь-якої співпраці. І коли вона чи приходить, чи телефонує, то в будь-яких питаннях намагаємося допомогти.

– Музей далеко не єдина освітньо-виховна установа, якою переймається заступник голови територіальної громади. Наше життя важко уявити без щоденних проблем, що неждано-негадано постають на порядку денному.

– Згоден з вами. Щоправда, не завжди ті проблеми носять лише гуманітарний напрямок, який, чомусь так складалося в державі, фінансувався за залишковим принципом. Розумію, що для більшої частини населення громади дорожня тема, приміром, на даний момент набагато актуальніша, ніж освіта чи культура.

– Як відомо, у другий осінній місяць минулого року відбулися вибори до обласних та районних рад, а також територіальних громад. До керівництва у багатьох з них, ківерцівської в тому числі, прийшли нові команди. У їх відданні всі питання господарського характеру. Тут явно одних знань теоретичних без практичних навиків не старчить. Найкраще коли цей сплав поєднано. Чи старчить усім майстерності на нових поприщах?

– Голова Олександр Ковальчук до того очолював тростянецьку громаду колишнього Ківерцівського р-ну, тож досвіду не позичати. Саме Олександр Миколайович рекомендував на посаду першого заступника Ігоря Поганова. З етичних міркувань я не хочу давати фахову оцінку кожному. Це буде неправильно і не коректно. Знаю одне, що Ігор Юрійович людина креативна, він опікується міським господарством, до якого належать ті самі дороги, що найбільше болять людям сьогодні. Якщо відверто, то ніхто із заступників раніше в органах місцевого самоврядування не працював. Ще один заступник, який має фахову юридичну освіту, курує відповідний напрямок. Нині доводиться переоформляти багато документів різного характеру. Що стосується начальників відділів, то практично всі ті, що працювали раніше, лишилися на своїх посадах. Кадрової чистки як такої не було. Практично усім запропонували працювати в команді. Тільки нещодавно змінили начальника комунального господарства, оскільки той не справлявся зі своїми обов’язками. Кадрові питання – це компетенція голови територіальної громади.

– Але Ви можете радити чи рекомендувати якісь кандидатури на керівника однієї з тих галузей, які куруєте?

– Це можуть робити не тільки заступники голови, а й інші працівники та депутати територіальної громади. Усі ж працюємо на результат та позитивний імідж нашого новотворення.

Новостворені громади отримали не лише певні можливості та ресурси від держави, а й не роз’ясненні питання. Працівники апарату громади ютяться в старому тісному приміщенні колишньої міськради. Заступники вже кілька місяців працюють у кабінеті голови, що створює деякі незручності. У кожного свої прийомні дні. Людина прийшла до когось одного, її треба вислухати, щось порадити. Біда не в тому, що слухають усі. Біда в тому, що це відволікає увагу і не дає змоги зосередитися на питанні архіважливому на цей момент. Подібна проблема, можна сказати, штучна. Аби її вирішити, ніяких фінансових коштів не потрібно. У центрі міста пустує ряд кабінетів, які колись належали райраді та райдержадміністрації. Нині вони пустують. Тож Гордіїв вузол розрубується досить просто без зайвих рухів. Це типове триповерхове приміщення з сесійною залою та спецобладнанням для голосування. Та поки що потрапити туди ми не можемо. Зрозуміло, що штат громади збільшився і робочих місць обмаль.

– Охарактеризуйте ситуацію в тих населених пунктах, які з осені минулого року стали одним цілим з Ківерцями.

– Наразі серед найзначущих питань, що виникають, є питання фінансування. З розширенням території громади значно зросло навантаження на її бюджет. Колись у районному центрі знаходилося чимало установ різних галузей. Була музична школа, яка нині з нашого бюджету забирає, вибачте за таке незручне слово, шість млн. грн. Плюс до того утримання об’єктів культури, на які також іде майже така сама сума. Понад три млн. тратимо на спортивну школу. Навіть на наш музей, зарплату його працівників та комунальні послуги потрібно більше пів мільйона коштів.

А ще ж є інша інфраструктура як у місті, так і приєднаних селах. Її утримання та збереження у доброму стані також на плечах громади. Добавте сюди енергоносії та зарплати, то побачите, що з фінансами не дуже розгонишся. На мою думку, ноша нам випала не легка. Тож для того ми й покликані, аби знаходити шляхи наповнення місцевої казни.

– У який спосіб, коли не є секретом, це має відбуватися?

– Механізмів є достатньо. Є сегменти, де можна заробляти гроші. Такі можливості делегує нам держава. Йдеться про володіння землями, управління комунальним майном. Варто лише розробити досконалу схему поповнення казни коштами. Землю, приміром, можна здати в оренду, якийсь комунальний об’єкт продати.

Але в цьому перехідному періоді, коли ми не можемо заселити приміщення, яке пустує, про щось інше говорити важко.

– Хто гальмує цей процес і має дати добро на вселення.

– Ми звернулися до фонду Держмайна. Звідси нам повідомили, що адмінприміщення, де знаходилася колись районна влада, є в державній власності. Хоча за свідченнями людей, ми ще шукаємо необхідні документи в архівах, будівля споруджувалася за рахунок коштів тодішніх колективних господарств. Якщо так, то майно має статус комунального. Словом, поки що ситуація до кінця не прояснена. Та рано чи пізно, вважаю, все стане на свої місця. Не може ж типове приміщення, яке має слугувати людям, простоювати пусткою. Воно повинно використовуватися за цільовим призначенням. Ми ж не прибуткова організація, яка могла б його придбати за певні кошти. Ми працюємо для блага громади та нашої держави. Та для того необхідно створювати належні умови. Люди, які до нас звертаються, не повинні стояти в черзі на дворі, оскільки в приміщенні, де зараз перебуваємо, тиснява страшенна. А це ж ущемляє і їхні права, і наші. Так чи інакше, але цю проблему все-таки вирішувати доведеться.

– Яку позицію в даному випадку займає Луцька райдержадміністрація, яка, за інформацією голови райради цього ж р-ну Олександра Омельчука для «Волинської газети», разом з Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Волинській, Львівській та Закарпатській областях є правонаступником споруди?

– Поки що якоїсь конкретної домовленості з названою райдержадміністрацією нема. Ми могли б проводити там сесійні засідання. Зала досить містка, в ній встановлена зручна для голосування система «Рада». Вона б дала можливість скоротити процедуру підрахунку голосів. Саме приміщення можна було б взяти, скажімо, в оперативне управління, оформивши це відповідною угодою. Форм для передачі є достатньо. Не вистачає доброї волі та бажання.

– Питання створення належних умов праці важливе, але далеко не єдине в діяльності будь-якого органу. З чим ще довелося зіткнутися новоствореній громаді?

– Багато клопоту, думаю не тільки нам, а більшості новостворених формувань, завдала цьогорічна зима. Вона була досить аномальною. Через брак спецтехніки комунальне господарство не завжди вчасно справлялося з чисткою доріг. Мали лише один старий механізм, що постійно ламався, тож більше простоював, ніж працював. Добре, що на поміч прийшли підприємці. Вони без будь-яких умов безкоштовно надавали свою техніку. Завдяки їм і вдавалося звільняти шляхи від снігу, що сипав, мов з рукава. Зрозуміло, що пальне ми старалися повертати.

– Зима у минулому, на фінішну пряму вийшла весна, яка любить молодитися та милуватися своєю красою.

– Постійно та активно займаємося питаннями благоустрою. Вирішили робити поквартальний ремонт доріг, аби не ганяти сюди-туди техніку. Хоча, можливо, не так багато і зекономимо на цьому, та все-таки якась гривня в касі залишиться. Гроші, як відомо, люблять ощадливих. За цей рік зробимо сім-вісім вулиць в одному мікрорайоні, в наступному працюватимемо в іншому. Не зняте питання щодо освітлення вулиць. Дуже багато прохань про надання матеріальної допомоги. Прикро це говорити, але маємо значну кількість онкохворих. Дивимося, кому треба гроші першочергово.

– Від життєвих проблем не заховаєшся, вони були і будуть, бо від біди ні застрахуватися, ні відгородитися частоколом не можна. Фінансових вливань вимагають й інші сфери багатогалузевого громадського господарства.

– Знову-таки повернуся до того, що говорив раніше. Багато різних об’єктів колишнього райцентру фінансувалися з різних джерел. Нині все замкнулося на громаді. На них тепер доводиться витрачати тридцять млн. грн. Колишня районна лікарня також тепер на бюджеті громади. Зарплату медики, звичайно, отримують від держави. Але утримання будівлі, проплата за енергоносії, комунальні платежі лежать на нас. Тому поки що терпимо, можна сказати, певні випробування на міцність та зрілість. Бо не всі обіцянки, що роздавалися у передвиборчій кампанії, вдається відразу реалізувати через обмежений кошторис. Добре, що в цих питаннях знаходимо взаєморозуміння з підприємцями, які готові співпрацювати за програмою співфінансування щодо ремонту важливих об’єктів. Завдяки дольовій участі підприємців вдалося прокласти понад кілометр бруківки на одній вулиці, де вони проживають. Це свідчення того, що людям не байдуже, в якому стані наше місто, а ще це є яскравим проявом патріотизму. Щебінь, інші підсипні матеріали вони придбали за власні кошти. Якби таке розуміння панувало повсюди, ми давно мали б державу з добре розвинутою інфраструктурою. Хотілося б ці добрі напрацювання продовжувати і в майбутньому. З людьми треба постійно працювати, приділяти їм більше уваги, знати їхні запити.

– Ваш досвід вартий того, аби на нього звернули увагу і в інших громадах нашого краю.

– Коли хто зацікавиться, готові поділитися, бо ж усі зацікавлені зробити не тільки наші території, всю державу чудовим Гефсиманським садом. У всі віки люди старалися прикрасити будь-яку територію, бо бажали жити у чистоті та комфорті. На сьогоднішній день болючою проблемою є централізоване водопостачання, яке знаходиться на балансі залізничників. Нині Укрзалізниця виставила нам тариф близько тридцяти грн. за кубічний метр води. Це досить висока ціна, яка є обтяжливою для громади. Розуміємо, що власник несе певні витрати, але потрібно рахувати не тільки власні кошти, а й партнера. Ми неодноразово порушували питання, щоб водомережі, водокачку у тому числі, передали на наш баланс. Адже свердловини знаходяться на території громади. Якщо потрібно десь щось підрихтувати, робимо це за кошти платників податків. Система постачання води досить стара і достатньо зношена. Запірні крани та клапани заледве витримують нормальний тиск. Ніхто не застрахований від біди. Інколи через невеличкий прорив доводиться відключати від води пів міста. Зрозуміло, що тим самим ми створюємо побутові незручності багатьом жителям.

Безумовно, що далеко не всі проблеми озвучив наш співрозмовник. Але сказане дало можливість дійти висновку, що громада активно працює над своїм розвитком.

Володимир ПРИХОДЬКО.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Фото Віктора РАЙОВА.