Пекло війни

Пекло війни

В Україні сьомий рік триває неоголошена російсько-українська війна на Донбасі. І кінця-краю їй не видно… За тривалістю вона вже перевершила і жахіття Другої світової (1939-1941 рр.), і Першої світової (1914-1918 рр.). Не забуваючи про бойові дії на Сході сьогодення та жертовність сучасних Героїв, у той же час не стираються з пам’яті й події далекого минулого…

…І хімічні атаки
Мій другий дід (по лінії мами) також пройшов пекло Першої світової війни, але на той час він ще не був одружений. Він часто розповідав про війну, у якій не один раз доводилось ходити у «штикові» атаки, з примкнутими до гвинтівок багнетами. Після цих нищівних, смертельних і кривавих атак із роти (приблизно 100 військовослужбовців) залишалося всього по 5–7 чоловік. Чомусь у тому числі і дід залишався живим... Йдучи у «штикову», стріляти не можна було, орудували тільки багнетами. За стрільбу у «штиковій атаці» – смертна кара (якщо залишишся живим).
Але чи не найбільше мене здивувала розповідь діда про застосування німцями хімічної зброї проти військ Російської імператорської армії (Волинь тоді належала до Російської імперії, відповідно, всіх наших предків мобілізовували в царську армію). Зброя масового ураження, для якої застосовували хлор, була, напевно, найстрашнішою та надзвичайно нищівною. Причому, у російських солдатів на той час не було засобів захисту від хімічної зброї – протигазів… 
Ось і наступив час, коли з протилежної сторони ворожих окопів німецькі війська випустили з балонів рідкий хлор. Завжди ситуацію у найскладніших умовах служби рятують найдосвідченіші і одночасно найсміливіші вояки. Саме такий воїн із ланки молодших командирів не розгубився, проявив ініціативу та винахідливість і дав команду кожному зняти з ноги чобіт, взяти у руку онучу і намочити її своєю сечею, обгорнути нею лицеву частину голови і дихати тільки через онучу, при цьому, стоячи, зайняти найвище місце, при можливості сховатись за дерево і т. п., ні в якому разі не нахилятись і не лягати на землю (хлор важчий від повітря).
Хто правильно зрозумів і виконав цей наказ – залишився живим, а ті, хто не зрозумів, – померли.

«Штикові» діда-ківерчука
Дід був людиною вдосталь грамотною та розумною, хоч і отримав домашню освіту та 4 класи початкової школи. В часи Російської імперії у школах навчали російській мові. Українську мову вивчали у домашніх умовах. Любив вірші Т. Г. Шевченка. Він знав і оповідав твори Тургєнєва, Нєкрасова і не тільки, цитував вірші Лєрмонтова та інших поетів, але я ніколи не чув від нього віршів  Пушкіна. Напевно, саме  Пушкін не був у пошані царської влади, можливо, його твори не вивчали у школах? Дід розв’язував впевнено ті найскладніші задачі з математики, у правильному вирішенні яких не були впевнені мої двоюрідні брати і я. 
Він навчив правильно розписувати писанки. Я чомусь довго був переконаний у тому, що він сам видумав малюнки, узори, позначки та стиль розпису пасхальних яєць. Пройшло багато років, вже при Незалежній Україні, коли я купив кольорову книгу українського писанкарства і ознайомився з її змістом, зрозумів, що це ціла класика українського мистецтва, яка передавалась з покоління в покоління з давніх часів. Є у цій книзі багато зразків із розписів, яких навчив мене дід.
Дід був людиною віруючою. Віра у Бога в його житті займала вагоме значення, він часто молився, обов’язково перед вживанням їжі і після, говорив молитву також перед сном і після сну. Про свого глибоко віруючого діда я розповідав одному з родичів, який прислуговував у церкві. Він мовчки мене уважно слухав, але якось на велике релігійне свято сказав: «Твій дід у штикових атаках не загинув тому, що був надзвичайно віруючою людиною».
Помер він у 1972 р., похований на старому цвинтарі у м. Ківерці поруч із дружиною.



Дослужився до генерала
Я завжди згадував слова діда, який розповідав про свого найстаршого брата, котрий не повернувся з Першої світової війни. В радянські часи у приклад ніколи не ставили ветеранів Першої світової війни. Тим більше, взагалі не згадували про них, якщо вони були офіцерами, котрі, здебільшого, пішли проти більшовиків.
Офіцерів-білогвардійців вважали ворогами радянської влади нарівні з українськими націоналістами. Але дід, показуючи якось світлину брата, сказав, що він був капітаном царської армії. З часом повідомив, що його брат носив погони полковника. Дід помер і навіть не здогадувався, що його старший брат заслужив військове звання генерал-майора.
Помер у 1917 р. по хворобі у м. Москві. У список учасників Першої світової війни зарахований як… Герой Росії.
Велика війна 1914-1918 рр., на жаль, не стала переломною подією, яка б зупинила війни на планеті. Навпаки, вона стала фундаментом для нової війни – Другої світової.

Повоєння
Час зміни влад і воєнних дій скінчився в листопаді 1918 р. Люди замучені стражданням від  голоду, смертей, хвороб, живучи у постійному страху, наче й дочекались мирного життя…
Нікому легко не жилось. Розпочалось відновлення бідних селянських хат  та господарств, мало хто мав коня чи корову, як це було до 1914 р. Всі нажиті цінності скромного життя забрала жахлива війна. Всі, хто залишилися  живими, дякували за це Богові.
Поліські піщані землі і родючі торфовища, які при турботливому та умілому догляді, давали людям можливість хоч і бідно, але жити на цій прекрасній, Богом даній землі. Наявність великих, безмірних запасів води , як ніде у інших місцях Європи, була гарантом того, що у будь-яку пору та  час року люди ніколи не економили на воді. Вода давала життя всім представникам рослинного і тваринного світу.
Потужно піднімались у висоту сосново-дубові праліси, у меншій, але достатній кількості породний склад лісів доповнювали вільшаники та березняки, вдосталь було осик, берестів, грабів, ясенів, лип, ялин, горобини, акацій…У підліску панували: ліщина, крушина, бузина чорна, калина, бруслина… По каймах лісів з сонячних сторін росли терен, алича,ожина, малина…У соснових борах завжди були присутні зарослі чорниці – основної дикорослої ягідної годувальниці , з багатьма цілющими властивостями. У сосновому рідколіссі та на сонячних околицях лісів масово з великою кількістю плодів присутні брусниці – особливі ягоди Волинського Полісся…В соснових лісах, на схилах, ближче до боліт чорницю та брусницю змінювали лохини – елегантні низькорослі кущі, а вже в болотах на насичено-зелених килимах мохів росла журавлина – королева боліт, щоб побачити росянку(росичку) круглолисту – комахоїдну рослину, треба низько нахилитись і уважно вдивлятись у килим природньої зелені…
Найбільшої уваги і пошани вартує рослина, яка живе на сонячних галявинах у лісах, на просіках, на відкритій місцевості серед чагарників, але завжди на сухих місцях – це суниця лісова – ягода сонця. Саме суниця є найпривабливішою рослиною у пору цвітіння, у пору дозрівання і повної стиглості ягід – заманює своїм неймовірним запахом людей, від малого до старого. Смакові якості ягід суниці описати важко, їх треба куштувати. Хто хоч раз їв ягоди суниці, не може і не має права сказати , що у світі є кращі, не говорячи вже про цілющі властивості ягід і в цілому рослини суниці лісової. 
Хто не жив або не відвідував у весняну та літню пору ліси Волинського Полісся, коли масово цвітуть трав’янисті рослини, кущі, дерева, болота, не споглядав спокій плес лісових озер та боліт, не спостерігав за рухом вод у лісових струмочках, не вмивав своє лице водою з річки стоячи босоніж у воді , не дивився на захід сонця вдалині над непохитними кронами лісу, не бачив схід сонця над туманним озером, не вдихав на повні груди  чисте повітря наших лісів у будь-яку пору року, хто не слухав пташиних хорів у надвечірню та ранкову лісову пору , не чув голоси зозулі після дощу, під райдугою на горизонті за лонкою, не спостерігав як пасеться, на лузі вдалині, олениця, пильнуючи безпеку своїх оленят, – той ніколи не зрозуміє цінностей природи нашого краю.
Після довгих тривожних років життя саме природа давала людям можливість поринути приємними думками і розчинити їх у красі та спокої всього, що їх оточувало. У світі немає нічого бездоганнішого ніж сама природа.
Дякуючи деревині, люди мали з чого будувати хати, виготовляли знаряддя праці, дровами опалювали хати, готували на дровах їжу, в лісах і на полях збирали ягоди, гриби, випасали худобу, косили трави на сіно, збирали лікарські рослини, в озерах, річках та канавах ловили рибу, плели постоли і т. п.
Копали на болотах торф, яким удобрювали землі і з якого виготовляли, шляхом висушування на сонці, паливо для печей.
Для будівництва використовували пісок, глину і вапно. У саморобних печах з глини випалювали цеглу. 
Люди населених пунктів на землях нинішньої Ківерцівської ОТГ без допомоги держави відновлювали своє життя. Здавалось, що все йде до кращого. Але чому у такій безгрішній і бездоганній природі страждають віками, навіть тисячоліттями, люди, долі яких ніколи не оминають війни? 
Нехай не думають нинішні політики, що розпочавши нову повномасштабну війну (вона обов’язково стане світовою), легко її виграють. Така війна стане повним крахом для світової цивілізації. Нинішні протистояння треба вирішувати мирним шляхом, всі учасники цього процесу повинні поступатись своїми  матеріальними, політичними, економічними та іншими вигодами. По-іншому позитивних результатів не буде. 

Валерій ПНЕВСЬКИЙ.

На фото з архіву: під час Першої світової на Замковій площі м. Луцька; жертви хімічної атаки.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (5) - 55.6%
Пізно (1) - 11.1%
Яка різниця? (1) - 11.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (1) - 11.1%