ДУХУ УКРАЇНИ – БЕРЕЖНИК

Це й академік Міжнародної академії культури безпеки, екології та здоров’я Олександр Тимовський, колишній заступник начальника Іваничівського РВ УМВС Геннадій Чупахін, вчитель інформатики спеціалізованої школи № 269 м. Києва з поглибленим вивченням інформатики, автор багатьох посібників і статей з інформаційних технологій Олександр Мацьоха. 

А також завідувач поліклінічного відділення Іваничівської ЦРЛ Алла Баранчук, лікар кардіологічного відділення Нововолинської ЦЛ Ігор Федюра, лікар-кардіолог Василь Поліщук, який живе і працює в Німеччині. 

Гордиться школа і своїм видатним учителем Дмитром Іващенком, з яким пов’язують поромівський феномен творчосил – письменників та журналістів. Серед них Степан Борисюк, Олег Потурай, Іван Пукля,  Олександр Бобак, Світлана Гах, Віктор Вербич, Алла Лісова, Олександр Радзивілло та інші. 

«Ви сіль землі» – євангельська метафора, яку прикладають до тих, хто дає сенс життю і смак», – так говорять про кращих людей свого часу. Саме таким був Дмитро Полікарпович Іващенко. Його ім’я золотими літерами вписане в історію Волині, він став його легендою, людиною, яка творила славу і велич нашого краю. Дмитро Полікарпович був відданим сином України-неньки, дисидентом, учасником бойових дій Другої світової війни, викладачем кафедри української мови та літератури Луцького педагогічного інституту, талановитим педагогом, який виховав цілу плеяду вчителів, письменників і журналістів.

На честь видатного волинянина на факультеті філології та журналістики ВНУ імені Лесі Українки діє меморіальна аудиторія імені Дмитра Іващенка, де й багато хто з поромівців навчався.

Сам Дмитро Іващенко народився на Полтавщині, мав потяг до точних наук, проте 1938 року вступив на філологічний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова. Навчання перервала Друга світова війна. Мав поранення, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенінсберґа», «За перемогу над Німеччиною». Після закінчення війни приїхав до Луцька. Працював у школі № 3 учителем української мови та літератури. У 50–60-х роках працював на кафедрі української мови та літератури Луцького педагогічного інституту. Свої лекції Дмитро Полікарпович читав без жодного папірця, а вірші заборонених поетів знав напам’ять. В автобіографії Іващенко писав: «Це був період, коли повіяло хрущовською відлигою. Я з захопленням сприймав появу творів шестидесятників, особливо В. Симоненка, М. Вінграновського, Л. Костенко, І. Світличного, І. Драча. Хотілося донести ці нові віяння і до студентів. І не помітив, як відлига перетворилась на ожеледицю. І підсковзнувся». 

1 вересня 1965 р. його арештували, звинувативши у проведенні націоналістичної антирадянської пропаганди й агітації та у створенні антирадянської організації. Іващенку, як учаснику війни, що мав державні нагороди, «суд, не дивлячись на особливу небезпеку злочину», «проявив гуманність» і присудив 2 роки таборів у Мордовії.

Після звільнення з табору Дмитро Іващенко 10 років учителював у с. Поромів Іваничівського, тепер Володимир-Волинського р-ну. Там плекав талановитих учнів. Наприклад, журналіст, драматург, поет Олег Потурай свого часу не тільки редагував Ківерцівську районку, луцьку міську газету «Луцький замок», згодом очолював Волинську обласну організацію Національної спілки письменників України. Член НСПУ, автор багатьох поетичних збірок та літературно-критичних книгВіктор Вербич пригадує, як Дмитро Іващенко дбав про українське Слово не тільки в Поромові, а й Нововолинську, гуртуючи талановите юнацтво.

Дозволу вчителювати у Луцьку за радянської влади він не мав. Лише в роки незалежності України Дмитро Іващенко зміг повернутися до вчителювання у гімназії №21, де заснував літературну студію «Первоцвіт». Майже 14 років успішно нею керував і виховав не одного майстра слова – Софію Стасюк, Вікторію Литвак, Олену Пашук та інших.

Добрим словом українська інтелігенція згадує с. Поромів, вчительський колектив, сільчан, які прийняли політв’язня у свою родину і допомогли пережити переслідування та цькування.