→Рубрики →Історія

...Позавчора була війна

Підготовка сталінського СССР і гітлерівського Третього рейху до наступу один на одного трагічно розв’язалася на світанку 22 червня 1941 р. агресією Вермахту проти РККА. Перші бомби, як і у вересні 1939 р., на початку Другої світової, знову почали падати на волинські міста та села…

Заквітчані арки та хліб-сіль, якими волиняни зустрічали «визволителів» у «золотому вересні» 1939 р. дуже швидко перетворилися на масові репресії з боку більшовицького режиму. Саме тому, наприклад, цими днями парламент Литви ухвалив резолюцію про визнання Росії як правонаступниці СССР відповідальною за депортації, ув’язнення та розстріли і вимагає від Кремля матеріальної компенсації за заподіяну біду. В Україні тоталітарне мислення ще не вивітрилося з голів багатьох владоможців, тому 22 червня тут, здебільшого, «відзначають» за старими радянськими сценаріями, як це не парадоксально – майже так само, як у сучасній Росії, котра з 2014 р. продовжує збройну агресію проти України.

Але 80 років тому, незадовго до кривавого світанку 22 червня, повітря пахло війною, проте в неї ніхто не хотів вірити. Ще б пак: Третій рейх і СССР – країни-союзниці, проводять спільні паради, торгують, проводять зустрічі на найвищому рівні! Та мало ж хто знав, що ще в листопаді 1940 р. внаслідок невдалого візиту радянського наркома В’ячеслава Молотова в Берлін сторонам так і не вдалося знову розділити між собою «сфери впливу». Москва хотіла після окупації Бесарабії поширити свій вплив на всі Балкани, а також взяти під контроль Босфорський пролив, а нацисти натомість рекомендували СССР зосередити свою увагу на країнах Азії, зокрема, Ірані та Афганістані…

Тож Берлін і Москва ретельно готувалися до початку наступу (німецький план «Барбаросса») і радянський («Гроза») і всіляко намагалися замилити одне одному очі.

«..В англійській і взагалі закордонній пресi почали мусуватися чутки про «наближення війни між СССР і Німеччиною». За цими чутками: 1. Німеччина ніби висунула перед СССР претензії територіального та економічного характеру і тепер тривають переговори про укладення нового, тіснішого договору між ними. 2. СССР ніби відхилив ці пропозиції, через що Німеччина ніби почала зосереджувати свої війська біля кордонів СССР з метою нападу на СССР. 3. Радянський Союз, у свою чергу, ніби то посилено готується до війни з Німеччиною та зосереджує війська біля кордонів із Німеччиною. Не зважаючи на очевидну безглуздість цих чуток, відповідальні кола в Москві, все ж, зважили за доцільне, зважаючи на вперте мусування цих чуток, уповноважити ТАСС заявити, що ці чутки є незграбно зліпленою пропагандою ворожих до СССР і Німеччини сил, котрі зацікавлені в подальшому розширенні та розв’язуванні війни», – повідомляла московська газета «Известия» 13 червня 1941 р.

Німці також всіляко дотримувалися Договору «Про дружбу та кордони», тому постачання залізницею товарів для СССР продовжувалося.

А в м. Луцьку, як писала 21 червня 1941 р. газета «Радянська Волинь», готувалися до урочистого відкриття на річці Стир нової водної станції для веслувальників, цього ж дня в кількох районах області ОСАВІХІМ (прообраз ДОСААФ) активісти запланували провести навчання з ліквідації повітряного десанту «умовного противника»…

Але все змінив схід Сонця 22 червня… Гітлерівці встигли завдати удару першими, а не готові до такого розвитку подій війська РККА почали безладно відступати, масово здаючись у полон.

Як зазначалося в розвідувальному зведенні штабу Київського особливого військового округу, цього дня німці скинули десантників біля м. Ковеля, тут же ж був збитий двомоторний літак Люфтваффе. У небі над Луцьком – повітряний бій винищувачів, бомбардування обласного центру.

Наступного дня вже штаб Південно-Західного фронту РККА доповідав у Москву, що німці захопили м. Берестечко, передмістя Шацька, запеклі бої біля м. Володимира-Волинського і Ковеля….

24 червня: частини 5 Армії РККА (штаб у м. Луцьку, нині в будівлі Краєзнавчий музей, – ред.) ведуть запеклі бої: «Зброя та боєприпаси для 136 Стрілецької дивізії, котрі прибули з зимових квартир на станцію Ківерці, лежать на пероні: возити нічим…».

25 червня: «моторизовані групи німців біля Ратно,87 Стрілецька дивізія в оточенні біля м. Устилуг, 135 Стрілецька дивізія і 41 Танкова дивізія ведуть бої біля смт Торчин Луцького р-ну».

І саме цього дня, коли неподалік м. Луцька точилися запеклі бої, «совпарткатів» і співробітники органів НКВД здійснили зухвалий злочин проти людяності: розстріляли кілька тисяч в’язнів Луцької тюрми… В тому числі – німецького солдата, який напередодні переплив річку Західний Буг та повідомив про напад гітлерівців. Але його запідозрили в шпигунстві… Про це в радянські часу було заборонено навіть згадувати. І тільки 23 липня 1991 р. «рухівці» зуміли організувати живий «ланцюг пам’яті» від місця розстрілу в’язнів на Замковій площі до будівлі біля «Променя», де на той час знаходилося УКГБ…

«Ми просто не встигали його провести 22 червня, бо треба було узгоджувати час і місце його проведення, а процедура тривала 10 днів. Тим паче, великого активу як такого тоді серед нас, рухівців, не було. Тому ми з Михайлом Тиским їздили до Львова переймати досвід, як проводити подібні заходи. Провели… І тисячі волинян тоді вперше дізналися про страхітливий злочин московських окупантів», – сказав цими днями у розмові з «Волинською газетою» народний депутат першого демократичного скликання Олександр Гудима.

Буквально за кілька днів після початку «бліцкригу» Волинь у червні 1941 р. опинилася під владою «нового порядку»…25 червня Вермахт окупував м. Луцьк, 29-го бої точилися біля смт Колки і Олика, а на початку липня фронт відкотився далі на Схід…

«…Кінцевою метою операції є створення загороджувального бар’єру проти Азіатської Росії за загальною лінією Волга-Архангельськ. Таким чином, у випадку необхідності, останній індустріальний район, який залишиться в росіян на Уралі, можна бути паралізувати з допомогою авіації», – із Директиви №21 («План «Барбаросса»), затвердженої фюрером Третього рейху Адольфом Гітлером 18 грудня 1940 р.,

Утім, ілюзії, що Третій рейх принесе українцям довгоочікувану волю, швидко розвіялися. І вже нові заквітчані арки та хліб-сіль на честь «визволителів» із нацистської Німечиини та їхніх угорських союзників (на Волині перебували і війська з цієї країни!, – ред.) дуже швидко перетворилися на масові репресії окупантів. Бо ні Берлін, ні Москва ніколи навіть не допускали, що Україна може бути незалежною.

Втім, це ж не докір поневолювачам, із якими наші пращури воювали зі зброєю в руках, а констатація факту. Як сказав Адольф Гітлер на нараді після придушення спроби проголошення Незалежності України у Львові та арешту Степана Бандери й інших лідерів ОУН, «народ, який за 300 років самотужки не збудував свою державність, ціною крові наших солдатів її безкоштовно не отримає».

Тому 30-річчя Незалежності України – це наше найбільше свято. А 80-річчя другого етапу Другої світової війни – черговий привід лише згадати трагічне минуле та не повторювати власних помилок.

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора, Олександра ЛИТВИНА і з архіву: під час ексгумації жертв розстрілу в’язнів Луцької тюрми виявлено рештки убитих енкаведистами людей; урочистий мітинг мешканців старовижівського с. Сереховичі на честь звільнення Вермахтом у червня 1941 р.; урочисте відзначення на посту через Західний Буг між Ягодином і Дорохуском річниці гітлерівсько-сталінського Договору «Про дружбу та кордон», 17 вересня 1940 р.; розбита радянська військова техніка на Волині; офіс гітлерівської окупаційної адміністрації т. зв. «Райхскомісаріату Україна» у м. Києві по вул. Банковій, 1942 р.