→Інтерв'ю

Природа потребує підтримки

Олег Георгійович Литовець – головний еколог Черемського природного заповідника. Працює на цій посаді вже п’ять років. Знає про його унікальні природні перлини, червонокнижних мешканців, рослинність. З ним поспілкувалися журналісти «Волинської газети».

– Олеже Григоровичу, знаємо, що ви пройшли не простий шлях – працювали в органах внутрішніх справ, займали високі керівні посади у державній податковій службі і податковій поліції, полковник запасу, а тепер вже понад 5 років працюєте головним екологом заповідника. А звідки розпочинався ваш шлях до професії, у життя?

– Я народився в смт Маневичі. Тут живуть мої батьки та рідні. Після закінчення школи та Маневицького професійно-технічного училища лісового господарства вступив на навчання у Львівський лісотехнічний інститут. А ще маю вищу юридичну освіту. До слова, лісівників у нашій родині не було. Усі, як правило, працювали юристами, закінчували львівські виші. І батько, і рідний брат.

– Мабуть через те Вас і запросили на роботи до органів внутрішніх справ?

– Безперечно, що родинні уподобання цьому сприяли. Але я пішов працювати в міліцію після лісоінституту ще й тому, що на той час у лісовій галузі не знайшлося вакантних посад. Та й що казати, на той час лісогалузь була в своєрідному загоні. У правоохоронних органах без трьох місяців прослужив двадцять п’ять років. На пенсію ішов з посади начальника міжрайонного головного відділу податкової міліції, центральний офіс якого знаходився в Ковелі. Сюди входило одинадцять адміністративних районів, тобто зона його діяльності тягнулася від Володимира-Волинського до Любешова.

– Чим доводилося займатися в такому солідному відомстві?

– Викриттям злочинів у сфері оподаткування. Але краще цього не пишіть. Скажіть просто, що працював у правоохоронних органах.

– Можливо, пригадаєте якийсь цікавий випадок зі своєї практики?

– Та цікавих випадків можна пригадати багато. Але не хочу їх виносити на широкий загал та й строки давності ще не пройшли (щиро сміється). Але, слава Богу, що все минуло нормально. Деякий час знаходився на пенсії, а потім влаштувався на роботу у заповідник, оскільки освіта дозволяє. У лісовому господарстві працює моя дружина Вікторія Петрівна. Старша донька Богдана вчиться на бюджетній формі в Києві в національному університеті ім. Шевченка на факультеті міжнародних відносин, отримує підвищену стипендію. Ще є менша Надія – школярка. Слава Богу, все добре. Проживаємо в Маневичах.

– Ви казали, що й тато причетний до правоохоронних органів?

– Так, тато Георгій Дмитрович працював начальником кадрів у Маневицькій виправній трудовій колонії, а старший брат Сергій був її начальником. Зараз також на пенсії.

– Чим ще займалися окрім роботи? Чимось цікавилися, захоплювалися? Чи ще й досі живете романтикою?

– Колись захоплювався полюванням, але з віком все відходить на четвертий план. Можливо, нема того запалу, який живе в людині у молоді роки. Десь він потихенько зникає, випаровується чи що. Знаєте, вже не хочеться вбивати того звіра, тим більше, що на Волині його лишилося дуже мало. Мені так, здається.

– Олеже Георгійовичу, раніше під час відпусток доводилося десь подорожувати, у тому числі й за кордон?

– Іноді якийсь час вдавалося викроїти. Чому так кажу? Бо відпустки нам давали частинками, тож на багато розігнатися часу не вистачало. До того ж існували і певні обмеження. Хоча вони й не носили характеру офіційного, але про них пам’ятали всі. Та все ж, лукавити не буду, раз у рік до друзів у Німеччину все-таки їздив. А ще, якщо вдавалося, то й на футбол виривався. Люблю цю гру мільйонів.

– Тоді оцініть нашу збірну, як вона виглядає під час нинішньої першості за рік минулий?

– Мені на цю тему не хочеться навіть говорити. Ну, ніяк вона не грає. І, мабуть, не скоро почне грати (розмова відбувалася після нашого програшу австрійцям, який Олег Георгійович сприйняв дуже боляче). Якщо футболісти не віддаються сповна грі, то нема навіть чого дивитися. У них нема почуття патріотизму, який ми спостерігаємо в тих самих австрійців чи німців. Це, перше. А, друге, що в збірну викликаються найкращі гравці. Це однозначно. У наших гравців нема тієї віддачі, яку спостерігаємо в командах навіть невеличких країн. Звичайно, це моє суб’єктивне судження. Не стану сперечатися, що спеціалістам краще знати, кого брати, а кого бракувати. Але особисто мені хотілося мати відчуття радості від нашої збірної, а не смутку та розчарування.

– Чим цікава для Вас нинішня робота?

– Спілкування з природою – це, мабуть, мрія кожної людини. А наш заповідник – місце особливе. Тут можеж зустріти лося, козулю, диких свиней... Багата на унікальні рослинки і флора. Тут ростуть навіть дольодовикові види рослин, зокрема, й росичка. Символом нашого заповідника є шейхцерія – диво-квітка. Пройтися екологічною стежкою болотом до озера Черемське – мрія кожного туриста, а мені доводиться робити це часто. Неповторні емоції.

– Що входить до посадових обов’язків головного еколога ЧПЗ?

– Головний еколог відповідає і за стан флори і фауни, і за наукову роботу наукового відділу і допомагає директору та головному лісничому координувати роботу працівників державної служби охорони природо-заповідного фонду... Природа завжди потребувала і потребує людської підтримки.

– У Вас з’явився новий очільник заповідника. Що вдалося за цей час зробити вашій команді?

– Ми провели спільні протипожежні навчання з працівниками державної служби охорони природо-заповідного фонду та державної служби з надзвичайних ситуацій... У цьому нам дуже допомогли наші колеги з ДП «Поліське ЛГ», яке очолює Андрій Яцина. До речі, член нашої наукової ради, які цьогоріч оновлено. Потрібно було пофарбувати усі застережні знаки, оновити інформаційні стенди, в’їзні шлагбауми, квартальні стовпці... Науковий відділ має свої пробні площі, проводить наукові дослідження, монітолринг флори і фауни. Побували у нас делегації науковців з і студентів Луцького національного технічного університету, з яким ми підписали договір про співпрацю. Такий же меморандум про співпрацю Володимир Мирка підписав з директором Шацького лісового фахового коледжу ім. Валентина Сулька Ігорем Жмурком. З’явилася у нас нова оргтехніка від шефів – головів Камінь-Каширських райдержадміністрації та районної ради. Ми розвиваємося,

Заповідник розвивається і живе своїм життям. Колектив у нас трудолюбивий, разом дбаємо про те, щоб Черемський заповідник залишався такою ж перлиною, як його створила матінка Природа.

Розмову вів Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.