→Рубрики →Життя - як є...

Російcька попса... на хвилях Світязя

Липнева спека спонукала людей шукати порятунку біля водойм. Транспортні вервечки щоденно тягнуться у бік красеня Світязя. І навіть зливи, котрі зненацька штормом падали на Шацьке поозер’я, не охолодили гарячі емоції від побаченого і почутого…

Отже, липень, Світязь. Відпочивальники чимдуж поспішають, аби окунутися в його ласкаво-прохолодні хвилі. Берег, що поблизу пансіонату «Шацькі озера», запруджений людом із дітьми. Дехто, щоправда, прихоплює з дому і собак, які тут не зовсім доречні. Та радості та захопленню малечі, яку не витягти з води, нема меж. Справжнісінький тобі Рай!

Усе, здається, чудово. Окрім одного. Біля однієї торгової точки, що неподалік водного плеса і торгує різними напоями та солодощами, динаміки в кілька децибелів тарабанять російську попсу.

«У Вас що нема українських мелодій?» – цікавлюся в молодої місцевої, а не приїжджої продавчині.

«А це радіо».

«То чому ворожої країни, яка прагне нас знищити, а не українське?».

Діалог безрезультатний. Ті ж мотиви звучать і другого дня. І неукам тут наплювати, що з 16 липня на повну силу запрацював закон про захист державної української мови, і навіть такі примітивні «точки» повинні його дотримуватися.

Набираю «102». Приємний жіночий голос повідомляє, що я телефоную до поліції Волинської області та цікавиться, з якого приводу звертаюся. Пояснюю причину.

«Зараз до вас приїде екіпаж. Ви можете назвати себе?».

Повідомляю своє ім’я та прізвище. Через кілька хвилин лунає черговий дзвінок. Чоловічий голос сповіщає, що екіпаж прибув на територію пансіонату. «Міцубіші» з бортовим номером 102 та двома офіцерами поліції здибаю біля церкви. Йдемо до торгової точки. Музика та сама.

«І чим вона вам не подобається? Ніхто з людей не реагує».

Наводжу свій аргумент: у країні війна, а ми забавляємося мелодіями ворога, який вбиває наших воїнів.

«Війна від нас далеко», – апелює старший з поліцейських…

«Тоді мені ні про що з Вами говорити!», – повертаюся і йду.

«А пояснення писати будете?», – запитання навздогін.

Це дивує ще більше. Пояснення мали б давати продавці, яким до вподоби російська попса, але тільки не заявник.

Ніяк не можу погодитися з висловлюванням офіцера поліції, що війна від нас далеко. З цього приводу хлопцям у погонах краще б запитати думку тих матерів, сини яких вернулися на Волинь, як «вантаж 200» і тіла яких навіки покояться у рідній землі. Їм було б корисно почути відповідь на свої слова та дізнатися, які асоціації виникають у матерів сьогоднішніх Героїв та наших доблесних захисників при звучанні чужорідних мотивів. Або – поцікавитися думкою про «далеку війну» військовослужбовців 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, які щойно повернулися з лінії фронту у рідний Володимир-Волинський… Або скалічених ворогом захисників України, які знаходяться в госпіталях… Нема війни ні далекої, ні близької. Є лише реальна російсько-українська війна – жорстока, яка не щадить жодного людського життя.

Коли ж усвідомимо, що в своїй хаті має лунати своя мова і своя пісня? Чому не цінуємо того, що пращури надбали віками? Вони лишили нам у спадок неоціненний скарб, яким гордитимуться багато наступних поколінь. А декому з сьогоднішніх невігласів стає не з руки говорити рідною мовою, що всотали разом з молоком матері. Натомість зручніше споживати музику чужинську, мову окупанта. І попсу, до слова, регулярно крутять і в кафе «Альф», що біля центрального пляжу у с. Світязь.

Попри працівників поліції, де погано налагоджена морально-психологічна робота з особовим складом, цим питанням мали б зацікавитися і керівники місцевих територіальних громад. Засобів впливу на порушників при бажанні можна відшукати багато. Було б бажання пропагувати національне, а не чуже, тим більше вороже.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На мал. «Радіо Свобода»: красномовний плакат на тему російської попси.

Від редакції. Свавілля на Шацьких озерах під час триваючої російсько-української війни почалося ще наприкінці літа 2014 р. Українські війська і добровольці кривавою стежкою проривалися з Іловайського котла, а неподалік все того ж пансіонату гамселили в повітря салюти на честь дня народження чергової відпочивальниці… Звісно, ніхто цинічних порушників не покарав. А непокаране зло має здатність розростатися. І, на превеликий жаль, воно поширене й досі. А нас уже на берегах Світязя не ШНПП, а «ШНР», чи що?