Прокляття пана Людомірські

Прокляття пана  Людомірські

Про те, чим насправді займалася Перша кінна армія Семена Будьоного під час походу на Варшаву та в процесі відступу вглиб України, чи не найкраще зафіксував письменник і журналіст Ісаак Бабель у своїх мемуарах, які згодом вийшли окремою книгою під назвою «Кінармійський щоденник 1920 року».
Згодом письменник надрукував і книгу «Кінна армія», в якій деталізував окремі епізоди перебування на радянсько-польському фронті, де він був військовим кореспондентом газети «Червоний кавалерист» по 6-й дивізії. Потім трудився на творчій ниві, а в серпні 1939 р. – заарештований за підозрою участі в антирадянській терористичній змові. Розстріляний 27 січня 1940 р. у Москві. У 1954 р. – реабілітований посмертно.

Щоб зрозуміти, яку страшну навалу в 1920 р. перемогли польські та українські війська, варто перегорнути хоча б кілька сторінок унікальних свідчень епохи, зафіксованих Ісааком Бабалем.
«7 серпня. Пам’ятний день. Уранці – з Хотина в Берестечко. Їду з секретарем військового комісара Івановим, довготелесий ненажерливий хлопець без стержня, обірванець, але – чоловік співачки Комарової…
Берестечко кілька разів переходило з рук у руки. Історичні поля під Берестечком, козацькі могили. І ось, головне, все повторюється – козаки проти поляків, більше того – холоп проти пана.
Містечко не забуду. Двори накриті, довгі, вузькі, смердючі, всьому цьому років 100-200, населення міцніше, ніж в інших місцях, а головне – архітектура: білі та голубі будиночки, вулички, синагоги, селянки. Життя ледь-ледь налагоджується. Тут було добре жити – цінне єврейство, багаті хохли, ярмарки по неділях, особливий клас російських міщан – кожум’яки, торгівля з Австрією, контрабанда…
Древній костьол, могили польських офіцерів за огорожею, свіжі надгробки давністю днів 10, білі березові хрести – все це жахливо. Будинок ксьондза знищений, всередині знаходжу стародавні книги, безцінні рукописи латинською мовою. Ксьондз Тузінкєвіч – я знаходжу його фотокартку, товстий і короткий, трудився тут 45 років, жив на одному місці, схоластик… Кваритира стародавня, величезна, темні картини, знімки зі з’їзду прелатів у Житомирі, портрети Папи Римського Пія X, чудовий портрет Сєнкєвіча – ось він, екстракт нації.

Над усім цим смердить дрібна душа Сухіна. Яке це все нове для мене – книги, душа католицького патера, ієзуїта, я ловлю душу та серце Тузінкєвіча, і я її піймав. Лєпін раптом зворушливо грає на піаніно. Взагалі – він інколи співає латиською мовою. Це дуже смішна істота…
Жахлива подія – пограбування костьолу. Шматують ризи: дорогоцінні яскраві тканини розірвано на підлозі, сестра милосердя забрала три тюки матерії, інші рвуть підкладку, свічки забрано, ящики зламано, булли викинуто, гроші забрані… Чудовий храм – 200 років. Що він за цей час бачив! Рукописи Тузінкєвіча – про графів і холопів, довкола – чудовий італійський живопис, рожеві патери, які колишуть на руках малюка Христа, чудовий темний Христос, Рембрандт, Мадонна під Мурільйо (а, може, й сам Мурільйо), і – найголовніше – святі вгодовані ієзуїти, жахлива китайська фігурка за покривалом, у малиновому кунтуші, бородатий єврейчик, фігура святого Валента. 
Служитель тріпотить, як пташка, корчиться: змішує російську мову з польською, не дається доторкнутися, ридає. Звірина: вони прийшли, щоби грабувати, це так ясно…
Наш Афонька Біда намагався грати на органі. Він був п’яний, цей Афонька, дикий та весь порубаний. Тільки вчора він повернувся до нас із конем, якого відбив у дядьків. Афонька вперто намагався підібрати на органі марш, і хтось вмовляв його сонним голосом: «Покинь, Афонько, ідемо снідати». Але Афонька не покидав: їх було дуже багато, цих Афонькіних пісень.


Я озирався, сліди руйнувань здавалися мені невеликими. Але не так думав пан Людомірські, дзвонар церкви святого Валенти та чоловік сліпої старої.  Він виповз, невідомо звідки. Зайшов у костьол рівним кроком, із опущеною головою. Старий не наважився накинути рядно на розкидані мощі святих, оскільки людині простого звання не можна торкатися святинь. Дзвонар упав на голубі плитки підлоги, підвів голову, і синій ніс піднісся над ним, як прапор над покійником… Потім пан Людомірські в зеленому одязі стояв під статуєю Христа. Він простягнув над нами суху руку і прокляв нас. Козаки витріщили очі та розвісили солом’яні губи. Громовим голосом дзвонар церкви святого Валенти піддав нас анафемі на чистісінькій латинській мові. Потім він відвернувся, упав на коліна та обняв ноги Спасителя…
Вечір у містечку. Костел зачинений. Іду в замок графів Рациборських. 70-річний старий і його мати 90-та років.  Їх було лише двох. Несповна розуму, кажуть про них у народі. Стародавній польський будинок графів. Йому, мабуть, понад 100 років. Роги, стародавній світлий живопис, маленькі кімнати для прислуги, переходи, екскременти на підлозі, єврейські хлопчаки, рояль Стейнвей, дивани розпорото до пружин, легкі дубові двері, лист 1820 року «notre petit heros acheve 7 Semaines». Боже, хто писав, коли писали, розтоптані листи на підлозі… Парк, ставок…  
Мітинг на повір’ї замку. Євреї Берестечка, тупий Винокуров, бігає дітвора, вибирають ревком, євреї намотують бороди, єврейки слухають про російський рай, міжнародне становище та повстання в Індії»…
Підготував Роман УСТИМЧУК.
Фото автора та з «Вікіпедії».

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (612) - 86.1%
Пізно (26) - 3.7%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (30) - 4.2%