Читаю газету, ще й подарунок за це отримав!

Читаю газету, ще й подарунок за це отримав!

Іноді під час передплатної кампанії від багатьох молодих людей доводиться чути, що друковані видання їм не потрібні, оскільки все є в Інтернеті. 

Так, світова павутина сьогодні дуже насичена інформацією різного змісту та характеру. Та чи завжди ми задумуємося, наскільки вона правдива та безбідна. Можна навести десятки прикладів, коли саме інтернетівська замітка провокувала насильство, сексуальне розтління та суїцидні явища серед підростків. Чому це відбувається, пояснення досить прозаїчне. Ви знаєте лише назву сайту, а хто за ним стоїть, яку політику він сповідує та яку мету ставить перед собою – цього нікому не відомо. Тож і ніякої відповідальності.
Газета подібного не може собі дозволити, оскільки є виданням певного напрямку, яке зареєстроване в органах юстиції і засновником якого здебільшого є самі журналісти, що в ньому працюють. Уся відповідальність на авторах публікацій та редакторові. Тут вже, як кажуть, варто задуматися, з яких джерел краще черпати інформацію і дорослим, і дітям. Саме такі мудрі розмірковування і підводять наших читачів до рішення передплачувати газету.   
Так зробив і наш колега Юрій Свиридюк, який закінчив чотири курси факультету філології та журналістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки. «Волинську газету» він передплатив для свого батька  Сергія Михайловича. Саме на його квитанцію випав один серед багатьох розіграних подарунок.
Розіграш призів, як ми вже повідомляли неодноразово, відбувся в офісі Заслуженого тренера України, голови Асоціації футболу Волині, колишнього наставника волинської команди, людини неординарної та легендарної Віталія Кварцяного. Про це з Віталієм Володимировичем домовився головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк. На передплатну квитанцію Юрія Свиридюка випала сендвічівка. Своєрідна сковорода, на якій можна підігрівати сандвічі. 
 Її ми вручали Юрієвому батькові, ратнівчанину Сергію Михайловичу, будинок якого під означеним номером так і не розшукали на селищній вулиці Богдана Хмельницького. Довелося знову звертатися за допомогою до Юрія, який нині в Києві. За його проханням батько вийшов до військової частини, яка тут дислокується. Поблизу неї і відбулося вручення.
– Я корінний житель смт Ратно. Тут жили мої батьки та діди, – каже Сергій Михайлович. – Тепер разом з дружиною та дітьми продовжую традицію старших поколінь. Старший син Юрій закінчив чотири курси, вчиться на журналіста, зараз буде поступати на магістра. Лариса Миколаївна  займається домашнім господарством.  Я працюю водієм в місцевому підприємстві. Ще є дочки, Анастасії 17 літ, хоче поступати на кондитера, Маргариті – 9. Юра то завжди марив тією журналістикою. Уже ми не перечили. Почали зводити нову оселю, роботи ще не початий край, тож поки що живемо в літній кухні. Через те і не запрошую вас до оселі. 
А ще від цього добродушного чоловіка дізналися, що мають невеличку ділянку біля хати та ще в полі.  Десять арів засівають зерновими. Картоплю та городину  також мають свою. Харчуються власноруч вирощеною продукцією. 
Коли прощаємося, Сергій Михайлович дякує газеті за подарунок та обіцяє, що й надалі передплачуватиме наше видання. Добре та щире слово завжди втішає, тож хай збувається.

Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора РАЙОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (8) - 32%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (4) - 16%
Буду підпільником (5) - 20%
Ми приречені на поразку (2) - 8%
Мене це не стосується (4) - 16%