→Архів

Чому ікони мироточать?

У церкві с. Забороль уже кілька тижнів мироточать образи Покрови Пресвятої Богородиці, Діви Марії з Дитятком, Святителя Миколая, Святителя Феодосія, апостола Луки, а віднедавна потекли «сльози» і зі Святого Онуфрія…

Рідина, яка виділяється не тільки на іконах, а й на звичайних настінних розписах, схожа на миро. Одні трактують це як добрий знак, але більшість найчастіше згадує засвідчений істориками факт: неймовірні видіння та явища траплялися перед Першою світовою та Другою світовою війнами.

Уже кілька тижнів поспіль прихожани та місцевий священик – настоятель Собору Пресвятої Богородиці УПЦ КП, що в с. Забороль Луцького р-ну, Віталій Антонюк спостерігають неймовірне: у храмі мироточать ікони і навіть настінні розписи! Коли саме це почалося, зараз ніхто сказати не може. Коли дивне стало очевидним, селяни почали згадувати, що бачили щось схоже на мокрі сліди і раніше. Церква – мурована, тому на це одразу ніхто не звернув уваги. Бо то міг бути просто конденсат.

«Матушка пригадала, що три тижні тому помітила якийсь блиск на іконі і навіть рукою попробувала. Здивувалася, що рідина масна на дотик. Але все одно не надала цьому особливого значення. А потім і забула розповісти… Я теж помічав здалека якусь росу, думав після служби підійти глянути зблизька, але щоразу через якісь клопоти відволікався, – розповідає настоятель собору Пресвятої Богородиці о. Віталій Антонюк.

Пересвідчився у тому, що на колонах церкви – справді миро, випадково. Розмовляв з однією жіночкою. Та просила батюшку поради – в сім’ї щось не ладилося.

«Говорили-говорили про особисте… Кажу: «Хай родичі прийдуть до сповіді, причастя». Вона ж хотіла, аби я їм якось поміг на відстані. Мовляв, вони до нашої церкви прийти не можуть, бо ходять до іншої. Я на те все кажу: «То що вам чуда треба?» – і так рукою торкнувся колони, бо там були якісь потьоки. Служби тоді не було. «Звідки там щось могло взятися?» – подумав. Попробував іще раз, побачив, що рідина масна», – у той момент о. Віталій і зрозумів, що образ Святителя Миколая мироточить…

Коли придивилися до ікон та настінних розписів храму пильніше, стало ясно: миром у деяких місцях покрилися абсолютно різні образи у різних місцях церкви. І Святителя Феодосія Чернігівського, і апостола та євангеліста Луки, й ікона Покрови пресвятої Богородиці, теж написана на стіні церкви, й ікона Діви Марії з дитятком, й інші…

Дивує ще одне: якби змокріння було наслідком природного явища, то на колоні сліди з’являлися б з усіх боків. Стовпи збудовані з однієї цегли, однієї пори, зображення нанесені однією фарбою в один і той же час. Натомість мироточать тільки два образи. Мало того: вони оновилися і є яскравішими за інші! Що цікаво: ймовірно, деякі образи могли були намальовані рукою сільського священика Петра Ткача, який після війни відбудовував церкву і багато із розписів робив сам. Хоча, чи саме ці – невідомо.

Останнім на час наших відвідин храму замироточив образ Святого Онуфрія (що цікаво, УПЦ Московського патріархату саме визначилася із предстоятелем і ним став митрополит Онуфрій…). Біля ніг святого зображений глечик, саме довкола нього з’являються крапельки Божої роси й стікають донизу…

Через дивне явище, яке притягує увагу сотень прихожан, настоятель храму збільшив кількість богослужінь. Щовечора з благословення владики о. Віталій відправляє молебні й акафісти. Намагалися знайти лабораторію, яка б взяла на аналіз таку рідину, обдзвонили десятки різних установ – ніхто не зголошується.

Що означає дивне знамення? Та й чому раптом у Заборолі замироточив чи не увесь давній храм? Відповіді на ці питання не знає ні священик, ні церковна громада. Можливо, підказки варто пошукати в історії церкви. Вона, до речі, багата неймовірними фактами.

Минулого року Собор Пресвятої Богородиці відзначив століття. Про ювілей древнього храму розповідала на своїх сторінках «Волинська газета». Тоді ж ми і дізналися деякі цікаві факти із життєпису місцевої святині. Церква у Заборолі була збудована ще у 1728 р. У 1810-му її чомусь розібрали і продали. Згодом, у 1894 р., з ініціативи священика Миколи Ковальського тут збудували Свято-Миколаївську каплицю на честь заручин царя Миколи. Однак до наших часів капличка не достояла. А кладовище, яке лишилося на місці храму, комуністи потім зрівняли із землею, щоб там збудувати свинарники. На ліпше недолуга фантазія сталінських поплічників не здатна була…

У грудні 1912-го селяни звели повноцінну нову церкву. Залишитися недоторканною у Другу світову святині не пощастило. Храм горів. Та й півсела Забороль було спалено. Після пожежі 1943-го у церкві зосталися тільки мури і й підлога. Храм, розташований у дуже гарному місці, на горбочку, в роки Другої світової війни був мішенню для ворога. Є свідчення, що в нього не раз влучали снаряди. Вже в наш час біля церкви знаходили осколки авіаційної бомби.

Саме тоді, коли село поринуло у пекло війни, сталося диво, зафіксоване навіть в архівах. Із доповіді уповноваженого Діденка, котрий посилався у документах на слова сільського священика Миколи Калінчука: «У селі Забороль Луцького району серед селян поширюються розмови, що в часи німецької окупації один поляк стріляв у церковну ікону Божої Матері. А тепер (із приходом Червоної армії) цей поляк покараний Богородицею. Він осліп». Дотепер пам’ятають про цей випадок і деякі старожили села. Ікона Божої Матері в храмі є й нині. Однак достеменно не відомо, чи то саме той образ, в який намагалися поцілити зі зброї.

І знову – війна. І знову Богородиця плаче… Прихожани, які вервечкою тягнуться до храму в ці дні, найчастіше саме так трактують дивне знамення. І просять у Господа здоров’я захисникам України та миру.

«Люди часто запитують, що ж це може означати, – зізнається о. Віталій. – Я пояснюю так: миро – це на добро, бо це – мир. Та й Господь після воскресіння перше слово вимовив: «Мир вам»… Але якось говорю про це людям, аж тут одна бабця мене перебиває і каже: «То не так, отче! Точно мироточили ікони перед війною…»

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора.