Урок від іспанця

Футбол – це змагання, а не тренування

Спочатку розтлумачимо, як Вісенте потрапив до Луцька. На запрошення, з ініціативи та абсолютної фінансової підтримки президента ФК «Адреналін» Андрія Харченка іспанець прибув до обласного центру Волині, аби дати тут майстер-клас для дитячих футбольних тренерів і їхніх вихованців. Словом, юним футболістам із «Адреналіну» ще й як пощастило. Та й Андрій Харченко сам зізнається: діти дивилися і слухали іспанця із широко розкритими очима. 

Ще б пак – зірка однієї з найфутбольніших країн із ними на полі! А Вісенте – старший тренер дитячої футбольної академії ФК «Вільяреал», яка вже багато років належить до п’ятірки найпрестижніших футбольних шкіл Іспанії, національний тренер країни, стажувався у клубах Англії («Ліверпуль», «Манчестер Юнайтед», «Манчестер Сіті», «Евертон») та Німеччини (дортмундська та мюнхенська «Борусії»). 

В академії «Вільяреал» уже кілька років займається лучанин Данило Воронін (онук депутата Луцької міської ради Миколи Дендіберіна, – авт.) – колишній вихованець «Адреналіну». В Іспанію зі своїм сином їздив і Андрій Харченко. От і домовилися про таку співпрацю. Бо ж, чого гріха таїти, український футбол іспанському поки не рівня. Нам є куди рости.

– Мені дешевше вийшло привезти цього тренера сюди, ніж усіх своїх по черзі відправляти в Іспанію, – дещо з гумором коментує ситуацію Андрій Харченко. – А ми ж маємо піднімати свій рівень, треба вчитися європейському футболу. 

Кругленьку суму, яку довелося викласти за переліт, проживання та послуги іспанця, пан президент луцького дитячого футбольного клубу уточнювати не захотів – лише загадково посміхнувся.

– Наступного року плануємо залучати ще більш кваліфікованих іноземних фахівців, – коротко констатує. 

Якщо загалом про наш і їхній футбол… 

– Відрізняються методи – у них більше технічний спорт, у нас же переважно базується на фізичній підготовці. Там більше дають дітям думати, пропонують ігрові вправи, ситуації, вчать, як виходити з них – розвивають логіку, – аналізує спортивний директор клубу «Адреналін» (команди 10 років) Олександр Слабецький. – Ми взяли чимало на озброєння, хоча копіювати не будемо, бо ж треба вносити щось своє.

Ну і матеріальне. Звісно, іспанські умови порівнювати з нашими досить важко. Загалом в академії 5 великих полів – на 11 гравців, 2 із них мають килимове покриття і 2 – трав’яне. Три поля – на 8 гравців і 1 маленьке – на 5.

Сама академія розміщена у місті, де приблизно 50 тис. населення. Там, до речі, є ще два дещо менших клуби. Словом, складається враження, ніби там усі займаються футболом. У тому числі – й дівчатка, адже в академії дві групи – для юних представниць прекрасної половини людства. 

Що цікаво: навчання для всіх закордонних вихованців – абсолютно безкоштовне, замість вас усе оплатить держава. Але не думайте, що туди так легко втрапити: щоб це сталося, треба, аби ваша дитина мала справжній талант. Та все ж. Дитину шестирічного віку можна привезти на проби (теж безкоштовні). Якщо її відберуть – залишаєтеся. Футболісти іншого віку можуть потрапити, тільки зарекомендувавши себе якнайкраще і десь засвітившись. Словом, окрім Данила Вороніна, Україну в академії ніхто не представляє. Принаймні Вісенте про таких вихованців не чув.

Минулого року Вісенте Фустер Руїз був у Гватемалі. Каже, що у стилі підготовки майбутніх футболістів ми з гватемальцями дуже схожі. Однакова риса – мало змагань, а багато тренувань. 

Звісно, рівень іспанських вихованців та українських кардинально різниться, як і тренерів. Адже іспанці постійно співпрацюють, обмінюються досвідом із закордонними колегами, кожен старається показати чи запровадити щось нове.

Цього року у Вісенте був вибір: або Чикаго, або Україна. Чому превага була на нашу користь, незважаючи на меншу зарплатню, – прагнув перейняти ексклюзивний український досвід. Словом, у Чикаго їде чимало тренерів, а от в Україну ніхто не поспішає …

Про їжу, кладовища та кіз на дорогах

Вісенте про Луцьк говорить із захватом – йому у нас сподобалося. Але деякими речами, не приховує, дуже здивований. От, наприклад, тим, що в нас прямісінько на дорозі випасають кіз. Деякі наші автомобілі йому здавалися швидше раритетними, ніж робочими. 

Не приховує, що місто бачив мало, бо ж переважно працював. Але перше, що запитав, коли його забирали з готелю (спочатку жив у с. Ліпіни Луцького р-ну), чи є в нас багатоповерхівки. Дивується і нашим кладовищам: мовляв, чому такі великі. Ну і, звісно, поганим дорогам. Каже, що в них теж була подібна проблема. Правда, більше 30 років тому її вирішили. 

Українська кухня іспанцю сподобалася. Єдине: просив не класти в тарілку так багато, бо не міг стільки з’їсти. Дівчата у ресторані його не розуміли – занадто старалися і подавали з верхом. А Вісенте переживав, що їжу, яку лишив у тарілках, просто викинуть – почувався через це дуже неспокійно.

Говорили ми й про наболіле – рівень життя, тобто зарплати і наші та їхні ціни. Тож залежно від рівня, тренер в Іспанії отримує від 200-300 євро (це вже геть мінімум) до кількох тисяч. При цьому вартість продуктів харчування у них значно нижча – десь на 50-60%! От комунальні послуги, теплопостачання та електроенергія обходяться іспанцям дорого. Але люди вони – дуже економні: у холодний період не поспішають вмикати обігрівачі – краще спатимуть під теплою ковдрою. 

Кажу: а що у вас говорять про бандерівців. Вісенте зосереджено дивиться і перепитує: «Антоніо?».

Сміємося. Іспанці Бандеру ще хіба з прапором асоціюють – так це слово звучить їхньою мовою.