Семибоярщина і махновщина

Семибоярщина і махновщина


Нещодавно зустрів колишнього голову райдержадміністрації та районної ради. Зараз він тимчасово не працює. А на попередні посади потрапив у розпал Помаранчевої революції, на хвилі всенародного збурення, котре вимагало від влади очиститися та позбавитися ярлика «антинародний режим»…

Проте, як кажуть у рекламі, щось пішло не так. І в пост-помаранчевий період чимало відбулося такого, що й стало причиною не лише перемоги на президентських виборах 2010-го Віктора Януковича, але й спричинило вибух Революції гідності наприкінці 2013-го. Це загадкове «щось», мабуть, можна назвати іншим словом: «кадри», котрі замість того, щоб повернути країну з волюнтаристських рейок розвитку з часом зупинили будь-яке просування вперед взаємним поборюванням «помаранчевих» та «білосердешних». Так з’явилися «біло-голубі», котрим, врешті-решт, довелося «злазити з воза» наприкінці лютого ц. р. чи не з тієї ж причини: безсистемна кадрова політика, коли на посади призначалися лише за принципом «свій-чужий».

Зрештою, нічого не змінилося в підходах до наповнення всієї вертикалі влади й після втечі Віктора Януковича: недавні опозиціонери, які склали парламентську більшість, почали ділити владний пиріг за квотами та кулуарними домовленостями. Так прийшли та пішли тенюхи, парубії, ковалі, сюмари, чорноволи і т. д. і т. п. Чому? Одне діло ходити в революційних колонах та виступати на майданах і зовсім інше – володіти професійними задатками для роботи в органах державної влади!

В принципі, це зауваження стосується й нашої області. Після призначення на посаду голови облдержадміністрації Григорія Пустовіта двері його службового кабінету не зачинялися ні вдень, ні вночі: всі, кому не ліньки, на хвилі ейфорії ходили до «губернатора» та «настійливо рекомендували» когось на пост голови райдержадміністрації чи керівника того чи іншого структурного підрозділу в системі виконавчої влади обласного рівня. Григорій Олександрович цього ніколи не говорив, але можна припустити з великою часткою вірогідності: окрім персоналій у нього на руках була карта-схема, де було чітко позначено, яка партія отримала квоту на той чи інший район або управління. Щодо себе самого, то в одному з інтерв’ю вже екс-голова облдержадміністрації визнав: Волинь на засіданні лідерів «Батьківщини», «УДАРу» і «Свободи» була «закріплена» за партією Юлії Тимошенко, і лише з-поміж кількох претендентів тільки від цієї структури й визначали, що «губернатором» треба призначити саме Григорія Пустовіта, а не, приміром, Олега Кіндера, Віктора Сапожнікова чи Романа Карпюка, які теж претендували.

Тому всілякі «громадські обговорення» та висновки «люстраційних комітетів» у сфері провадження кадрової політики в період, коли в країні легітимного Гаранта Конституції не було, а спікер парламенту Олександр Турчинов виконував функції Президента України з абревіатурою «в. о.» зараз можна сприймати лише з іронією. Майдан як формація неструктурована та різношерста, а – головне! – та, що не має достатньої підтримки в парламенті та радах різних рівнів, за таких обставин виявився «запорожцем» на процедурі «шлюбу за розрахунком».

Мало все змінитися після 25 травня, коли народ України з велетенським запасом міцності проголосував за Президента Порошенка вже в першому турі. Хоча б тому, що новообраному главі держави потрібно було розв’язати руки в кадровій політиці та дати можливість працювати з тими, із ким він вважає за доцільне: і в центрі, і в областях. Це означає, що Петро Олексійович отримав від більшості громадян України мандат довіри, і саме тому має право на формування своєї команди з людей, які, може, комусь іншому здаються не зовсім добрими, але йому повністю підходять.

І ось тут час згадати чиновника, про якого згадувалося на початку цієї розповіді. Під час зустрічі він сказав: не дамо голові облдержадміністрації Володимиру Гунчику призначити на посаду в наш район того й того… Бо, мовляв, з нами, активістами, ніхто не порадився!

Стоп! А як же закон? Де в ньому прописано, що Президент України повинен збирати віче для того, щоб з допомогою слуху визначити, за кого з претендентів на посаду кричать найголосніше? А якщо й збиратиме, то хіба хтось забув жалюгідне «громадське обговорення» на головній трибуні Євромайдану нового складу Кабміну? Посади тоді отримали й ті, кому аплодували, й ті, кого освистували.

Семибоярщина, коломойщина та махновщина – це найстрашніший внутрішній ворог, який здатен знищити нашу державність навіть швидше, ніж російські найманці. Бо час уже навчитися жити за законами, а не доцільностями. І якщо комусь, наприклад, не подобається новопризначений голова райдержадміністрації, то існує реальний механізм усунення його від влади: висловлення недовіри на сесії райради.

Саме так треба діяти, а не ходити ночами по владних кабінетах із пропозиціями, котрі заперечують одна одну, або посилати на «кадрову передову» представників «трудових колективів» чи «євромайданівської спільноти».

І взагалі: якщо влада – важка та невдячна ноша обов’язків перед суспільством, то чого так багато вчорашніх борців із «антинародним режимом» хочуть заповнити нішу своїми тілами й душами? Невже, «вийшовши з народу», назад, «у народ»,  повертатися вже немає жодного бажання?

Володимир ДАНИЛЮК.

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (8) - 61.5%
Пізно (1) - 7.7%
Яка різниця? (1) - 7.7%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (2) - 15.4%