→Новини

Не квасити, а наводити лад

Якщо у вашому селі безлад – повчіться прибирати так, як це роблять селяни із Горохівщини. Кожна зрізана галузка у них «заробляє гроші»!

Ні. Не подумайте, що Квасів – то райське село. Звичайнісіньке. Зі скромним ФАПом, сільрадою, маленькою школою та навіть бур’янами на узбіччях… Ми втрапили сюди напередодні Спаса й помітили масштаби генерального прибирання: уздовж кладовища лежали зрізані колоди, гілки. Де вже дбайливо складені й посортовані, де ще ні. Але здивували селяни згодом, коли я почула «арифметику» усього їхнього прибирання. Вміння зробити так, аби копійка на копійку працювала, вкотре доводить, що старовинне село на Горохівщині назвали Квасовом не тому, що тут безпробудно пили оковиту й били байдики. А тому, що селяни не лінувалися та із багатих місцевих урожаїв готували відмінний квас. Не лінуються й досі.

Сьогодні квасівські будні – нічим не кращі за будні інших населених пунктів. На початку 2000-х селяни «провели в останню путь» свій колгосп. І, каже Квасівський сільський голова Надія Ворончук, добре, що змогли врятувати техніку. Тобто завадили забрати її в район і продати там з аукціону невідь-кому. Зібрали збори і постановили продати своїм же людям. Трактори, комбайни, автомобілі опинилися у двох місцевих господарів. Деякі одну машину на двох купували. Звичайно, багато чого з тоді купленого уже нема, бо ж техніка була не нова. Але від часів колгоспів селяни навчилися самотужки хазяйнувати. І тепер, за словами Надії Ворончук, «переливають із пустого в порожнє»: продають молоко, сир, сметану, щоб купити добрива та солярки і посіяти зернові…

Але місцевий народ не тільки працелюбний, але й дружний. Якщо треба десь на спільній території лад навести, то беруть коси, граблі, сокири – і йдуть. Про це головиха говорить із гордістю.

Цьогорічні клопоти квасівчан так чи інакше пов’язані з місцевою святинею – Свято-Миколаївською церквою. Вона окраса села, а головне – гуртує людей не тільки вірою чи молитвою, а й працею. Торік перекрили дах, замінили куполи. Тепер пофарбували й оновили паркан. Скоро у храму – ювілей. Староста Сергій Четвержук каже: «Рішилися в зв’язку з ювілеєм порядок зробити. Зібрали по 200 гривень. А то дах був побитий ще осколками після війни. Розібрали, замінили всі конструкції. Поруч із тим взялися на кладовищі лад навести. Треба данину предкам віддати».

Квасову пощастило, що є кому ідеї продукувати та їх втілювати. У селі розповідають: роботи щодо церкви – заслуга двох ініціативних місцевих жінок Ольги Супрун та Надії Машкари.

«Не скажу, що лише одні вони працюють, бо є й багато інших небайдужих людей, але ці дівчата – молодці. Про них можна на всю Волинь сказати!» – заявляє сільський голова.

Із хати в хату йдуть жіночки, якщо треба організувати якусь громадську справу. Не лінуються, збирають кошти, багато чого роблять самі, не шкодуючи сил. Словом, є кому задати тон!

Чимало компліментів у селі можна почути і в бік сільського голови Надії Ворончук. Із 2001-го вона – біля керма місцевого самоврядування. Має досвід, енергію і розуміння того, як можна помогти людині.

«Голова має бути поза політикою, – промовисто зазначає. – Бо яка в селі політика? Робота людям треба, пенсія і зарплата. Вислухати. Порадити. Ну, і здоровий спосіб життя підтримувати. Тішуся тим, що наші люди дружні. Та й останнім часом стали більше до церкви ходити. Чи то відроджується віра, чи це пов’язано із суспільно-політичними подіями в країні, не знаю. Але якщо в сусідньому Охлопові про храм дбає переважно священик, то тут – громада».

Церкву до ладу вже фактично довели, а на кладовищі у день нашого відрядження саме кипіла робота.

«9 травня ми зібрали схід селян і прийняли рішення, що треба щось робити з нашим цвинтарем, – розповідає Надія Ворончук. – Старі дерева стали уже аварійними, падали на пам’ятники і їх розбивали. Дійшли до висновку, що треба зняти все. Але як? Кажуть: «Забирай гроші собі в сільську раду!». Я відмовилася. «Ні, – кажу, – на сільську раду я ні копійки брати не буду. То є людське, хай буде людям», – провадить пані Надія.

Відтак пішли іншим шляхом: священик о. Анатолій відкрив рахунок на церкву. Усі гроші за тополі, які зрізали довкола кладовища, пішли йому на храм. А це майже 18 тис. грн! Порізку дерев оплатив той, хто забирав деревину.

Іншу частину дерев, які росли всередині цвинтаря, вирішили теж продати. Своїм …одиноким та малозабезпеченим – за ціною 100 грн. За умови, що ті гроші підуть знову ж таки на церкву. «Люди на це із задоволенням пішли, – зазначає пані Надія. – Кошти вони віддають соціальному працівнику, яка потім віддає їх церкві. Наші хлопці самі колють дрова і доставляють їх. А вилучену суму маємо потратити на те, щоби сіткою загородити кладовище. Усе робимо самі».

А далі у найближчих планах активних квасівчан – засадити територію біля храму і цвинтаря молоденькими деревцями. Хто це робитиме?

«Як хто? Є в нас школа. Є сільський актив. Подумаємо, які саме деревця тут потрібні й станемо до роботи. А де робить гурточок, там повний куточок!» – відповідають у селі. Беріть приклад!

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора.