→Інтерв'ю

«Ми помираємо… У цьому може бути сенс життя!»

Легендарний кінорежисер про… пріоритет молоді, велич мистецтва та дурість Великої Британії і не тільки.

Актова зала Волинського національного університету імені Лесі Українки була переповнена студентами та викладачами вишу. І не випадково. Адже в університет уже утретє завітав такий бажаний гість, легендарний британський кінорежисер (у чиєму доробку понад сотні документальних фільмів про знаменитих музикантів, композиторів, акторів), впливовий музичний критик, мистецтвознавець, сценарист, продюсер, оператор і почесний професор ВНУ імені Лесі Українки. Усе це – про Тоні Палмера.

Його творчий доробок включає понад 100 фільмів, Він також працює як театральний та оперний режисер.Режисер отримав понад 40 міжнародних призів.

Тоні Палмер приїздить на Волинь, зокрема до Луцька, щороку, починаючи з 2008-го. Бере активну участь у музичному фестивалі «Стравінський та Україна», в рамках якого вже було показано десяток фільмів –«Якось на кордоні», «Свідчення», «Бенджамін Бріттен», Рахманінов», «Космічне кіно», «Леонард Коген», «Бітлз та Друга світова війна» та інші.

Тож у ВНУ, де ним найбільше опікувалася кафедра прикладної лінгвістики Факультету іноземної філології, Тоні Палмер виголосив лекцію «In the beginning was the Word… It’s use and abuse today».

Виступаючи перед студентами та викладачами, містер Палмер торкнувся непростого питання: яка функція літератури й будь-якого мистецтва загалом? Лектор розглянув три твори: книгу «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» (про Другу світову війну очима дітей) лауреата Нобелівської премії, білоруської письменниці Світлани Алексієвич; автобіографічне оповідання «Молодість» англійського письменника польського походження родом із України Джозефа Конрада (вважається одним із найвидатніших англійських прозаїків, хоча до 20-ти років не володів вільно англійською); «Гімн приреченій молоді» Вілфреда Оуена, який був убитий 1918 р. за тиждень до закінчення Першої світової війни.

Тоні Палмер закінчив виступ словами американської письменниці, афроамериканки, лауреатки Нобелівської премії Тоні Моррісон:

«Ми помираємо. У цьому може бути сенс життя. Але ми творимо мову. Це може бути міркою нашого життя».

Після лекції, яка завершилася дружніми оваціями англомовних студентів та викладачів Тоні Палмер охоче погодився відповісти на кілька запитань кореспондента «Волинської газети». Спілкуватися зі знаменитістю допомагав доцент кафедри англійської філології Волинського національного університету іменіЛесі Українки Олександр Беляков.

– Сер Тоні, яка мета Вашого приїзду на Волинь, куди приїздите не вперше?

– Я є почесним професором цього університету. Вважаю, дуже важливо відповідати на прохання, ось чому я приїхав. Друга причина у тому, що відбувається фестиваль, присвячений Ігорю Стравінському, і моя функція полягає у тому, аби надихати організаторів цього прекрасного заходу. Учора я робив презентацію у нашому Будинку культури. Завтра відвідую будиночок Ігоря Стравінського в Устилузі. Винесу власні враження від роботи тамтешнього музею. Сьогодні після обіду в мене запланована ще одна лекція про історію одного конкретного фільму, який я привіз. Лекція відбудеться на факультеті мистецтв ВНУ імені Лесі Українки.

– Що це за фільм і чим він цікавий для студентів?

– Це не моє кіно. Це фільм, який я просто намагався врятувати. «Інструменти оркестру» – така його назва. Стрічка була створена на прохання британського уряду після закінчення Другої світової війни. Копію фільму повинні були мати всі школи Англії, щоб учні мали можливість знати історію кожного інструменту, склад, так би мовити, симфонічного оркестру. Музику спеціально для цього фільму написав англійський композитор Бенджамін Бриттен. Існує близько трьохсот варіантів записів цієї музики. Цей твір досить популярний серед меломанів не тільки Великої Британії, а й світу. Організатори фестивалю Ігоря Стравінського постійно завантажують мене роботою. Щоправда, час від часу в мене з’являється можливість випити келих доброго червоного вина.

– Вельмишановний маестро, які враження виносите від зустрічей з молоддю України та Великобританії, де вона активніша та комунікабельніша?

– Перше, що впадає у вічі не тільки під час цьогорічного візиту, але й від моїх попередніх візитів, молодь, яка щойно була в цій залі, молодь, яку я зустрічав учора, яку я зустрічав у минулі роки, тут дуже мовчазна. Вона майже не ставить питання (хоча автор цих рядків переконався в протилежному – студенти активно задавали питання відомому кінорежисеру, що засвідчувало їхню добру англомовну підготовку, – ред.). Майже не обговорює лекції. Я знаю, що молодь Англії активніша, там лекція може тривати годину, а дві години буде обговорення, ініціаторами якого є студенти. Тут сидять, мовчать, слухають... Але майбутнє належить молоді. Усе треба робити, щоб залучати молодь до активного життя. Саме це я намагаюся робити під час кожного мого візиту. Для того, щоб залучити молодих людей, привчити їх до європейської культури. Наприклад, багато молодих людей, приміром, в Англії не мають навіть елементарного поняття, де знаходиться Україна. Це прикро визнавати, але це є фактом.

– Якісь певні обмеження існують для Вашого в’їзду в Україну?

– Я з ними не зустрічався. Чому британці можуть приїхати в вашу країну коли хочуть, маючи в кишені лише паспорт? Якщо хтось з України хоче поїхати в Англію, то вони мають певні труднощі. Треба мати сертифікат, треба мати се, треба мати те. Їхати з України в Англію важче, ніж з Англії до вас. А хто в цьому винен? Винні ми, винна Велика Британія, яка ставить перешкоди для вільного та безвізового приїзду українців. І це треба назвати дурістю Туманного Альбіону.

Володимир ПРИХОДЬКО.

Фото Віктора РАЙОВА.