→Рубрики →Історія

Синдром Мазніашвілі

Сучасна Грузія не зраджує власним традиціям. Спочатку тут шанують національних героїв, потім їх знищують, а після смерті – будують на їхню честь монументи та називають вулиці.

За пораненим героєм російсько-японської війни у шпиталі доглядали дочки імператора Ніколая ІІ, а сам цар під час відвідин вручив йому Георгіївського хреста та запросив у палац… Потім генерал воював за незалежну Грузинську Демократичну Республіку, був в еміграції, добровільно повернувся додому і… Ґеорґія Мазніашвілі в 1937 р. розстріляли кровожерливі сталінські чекісти, і тільки через багато десятиріч на честь генерала встановили пам’ятник та назвали його іменем вулицю…

Вона невеличка, з будинками столітньої давності, та вуличка, проте невеличкий скверик із погруддям Ґеорґія Мазніашвілі на постаменті – вишуканий в художньому плані та естетичний в оформленні території. Поруч на лавках полюбляють відпочити джигіти старшого віку, неподалік бавляться на гойдалках діти в супроводі молодих гарних мам…

Мир, радість і суцільне благополуччя, кажете? Далебі!

Ніхто не знає, яка доля чекає на рідній землі третього Президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, якого гаряча кавказька кров спонукала до незаконного перетину аж двох державних кордонів. В усякому випадку, він – громадянин України, і посідає в нас доволі важливу посаду Голови Виконавчого комітету Національної ради реформ при Президентові України Володимирові Зеленському. За короткий час, до речі, ця структура зуміла реалізувати, як мінімум, 3 надважливі для життя українців ініціативи. Насамперед, спрощено процедуру підключення юридичних та фізичних осіб до електромереж. Також ліквідовано корупційні ризики під час видачі паспортів моряка. І, звичайно, докорінна модернізація ДАБІ – теж незаперечне досягнення команди Міхеїла Саакашвілі.

Проте колишній керівник держави, який у буремному серпні 2008 р. зумів відстояти суверенітет Грузії у нерівній війні з російськими окупантами, згодом втратив популярність і став жертвою реформ, які ж й провів для забезпечення євроатлантичного курсу країни. Основна причина – не стільки прорахунки Президента, як посилення впливу «п’ятої колони» на чолі з російським пропутінським олігархом грузинського походження Бідзіною Іванішвілі. За короткий час він створив систему, котра поступово намагається переорієнтувати Грузію від Євросоюзу і НАТО в бік Москви… А щоб Міхеїл Саакашвілі не заважав, то проти нього порушили цілий клубок кримінальних справ. Тож коли той таки прибув у м. Тбілісі, арешт не забарився…

Власне, вся ця історія для Грузії не нова, а випадково зустрітий у центрі Тбілісі пам’ятник генералові Мазніашвілі це лише підтверджує.

Хто ж такий цей військовий діяч, який заслужив на таке шанобливе ставлення лише через багато десятиліть після трагічної загибелі? Власне, російського імператора Ніколя ІІ разом із усією родиною ще ленінські чекісти розстріляли значно раніше – влітку 1918 р. А Ґеорґій Мазніашвілі в цей час займався тим, що вмів: воював. Правда, вже не за царську імперію, а за Грузинську Демократичну Республіку.

На початку квітня, коли за радянсько-кайзерівським договором Україна відійшла під контроль Німеччини, цей же ж документ гарантував Туреччині, що вона вправі окупувати грузинське м. Батумі. Генерал Мазніашвілі як істинний патріот та блискучий воєначальник організував сили народного ополчення і завдав регулярній турецькій армії катастрофічної поразки.

У червні він призначається губернатором Абхазії (з 2008 р. – окупована Росією, існує маріонеткова влада сепаратистів, – ред.), громить більшовицьких заколотників та дає відсіч російським білогвардійцям генерала Антона Дєнікіна (в 1916-1917 рр. воював на Волині, двічі захоплював Луцьк, – ред.).

Наступні роки знову пройшли в боях і походах. Генерал обороняв м. Тбілісі та Грузію то від більшовиків, то від вірменської армії, а в 1921 р. вирішив… допомогти червоним вигнати турецьку армію з Аджарії.

Більшовик Сєрґо Орджонікідзе (скільки донедавна навіть на Волині вулиць були названі на його честь!) заявив Ґеорґію Мазніашвілі:

«Як меншовицький генерал ти оголошений поза законом і будь-хто може тебе розстріляти, тому переходь на бік більшовиків».

Той відповів:

«Я не меншовицький і не більшовицький генерал. Я грузинський генерал!».

Генерал вибив турецьку армію з м. Батумі та інших земель Аджарії, а потім… пішов на службу до червоних, отримавши посаду командира дивізії. Бо ГДР, як і УНР, припинила існування… Але в 1923 р. чекісти заарештували його як учасника групи заколотників і засудили до розстрілу. Через 2 роки Ґеорґія Мазніашвілі якимось дивом під конвоєм вивезли в Іран, де й… відпустили.

Вже літній генерал поїхав у Францію, де в м. Парижі мешкав кілька років. Але гаряча кавказька кров (чим не аналог із Міхеїлом Саакашвілі?!) кликала його в Грузію, попри небезпеку. Тому після тривалих переговорів із комісарами Кремль таки дозволив йому повернутися назад…

Не маючи роботи та пенсії, він віддалився в рідне с. Сасіреті, де жив далеко від політичного життя і годував сім’ю веденням сільського господарства.

Все закінчилося в 1937 р., коли 67-річного генерала разом зі старшим сином заарештували як «ворогів народу». Судилище було швидким, розстріл – неминучим… Куди поділи тіла цих жертв терору, невідомо. Власне, як і сотень тисяч інших і, зрештою, як і в Україні.

Ось такі аналогії виникають, коли спостерігаєш за сучасною долею Міхеїла Саакашвілі та життєвим шляхом колишнього національного героя Грузії Ґеорґіія Мазніашвілі.

Як може так статися, що шлях від визнання до забуття, а потім у зворотньому напрямку, такий покручений, але – неминучий. Чому не навчилися шанувати своїх героїв тоді, коли вони живі, а вміємо лише приносити квіти до їхніх пам’ятників, коли їх уже давно немає?

І питання ж тут не стільки до грузинів, як до нас самих, українців! Маємо ж вдосталь подібних прикладів. Приміром, генерал УНР Юрко Тютюнник, який навіть після польсько-радянського мирного договору не склав зброї та продовжував воювати з більшовиками. А потім потрапив у полон до червоних, згодом почав співпрацювати з Кремлем. А далі… У 1929 р. арешт, наступного року – розстріл.

Тому Москві вірити не можна ніколи. Навіть тоді, коли вона намагається говорити правду. Ні білій Росії, ні червоній, ані путінській…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора і з архіву: Ґеорґій Мазніашвілі під час служби в імператорській армії; підрозділ грузинської кінноти часів Першої світової та періоду ГДР; пам’ятник на честь національного героя Грузії в м. Тбілісі; генерал УНР Юрко Тютюнник перед розстрілом.