«Розчинитися в натовпі і перемогти ворога інтелектуально…»

«Розчинитися в натовпі і перемогти ворога інтелектуально…»


Світлана Федчун, Ганна Курцановська, Олена Смірнова, Олег Трачук і Ілля Суздалєв. Це відомі на Донбасі та за його межами журналісти, які були змушені залишити рідний дім, роботу, родини, щоб уникнути репресій із боку російського окупаційного режиму, який на початку 2014 р. захопив певні території ОРДЛО… Як пережити гібридну атаку ворога та спробувати адаптуватися в умовах вимушеної еміграції на території вільної України?


У рамках Міжнародного проєкту «Медіадіалог 2021», який відбувається в Україні за підтримки МЗС ФРН, Перша секретар Національної спілки журналістів Ліна Кущ, яка до початку російської атаки на український Крим жила та працювала в м. Донецьку на посаді власної кореспондентки газети «Голос України» (а тому не з чужих слів знає, що таке стати «переміщеною особою» у власній країні!), організувала зустріч із колегами, які ще на початку 2014 р. працювали в ЗМІ Донецької та Луганської областей, а потім були змушені рятуватися втечею на «Велику Україну».


Журналісти з Донбасу, котрі зараз із родинами мешкають на Київщині, розповіли, як «перші дзвіночки» російської окупації на Донбасі пролунали ще в січні 2014 р. Саме в цей період туди почали масово прибувати не місцеві «трактористи» чи «шахтарі», а російськомовні сепаратисти з-за меж регіону. Саме вони почали організовувати масові заворушення та блокування українських органів влади, котра, здебільшого, просто втекла, а деякі її представники (як, наприклад, міліцейські генерали) перейшли на бік сепаратистів.


Найстрашніше почалося відбуватися в березні, коли «зелені чоловічки» під виглядом «трактористів» і «шахтарів» захопили арсенали зброї і почали застосовувати до проукраїнського населення ОРДЛО кривавий терор. Апогей насильства відбувся 13 березня 2014 р., коли в м. Донецьку на одній і тій самій площі суди дозволили акції просійських сепаратистів та захисників України. Кремлівських посіпак було більше, вони виявилися агресивними, тож багато патріотів нашої держави зазнали важких тілесних ушкоджень, а 22-річного Дмитра Чернявського просто вбили…


Відтак, Світлана Федчун, Ганна Курцановська, Олена Смірнова, Олег ТрачукІлля Суздалєв, Ліна Кущ та сотні інших журналістів були змушені залишити окупований російськими агресорами Донбас. Дехто поїхав, у чому був. Дехто залишив там батьків, і тепер не знає, як їх безпечно відвідати…


Втім, головним для іноземних колег було спробувати зрозуміти, як же ж в умовах тотального терору в ОРДЛО намагатися знаходити та поширювати об'єктивну інформацію?


Загальний рецепт виживання виглядає так. Насамперед, потрібно не ідентифікувати свою приналежність до журналістики, а – «злитися з натовпом». Для маскування можна й використовувати якісь атрибути окупаційного режиму, щоб притупити пильність, в основному, тупих людей в чужій уніформі, чужоземців. 


І тут – другий принцип виживання: їх можна перемогти силою інтелекту, видаючи себе, наприклад, за якихось іноземних співробітників ЗМІ і показуючи власноруч виготовлені посвідчення взагалі неіснуючих масмедіа. Втім, дуже часто колеги навіть із підконтрольних кремлівським пропагандистських ресурсів допомагали українським патріотичним журналістам технікою, прикриттям, засобами комунікації… І це – також один із принципів роботи працівника ЗМІ в умовах ворожої окупації…


Четверта умова – не використовувати редакційні офіси, місцезнаходження яких відоме окупантам, а також почати застосовувати інші, ніж зазвичай, засоби комунікації. І, звичайно, ніяких посвідчень особи, котрі можуть допомогти ворогам ідентифікувати приналежність людини до журналістської професії.


А найменша помилка – і ти «на підвалі», в катівнях на кшталт аналога нацистського «Бухенвальда» – донецької «Ізоляції», де людей роками мордують середньовічними методами і навіть убивають…


«Те, що вони хотіли, я не буду ніколи робити! А те, що хочу робити, в умовах тотального терору здійснювати неможливо…», – пояснюють основну причину вимушеної еміграції з рідного Донбасу донецькі колеги, які за понад 7 років в інших регіонах України ще не стали повністю своїми, а на своїй малій Батьківщині ще не чужі…


Ось такий парадокс долі журналістів, яким доводиться працювати в умовах ворожої окупації, ставати вимушеними  переселенцями і починати в зрілому віці розпочинати свою професійну кар'єру фактично з чистого аркуша…


Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Романа УСТИМЧУКА: донецькі журналісти, які до останньої можливості працювали на окупованому Росією українському Донбасі і які восьмий рік поспіль не припиняють боротьби в інформаційному полі за звільнення від окупантів рідної землі.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (169) - 88%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (8) - 4.2%
Мені байдуже (5) - 2.6%