→Інтерв'ю

Цікава робота

Хто «годує» лохину?

Вода – чи не найважливіший компонент для ягоди. Вона на плантаціях ТОВ «Волинська ягідка», що знаходиться на землях Шацької ТГ Ковельського р-ну біля Прип’яті, тут скрізь – у двох величезних резервуарах-ставках, меліоративних каналах та ровах. А ще ж усі 200 гектарів ягоди високорослої мають крапельне зрошення. А це понад 10 км захованих у землю труб, по яких фактично до коріння кожного кущика потрапляє вода і необхідні компоненти живлення. Вона і в хмаровинні, яке на Поліссі завжди щедре на дощі. У спекотну пору важливо зібрати у резервуари й цю цілющу небесну силу. Якщо ж рік багатий на воду і вона виливається через вінця з каналів і ровів, потрібно вчасно поділитися цими запасами з річкою Прип’ять, яка протікає поряд. Знайти прийнятний для вирощування лохини баланс води, тут – це архіважлива умова успіху. Потрібно врахувати небесний, підземний і надводний шлях води, навіть передбачити росяні ранки. І всією цією системою, видимою і невидимою, природною і рукотворною, зокрема, й поливом і «харчуванням» рослин у цім ягіднім господарстві опікується інженер-гідротехнік Андрій Іванович Лагодич.

– Андрію Івановичу, у вас фантастична робота. Як Вам вдається справлятися з цим видимим і невидимим для людського ока господарством?

– Насправді все не так складно, як здається. У самій основі нічого складного нема. Дощі можна передбачити, два ставки, меліоративні канали і рови – ось вони, рівень води можна зміряти, а відтак і вирахувати її загальний об’єм, є ще шість свердловин до глибинних горизонтів, та цими запасами ми майже не користуємось, а ось там, в рядковинні, лежать труби, які подають воду до рослин, і тут вже потрібно розрахувати все, як мовиться, покрапельно. Крапельне зрошення – один із найекономніших і найпрогресивніших можливих варіантів поливу на сьогоднішній день.

– Ми звернули увагу, що крапельне зрошення підведене практично до кожного кущика. А це ж більше 5 тисяч рослинок. Усіх потрібно нагодувати, втамувати їхню спрагу, своєчасно подати необхідні ліки… І всім цим процесом фактично керує одна людина. І це Ви, Андрію Івановичу! Ви таки справжній чарівник…

– Були б на місці, я пояснив би вам і показав, як все діє. Насправді є труба, у якій постійно знаходиться вода. З труби відходить дві крапельні стрічки, які лежать на кожному рядкові. Полив відбувається через кожні 40 см і при тому, що коріння розростається, воно бере собі воду. Навіть якщо й крапельки за 40 см від куща. Якщо й може щось дивувати, так це те, що, хоч площа й велика, полив відбувається не за один прийом. Він розділений на частини. Тобто в якийсь момент може поливатися тільки незначна частина. На даний момент, щоб полити, потрібно затратити цілий робочий день, а не так, що підключив систему, і одночасно всі площі зрошуються.

Зрошення – це моя сфера відповідальності. Зараз маємо високотехнологічне ізраїльське обладнання, яке дозволяє керувати процесом поливу, вносити при потребі якісь зміни, одночасно з водою підмішувати потрібні добрива, контролювати показники по добривах і по воді навіть дистанційно. Навіть зі смартфона. З будь-якої точки можна управляти цим процесом. Літак також летить на автопілоті, але мусить бути людина, яка це контролює і відстежує.

– Де ж вода змішується з добавками? Їх же потрібно якось іще розчинити... Як усе це відбувається?

– Вода береться з водонакопичувального басейну. Їх у нас два. Один має водне плесо величиною 1 гектар, другий – два. З них забирається вода і вже в насосній станції змішується з добривами, які попередньо розчиняються у спеціальних ємкостях і невеликими дозами подаються разом з водою до рослин.

– Цікаво, а скільки води і добрив потрібно кожній рослинці, аби почуватися комфортно?

– Це залежить від погодних умов. Середньостатистичну цифру навіть важко сказати. Якщо проходять дощі, не дуже засушливе літо, бувало, що по тижнів три ми й зовсім не підливали. Вмикали систему тільки для того, щоб подати добрива.

– Тобто Ви ще й відповідаєте за «харчування» рослинок...

– Так, ми їх, якщо можна так сказати, ще й «годуємо». Якщо не дуже спекотне літо і – з періодичними дощами, то буває, що необхідність у самому поливу, як такому, і зовсім відпадає. Вода потрібна тільки для того, щоб для рослинки «піднести» добрива.

– А що ж «їдять» ваші рослинки?

– По добривах, це питання більше до агронома. Він ставить завдання, які я виконує. Він каже: «Оце й оце потрібно приготувати в таких то дозах». І я виконую.

– Як часто Ви підхарчовуєте своє рослинство – кілька разів на день або ж достатньо й одного разу в тиждень?

– Це також відбувається по-різному. Весною і літом – частіше… А взагалі за цим стежить агроном.

– У Вас незвичний фах?

– Робота зі своєю специфікою, цікава.

– У якому навчальному закладі можна здобути таку спеціальність?

– Я цьому ніде не вчився. Закінчив Шацький лісний технікум імені Валентина Сулька, потім здобував вищу лісівничу освіту у Національному університеті України, що у Львові. Прийшов у «Волинську ягідку» з першого дня, коли все створювалося. Якби прийшов зараз, то було б дуже важко.

– Можливо, Ви особисто ще й створювали всю цю систему?

– Так, вона створювалася за моєю участю.

– Яка загальна протяжність мережі?

– Є такі лінії, які мають по 2,5 км. Зараз у нас три поля, кожне з цих полів має свої особливості. П-1, створене першого року, має ділянку, де вода подається не лініями, а зроблена кільцем. А друга і треті площі вже мають лінії протяжністю до 2,5 км.

– То загалом маєте до 10 км труб?

– Думаю, що їх більше.

– Як вони «почуваються» у землі? Чи не псуються?

– Це не метал, а пластик. Кажуть, що тридцять-п’ятдесят років вони мали б відслужити.

– Ви задоволені своєю роботою?

– Задоволений.

– Звідки Ви родом, чи маєте сім’ю?

– Народився у смт Шацьк, тут у 2003 році закінчив загально-освітню школу, відтак – Шацький лісний технікум, а згодом – і Національний лісотехнічний університет України. Обзавівся сім’єю. Моя дружина Ірина працює продавцем, виховуємо двох дітей – Максим вже ходить до школи, а Вікторія – ще тільки у дитячий садочок.

– Чим унікальне ваше господарство?

– Насправді, подібних агропідприємств в Україні багато. «Волинська ягідка» вирізняється з усіх хіба що своїми площами (друга за величиною насаджень лохини в країні) та зразковою культурою господарювання. Буває й так, що якесь господарство перепрофільовується.

– Звернули увагу, що колектив у вас в основному чоловічий...

– Це тільки в осінньо-зимовий період. Маємо дві жінки-бухгалтери, решта – хлопці. На сезон вже приходять дівчата і жінки. Щодо мого напрямку, тут потрібно попрацювати фізично з добривами: підняти важкі мішки, перенести у потрібне місце. Потрібна чоловіча сила. Така специфіка. Жінкою у нас була й агроном. Але це також робота не з легких: завжди у чоботах, і в дощ, і в негоду потрібно контролювати ріст рослин, їхній догляд, захист від хвороб, підрізку. Жінкам складно. Тепер агрономією у нас займаються чоловіки…

– Все-таки фантастична у Вас професія. А десь готують спеціалістів такого профілю?

– Таких вишів ще немає. Щось наближене є у сфері підготовки фахівців для водного господарства. Якщо взяти людину, яка віддалена від цього, то їй довелося б тяжко. Моє щастя, що я тут з перших днів. Я бачив, як воно створювалося, брав у цьому участь. Спершу була одна площа, а це менший обсяг інформації, який потрібно було запам’ятати. Тоді з’явилася друга, відтак і третя. Зараз усі намагаються по максимуму переходити на автоматику, якнайменше застосовувати ручну працю. Десять років тому це було б із максимальним залученням людського ресурсу, великої кількості людей, а теперішні технології розвиваються в бік автоматизації усіх виробничих процесів, чому свідчення і наша технологія крапельного зрошення.

– Чи можна впровадити подібну технологію на дачі?

– Запросто. Компоненти продають, а разом все доводиться збирати на місці.

Ми для цього зверталися до проєктувальників, які зробили нам відповідний проєкт та розрахунки, тоді здійснювали монтаж. Я працював разом з ними, знаю, як це відбувається.

– Вам, очевидно, доводиться співпрацювати з механізаторами та іншими категоріями людей, щоб вони знали, як працює система, не пошкодили її?

– Є й такі особливості… Буває й так, що трубки, які лежать на кожному рядкові і несуть воду під кожен кущ, пошкоджуються зайцями, лисицями, мишами, воронами, які їх гризуть, норовлять перекусити, клюють... А десь і тракторист не додивиться, наїде...Або й люди пішли підрізати кущі секаторами і десь випадково пошкодили трубу... Звісно, все відновлюється... Це ж фактично шланг, який лежить на рядкові. Є ремонті з’єднання, у пошкодженому місці трубка розрізається і сточується, скручується… Технологія дозволяє нам багатократно відновлювати цю мережу.

– Тобто й мишки хочуть напитися з ваших систем?

– І таке буває. Я з ними борюся і маю дуже багато роботи. Особливо ворони цікавляться, що ж там крапає. Прилетять і давай клювати патрубок. Звісно, є такі труби, що їх клювом не проб’єш, але вони втричі дорожчі, а менші пошкоджуються. А ще ж лисиці, зачувши мишку, пролазять під сіткою, розкопують нірки, клацають зубами, гризуть, пошкоджують труби.

Не так і просто виявити ці пошкодження… Тож, попри знання комп’ютерних технологій, програмного управління, вміння користуватися смартфоном, потрібні й попереджувальні заходи, а для цього варто знати повадки звірів і птахів, враховувати людський фактор… Система крапельного зрошення завжди має бути справною і в потрібний час до потрібного куща подати з крапелькою води ще й необхідний живильний раціон… Якщо на все це зважити, то й насправді робота у мене незвична або, як ви кажете, фантастично цікава.

Розмову вели

Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Фото Віктора РАЙОВА.