Квадрат із шістьма гострими кутами

Квадрат із шістьма гострими кутами


«Бюджет області чи не вперше став меншим, ніж бюджет Луцька»… «Всім не вистачить, виходимо з того, що є»… «Я не знаю, чи є шляхи вирішення цієї проблеми. Треба весною ще раз зібратися і детально все обговорити»… Ось лейтмотив засідання у Луцькому вищому професійному училищі, котре відбулося 3 грудня ц. р. і де намагалися визначити найкращий із усіх поганих варіантів збереження професійної освіти.


Це все відбувається в умовах зменшення (чи фактичного припинення) бюджетного фінансування з Держбюджету, коли члени Регіональної ради професійної освіти у Волинській області спробували врахувати інтереси і студентів, і адміністрацій навчальних закладів, і обласної ради, і облдержадміністрації, і роботодавців, і профспілок. У цьому символічному квадраті виявилося як мінімум п’ять чи шість кутів суперечностей, котрі неможливо привести до спільного знаменника, коли державні чиновники однією рукою пожбурили камінь фінансових видатків професійної та фахової передвищої освіти на місцеву владу, а другою продовжують тримати галузь на цепі вказівок, циркулярів, розпоряджень і перевірок.  


У складі Регіональної ради професійної освіти у Волинській області – 28 представників бізнесу та громадських організацій. Співголови ради – перший заступник голови облради Юрій Поліщук та заступниця голови облдержадміністрації Людмила Тимощук, але за її відсутності виконавчу гілку влади представляла начальниця облуправлдіння освіти і науки Людмила Плахотна. У роботі засідання також взяли участь керуючий справами облради Дмитро дубняк, голова обкому профспілки працівників освіти і науки Василь Грановський, керівник Офісу простих рішень та результатів, гендиректор ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха та виконавчий директор Волинського обласного об'єднання організацій роботодавців Володимир Кривович.


Що маємо, врешті-решт, і що обговорювали?


Отже, в області є 14 закладів професійно-технічної освіти та 18 – передвищої.  У першій категорії навчається до 8 тис. студентів, у другій – в межах 12 тис. осіб.


Як зазначила Людмила Плахотна, восени цього року лише 18% випускників шкіл вирішили вступити в заклади професійно-технінчої та перед вищої освіти, в кількісному вимірі – це приблизно на 1200 студентів менше, ніж торік.


Заступниця начальниці облуправління освіти та науки Людмила Полякова пояснила це все «скоригованими обсягами регіонального замовлення», проте і при цьому зафіксовано недобір студентів (професійно-технічна освіта – 93% від плану, замість 3756 студентів є 3503, передвищна совіта – 96%, планували1527 осіб, реально за партами в аудиторіях – 1470).


Чому випускники шкіл так неохоче йдуть продовжувати своє навчання? Причин кілька. По-перше, в старій українській звичці – «дати дитині вищу освіту», де-небудь, без жодних перспектив працевлаштування, але – дати. По-друге,  ніхто по суті (крім кількох луцьких училищ) серйозно не займається профорієнтацією в школах, не пропагує свій заклад серед населення області. Живуть, так би мовити, власним внутрішнім життям: години, ставки, навантаження, відпустки…


Але і на навчання наявних студентів, виплату зарплат викладачам та технічному персоналу, а також утримання закладів, грошей не вистачає. Тому на рівні обласних гілок влади вирішили скоротити видатки на 15%. І при цьому – зберегти навчально-викладацький склад від скорочень…


Задачка, скажімо так, для знавців вищої математики.


Крім цього, приблизно половину всіх коштів витрачається на виплату стипендій, причому відмінникам – підвищеної. На це в нинішньому році піде 50 млн грн, а в наступному – аж 110 млн грн. Де їх узяти? І чому однолітки в ПТУ стипендії отримують за хороше навчання, а школярі – ні? Де соціальна справедливість, урешті-решт?


«Яка сьогодні державна політика в цій галузі? Вона буквально викинула ці навчальні заклади на місцеві бюджети, навіть не поцікавившись, чи є в тих можливість фінансувати… Зрозуміло, що без вирішення цієї проблеми саме на рівні центральних органів влади нічого кардинально змінити неможливо. Мусимо скорочувати, щоб взагалі врятувати те, що є… Але це важко зробити й через не вирішення тими ж державними чиновниками майнових проблем. От у Ковелі, наприклад, у гуртожитку живуть люди, а навчальний заклад не можу утримувати цю будівлю. І місцева влада не може її взяти на свій баланс, бо потрібен дозвіл профільного міністерства. А його немає… Тому сьогоднішній стан справ не влаштовує нікого, ми довго працювали, щоб із усіх варіантів обрати найменш болісний», – зазначив Юрій Поліщук.


З майновим хаосом погодилася і Людмила Плахотна, зауваживши:


«Є дуже багато випадків неефективного використання майна професійно-технічної і передвищної освіти. Воно або зовсім не використовується, або частково, але потребує на утримання чималих коштів. І це все триватиме доти, доки не передадуть зайве майно в обласну комунальну власність для раціонального використання».


Тому влада вирішила піти шляхом подальшої оптимізації… Тим більше, що, як виявилося, бюджет області в наступному році буде навіть меншим, ніж казна Луцької громади… Така ось гримаса розрекламованої децентралізації…


Але хто, кого і для кого готують ці заклади?


Освітянський профспілковий лідер Василь Грановський заявив, що якщо хибна політика щодо оплати праці стосовно майстрів професійного навчання збережеться й надалі, то за копійки професіонали готувати кадри не будуть узагалі. Крім цього, всі ці скорочення та оптимізації можуть призвести до втрати роботи як мінімум 100 викладачів…


І ось тут вимальовується катастрофічна прірва між потребами роботодавців (потрібні якісні кадри), інтересами навчальних закладів (головне зберегти персонал) та можливостями казни (грошей не вистачає).


Виконавчий директор ВОООР Володимир Кривович поцікавився, чому так мало випускають фахівців робітничих спеціальностей, а тому числі для будівельної галузі, адже станом на зараз тільки офіційна потреба роботодавців, зафіксована в Службі зайнятості, складає 700 вакансій?


Людмила Плахотна виявилася оригінальною. Сказала, що самі будівельники винні в тому, що беруть працювати взагалі людей без будь-якої спеціальності. І навела досвід Естонії, де побувала в службовому відрядженні за бюджетні кошти. Мовляв, там навіть техпрацівницю в школу беруть із відповідним дипломом…


Керівник Офісу простих рішень та результатів, гендиректор ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха зауважив, що на більшості будівельних підприємств соціально відповідального волинського бізнесу люди працюють легально, але проблема в тому, що випускники професійно-технічної освіти фактично не адаптовані до роботи в сучасних умовах. 19 із 20 молодих спеціалістів після отримання професії взагалі зникають із волинського ринку праці, а той єдиний, що залишився, згодом іде служити в армію, і в результаті – фактичний нуль нових молодих співробітників.


Він переконаний, що реформу цієї ланки освіти треба проводити, але не методом скорочення підготовки фахівців для будівельної галузі:


«На фоні постійного зменшення фінансування галузі професійної освіти з Державного бюджету на місцеві лягає додатковий тягар навантаження. Тому проблема навіть не в тому, що може зменшитися кількість державного замовлення на випускників тих чи інших професій із безкоштовним навчанням студентів. Нам потрібно раз і назавжди створити та запустити дієвих механізм підготовки кадрів, адаптованих до роботи в сучасних реаліях».


Втім, і нести додаткові витрати для підготовки фахівців необхідних спеціальностей волинський бізнес сьогодні нести не готовий, адже змушений вирішувати низку інших проблем. Та й який сенс витрачати кошти на підготовку кадрів (про це ледь не з вимогою виступив один із запрошених луцьких чиновників, який зарплату отримує за рахунок платників податків!), якщо згодом молодий фахівець не працюватиме на підприємстві, котре вкладало значні кошти в його освіту?


Тож як поєднати інтереси держави, освіти, органів місцевої влади та виробничників?


Одним зі способів активізувати процес підготовки кваліфікованих кадрів потрібних професій та збереження їх на українських підприємствах .  Для цього на рівні держави потрібно як мінімум створити систему гарантованого першого робочого місця для випускників галузі професійної освіти з відшкодуванням із Держбюджету видатків, пов'язаних із оплатою праці цієї категорії працівників.


«У такий спосіб держава покаже свою реальну зацікавленість у підтримці вітчизняних товаровиробників та стимулюватиме молодих випускників жити і працювати в рідній країні. Крім усього іншого, це й більше сплачених податків, покращення демографічної ситуації, загальних розвиток України», – зазначив Ігор Чорнуха.


Але, здається. цих слушних прпозицій ніхто не почув. Бо аудиторія перейшла до другого питання. І під час «розробки стратегії» на 2022-2023 навчальний роки керівники навчальних закладів почали, як на відомчій нараді, один за одним виступати перед президією з начальством. Їх зрозуміти не важко: якщо загалом по області оголосили про скорочення видатків на 15%, то в окремих навчальних закладах не відбудеться ніяких змін, а в деяких уріжуть усе на 40%!


Тож треба проявити лояльність і хоча б спробувати щось відхопити для рідного колективу...


Тому директори частково – критикували один одного (мовляв, у мене є дереовообробка, навіщо вона в іншому закладі?), звітували про відмову від спеціальностей, які вимагають багато коштів (наприклад, вирішили зекономити на художниках), а також просили «перекинути», наприклад, квоту за рахунок малярів-штукатурів на трактористів…


Хто і якими критеріями при цьому керувався, крім власного бачення доцільності, сказати важко. В роботодавців і обласного Центру зайнятості думкою не цікавилися…


Тому справедливо і мудро сказав перший заступник голови облради Юрій Поліщук:


«Я не знаю, чи є шляхи вирішення цієї проблеми. Треба весною ще раз зібратися і детально все обговорити»…


І справді: якщо Міністерство освіти і науки залишилося за собою лише розпорядчо-контрольні функції (ліцензування спеціальностей, наприклад, там триває по 2-3 роки!), а весь вантаж фінансових витрат перекладено на місцеву владу, то якого дідька взагалі ця структура та її підрозділи на місцях мають якесь відношення до галузі професійно-технічної та передвищної освіти?


Словом, це вже не квадрат. Це якийсь многокутник, де всі кути – гострі…


Роман УСТИМЧУК.

На фото автора: Ігор Чорнуха та Володимир Кривович під час засідання Регіональної ради професійної освіти у Волинській області.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (64) - 87.7%
Пізно (2) - 2.7%
Яка різниця? (2) - 2.7%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (4) - 5.5%