→Рубрики →Колонка редактора

Кому тамбовський вовк друг, товариш і брат?

Наратив кремлівської пропагандистської машини про те, що з усіх слов'янських народів лише російський, білоруський та український – «єдинокровні брати», а в цьому тріо наполовину змішаний із монголо-татарською кров'ю російський народ – неодмінно старший, найголовніший, не витримує жодної критики. Ні з історичної точки зору, ні навіть за аналізом ДНК.

Але ця брехлива вигадка, на жаль, у свідомості навіть частково населення Західної України продовжує процвітати. Незважаючи на тисячолітню боротьбу українців за свою національну ідентичність та державний суверенітет, що в наш час знайшла своє продовження у розв’язаній північним сусідом війні на Донбасі та окупованого Кремлем Криму…

Представники мого покоління і старші, ті, яким довелося 2 чи 3 роки стоптувати в армії кирзові чоботи, а на флоті – масивні черевики, не забули, що ідея «братерства» між українцями та росіянами померла ще раніше, ніж врізав дуба СССР.

В армію забирали тоді всіх підряд, навіть не зовсім здорових. Лише в поодиноких частинах панував статутний порядок. Здебільшого, в казармах і кубриках процвітала «дідівщина»: хто більший термін відслужив, той «черпак» і «дєд», а хто тільки почав – «дух», «салага»…

На цьому елементарному принципі верховенства свавілля, а не закону, й будувалися справжні взаємини між військовослужбовцями-строковиками. В тому числі і в нашій частині, яка знаходилася в засніженій тайзі Далекого Сходу чужої Росії.

Втім, навіть у стосунках солдатів та сержантів одного призову існували жорсткі закони ворожнечі між представниками різних народів. Нам, українцям, яких там було небагато, доводилося нелегко ще й тому, що ми – українці. А ще буквально коробило від притаманної москалям лексики, коли вони українців називали ніяк інакше, як «хахламі». Ми їх – «канапами»…

І навіть татари з Башкирії, які також ненавиділи росіян (бо всі керівні посади зайняті саме ними, та ще й російську мову примушують вивчати!), були ріднішими, ніж різна наволоч із Алтаю чи навіть Москви… Причому, татари ж зовсім не слов'яни, та й сповідують не християнство, а іслам!

Багато років тому, в тій холодній і непривітній далекосхідній тайзі, нас постійно лякали війною як не з далекими США, так і з сусіднім Китаєм. Але спостерігаючи за «інтернаціоналізмом» всередині стандартної військової частини Військ протиракетної оборони СССР, я часто думав, що вся ця різношерста публіка у випадку війни загине зовсім не від інших армій, а перестріляє, перевішає, переріже чи передушить сама себе…

Бо коли, захищаючи власні честь та гідність, як молодший сержант зчепився врукопашну з сержантом-росіянином, який прослужив на півроку більше, то найбільшим ворогом був не умовний китаєць чи американець, а він – «старший брат» із чужої Тамбовщини. До речі, звідти й походить російська приказка «Тамбовський вовк тобі товариш…».

Тому за способом життя, історією, традиціями та рівнем цивілізаційного розвитку мені особисто ближчі інші слов'янські народи. Насамперед, поляки, чехи і словаки. Та й «старшого брата» в мене особисто ніякого нема…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото з особистого архіву автора: під час служби на Далекому Сході тоді ще РСФСР із товаришем-татарином Флюром Рахматулліним.