→Рубрики →Колонка редактора

Сотня Павлова, Юліна тисяча, курс Арсенія…

Експерименти над народом тривають ледь не чверть століття!

Першим вирішив обдурити людей колишній Прем’єр-міністр СССР Валентин Павлов.

Ввечері 23 січня 1991 р. по телевізору оголосили, що до 25-го числа цього ж місяця слід негайно обміняти грошові купюри номіналом 50 і 100 рублів зразка 1961 р. на аналогічні гроші, запущені в обіг з початку 1991-го. Зрозуміло, що переважна більшість людей цього зробити не встигла, а найбільше постраждали громадяни, які тримали заощадження «в банках» під матрацами та подушками «на чорний день». Паралельно кремлівська влада здійснили обмеження зняття з рахунків в Ощадбанку СССР готівкових грошей, обмеживши максимальну суму розміром 500 руб.

Утім від гіперінфляції це Союзу не вберегло, а в серпні того ж року червона імперія припинила своє існування на політичній карті світу.

Гіперінфляція, яка виникла в «купонний період» нашої незалежності, ледве не призвела до краху всієї економіки та перетворила більшість людей на жебраків. Бо заморожені на ощадкнижках кошти за дуже короткий проміжок часу перетворилися на папірці, що нагадували старі царські банкноти, якими багато волинських бабусь пообклеювали свої скрині…

Проте народ наш – живучий. І коли у вересні 1996-го в Україні було введено в обіг нову національну грошову одиницю – гривню, народ почав зітхати з полегшенням. Хоча б тому, що на рівні світових валют вона почувалася доволі впевнено. А коли Президентом України був Леонід Кучма та Прем’єр-міністром Віктор Ющенко і почали вчасно виплачувати пенсії та зарплати, то народ і взагалі почав сподіватися на краще життя…

А дарма! Накаркали оптимісти! В лиху годину промовили заповітне… Бо після 1999-го рівень життя в Україні почав невпинно знижуватися для основної маси населення, тоді як жменька олігархів та політичних шулерів лише тішилася неосяжною владою та гігантськими фінансовими статками.

Перший тривожний дзвіночок пролунав 2008-го. В світі заговорили про фінансову кризу, проте в результаті певного спаду виробництва продукції та її реалізації середньостатистичні громадяни постраждали в такій самісінькій пропорції, як і закордонні товстосуми. Що ж відбулося у нас? З’ясувалося, що державні та приватні банки власних грошей взагалі не мають, бо оперують лише чужими. І коли долар почав із позначки «5» стрімко зростати до цифри «8», вкладники хутчій узялися забирати свої заощадження з депозитів. А їх – по руках урядовими рішеннями! Як не дивно, заборона вдарила лише по тих, хто прагнув врятувати власні гроші, проте зробила стан позичальників іще гіршим: їм і валютні, і гривневі депозити хутенько перерахували за новим курсом та примусили сповна заплатити. За себе, і «за того хлопця»… Дехто, до речі, з банкової кабали не виліз і до сьогодні, а значна маса позичальників була змушена підняти руки та віддати взяті в кредит машини і квартири… Зате наші вожді трохи попарилися, роздаючи то «Юліну», то «Вітіну тисячу»…

Чи не повториться це все зараз, коли гривня знову стрімко знецінюється, зарплати залишаються на попередньому рівні, вартість товарів першої необхідності постійно зростає, а за житлово-комунальні послуги розрахуватися скоро буде фактично неможливо? І як так сталося, що спад ВВП в Україні сягнув 9%, а вартість валюти збільшилася на 60%?! Хто нас знову дурить і чому за це ніхто не відповідає?

Так, можна все списати на Януковича та його «сім’ю». Мовляв, усе розікрали та привласнили. Але не всі ж олігархи виїхали з України зі своїми капіталами! Багато дуже заможних людей залишилося тут. Причому, їхні статки не лише в закордонних банках, але й у цілком реальних об’єктах нерухомості, активах та підприємствах. Мало того: капітал, здебільшого, захищений ключовими постами в різних ешелонах влади – від найвищого до найменшого, і вже ніхто не знає, хто комфортніше себе почуває – міністр, якого можуть вигнати будь-якої миті, чи сільський голова, котрий буквально приріс до свого крісла і без команди якого навіть сонце не сходить?

Мало того: революційна хвиля породила і підняла на поверхню ще одне потворне явище, котре завжди супроводжує суспільну нестабільність: під різними марками в країні орудують звичайні бандити, які діють за принципом «грабуй награбоване» і не цураються ніяких методів, щоб поки одні проливають кров на фронті, напакувати свої кишені та гаражі чужим добром! Одні з них займаються свавіллям в окупованих терористами районах Донбасу. Інші – промишляють в різних куточках України, де встановлюють такси за збереження недоторканості, наприклад, престижних будинків. Або – за відмову в звинуваченнях у співпраці зі злочинним режимом. «Відступні» коливаються від 100 тис. доларів США та 1 млн «зелених»…

Скоро виповниться рік від початку Євромайдану. Тоді люди вийшли на мирну акцію протесту, вимагаючи підтвердження європейського курсу держави та забезпечення європейського рівня життя її громадян. Потім відбулася Революція гідності. Далі – втрата Криму. Згодом – припинення постачання російського газу. Зараз триває війна на Сході… Й усі ці доленосні події принесли не лише невичерпний оптимізм, але й глибокі розчарування. Бо мрія про краще життя та демократичну державу знову відходить на задній план… Про що казати, коли елементарних підручників для шестикласників досі нема?

Володимир ДАНИЛЮК.