→Регіони →Північ

будівничі україни

Останній робочий день тижня у голови Ковельської районної ради В’ячеслава Шворака видався надгарячим. Від ранку – прийом громадян та робочі консультації. В передобідню пору відбулася зустріч представників депутатських фракцій Ковельської районної ради восьмого скликання з головою Ковельської районної ради В`ячеславом Швораком та головою Ковельської райдержадміністрації Ольгою Черен. Під час бесіди обговорили поточний стан справ в районі, суспільно-політичну ситуацію та, зокрема, готовність органів влади щодо розгортання діяльності загонів територіальної оборони. Згодом продовжилася конструктивна робота щодо безпекових напрямків. Коли журналісти «Волинської газети» потрапили до четвертого поверху, де, як ми вже писали, знаходяться кабінети двох перших керівників району – Ольги Черен та В’ячеслава Шворака, там ще велася жвава дискусія. Та ми не передбачали, що з нашим приїздом вона стане ще жаркішою, бо ж постане багато державницьких питань, на які разом шукатимемо відповіді... Розпочали ж нашу розмову з найактуальнішого – питань миру і війни.

– В’ячеславе Петровичу, чи готова Ковельщина до навчань, які ось-ось мають розпочатися?

– Не знаю про такі.

– Визначені ж пункти – Ковель, Рівне, Овруч...

– Територіальної оборони у нас ще немає. Якби такі навчання були, ми би обов’язково брали у них участь. Зараз ми працюємо над облаштуванням приміщення територіальної оборони. У них вже є штатний розпис, призначено керівника. На сьогоднішній день іде облаштування зброярні, секретки, інших приміщень. Це буде управління.

– У Рівному воно вже є.

–У нас тільки формується. Вже є тимчасово виконуючий обов’язки командира тероборони. Якби були навчання, ми би про це знали і обов’язково брали у них участь.

– В’ячеславе Петровичу, як районна рада, Ви, як її голова, допомагаєте у формуванні тероборони?

– Хочу повернутися до попереднього питання. Це має бути навчання ЗСУ у нас на полігоні у Повурську. Було таке повідомлення. Там розміщено полігон для відпрацювань з бомбометання. До цих навчань ми готуємось.

Що стосується тероборони, так у їхньому приміщенні ми вже замінили вікна завдяки громадам, які співфінансували це. Є порозуміння з міською владою, яка надала це приміщення в оренду і має профінансувати ремонт санвузлів... Закуплено конвектори опалення, бо ж зима. Їх потрібно запустити. Це також за співфінансування. Потрібно поміняти двері, облаштувати територію. Оскільки це буде міні-військова частина, її треба обнести колючкою. Там є загородження, але потрібно ще обнести колючим дротом, бо ж це режимний об’єкт. На це потрібні ще немалі кошти. Це питання обговоримо і на сесії 18 лютого, ми торкалися його і сьогодні перед вашим приїздом. Були депутати і голови фракцій, голова адміністрації, радилися щодо бюджету, щоб поділити його правильно і спрямувати ті невеличкі кошти, які маємо, туди, де вони найбільш потрібні, тобто на територіальну оборону. Прийняли рішення виділити з районного бюджету на територіальну оборону 100 тис. грн для облаштування приміщення, про яке я розповідав.

– Воно знаходиться у Ковелі?

– У самому центрі.

Моральний клімат населення

– В’ячеславе Петровичу, неспокійна обстановка у світі, біля кордонів проходять військові навчання Білорусії і Росії. Вибухи з Брестського полігону чутні навіть у прикордонних селах Ковельського р-ну. Хочемо дізнатися, який настрій у жителів громад?

– Є така поговірка: «Говоримо про мир, але готуємось до війни». Ми, як держава, маємо завжди бути готовими до захисту нашої державності. У себе дома ми добре знаємо, що на ніч потрібно зачинити двері, закрити вікна, а десь ще й включити сигналізацію. Ми ж не знаємо, коли підкрадеться до обійстя якась небезпека. Так само й у державі. Вона повинна буди до всього готова і робити все для того, аби ми завжди були захищені. Щоб наші кордони були, як мовиться, на замку. І відгороджені, і захищені... Прикордонна служба – компетентна, підготовлена і відповідно укомплектована, забезпечена усім необхідним, щоб нести службу, аби ЗСУ були завжди готові миттєво піднятися, самоорганізуватися і піти виконувати поставлені завдання. Так само й територіальна оборона... Повітряні сили мають в декілька хвилин відреагувати і летіти в потрібне місце, якщо в небі з’являється якийсь чужий об’єкт. Тобто ми повинні бути до цього готовими. А сусідні держави також укріплюють свої кордони, зміцнюють військові частини, свої війська... Можливо, і хочуть нам щось доказати, брязкають зброєю, ми це також розуміємо. Це відбувається почасти й на політичному масштабному рівні. Що стосується сьогодення, ми знаємо, що відбуваються потужні і масові навчання у Білорусії. Там представлені різні види озброєнь. Не можна сказати, що все буде добре або завтра можна чекати якихось провокацій, цього нам ніхто в Україні не скаже. Можливо, і розвідка якась доповість, та нам від цього краще не стане. Але завжди маємо надіятися на краще. Бог дасть мудрості керівникам тієї сторони і нашої, і Європи й Америки. Найголовніше, щоб не гинули люди... Адже будуть страждати ті, хто живе у наших громадах, у селах і містах... Вони будуть воювати, матимуть проблеми, як на Сході України. Ті люди на сьогодні є заручниками ситуації.

– Знаємо, що з головою районної держадміністрації Ольгою Черен Ви об’їхали кордон, побували і на заставах, і в пунктах пропуску, і в підрозділах національної гвардії, які зараз дислокуються на території району. Що зараз робиться на кордоні? Який настрій у прикордонників, нацгвардійців? Вони ж також хвилюються...

– Думаю, вони – найперші, які стоять і найбільше переживають. Як би там не було, але вони найбільше переживають, бо стоять на передовій. Це самі перші люди, які при необхідності будуть зустрічати небажаних «гостей».

Несподівано його увагу привертає виклик з мобільного телефону.

Зло через диктаторів

– Вибачаюся, – мовить до нас голова райради, – Олена Адамівна дзвонить. Мушу відповісти.

І ми стаємо свідками ось такої розмови: «Доброго дня. Все більш-менш добре. Так... – вислуховує. Записує: «Ратно... Так... Нема питань, все організуємо, всіх запросимо, все буде зроблено...»

І поклавши слухавку, повідомив: «Уповноважена зі справ людини хоче зустрітися з прикордонними, територіальними громадами і обговорити з ними проблему біженців, які йдуть з Білорусії, питання територіальної оборони... Є рішення РНБО...» Й повернувся до розмови про кордон...

– Та ситуація, що відбувалася перед Новим роком із біженцями до Євросоюзу з Білорусії, нам допомогла – ми укріпили кордон. Можливо, й не так, як би того хотілося, але вже є межа, сітка «ягуза». Зараз ще копаються спеціальні рови. На укріплення кордону держава спрямувала дуже велику частину коштів і головне звернула увагу... Звичайно, цього недостатньо. Ми маємо будувати інфраструктуру, зміцнювати кордон у плані фортифікаційних споруд, щоб прийти чи й на танку до нас приїхати було не так просто.

– На жаль, замість того, щоб розбирати кордони, ходити один до одного в гості, дружити, спілкуватися, сім’ї створювати, ми зараз змушені утворювати кордони з Білорусією, – долучається до нашої розмови депутат районної ради Василь Голядинець. – Це ніби-то неправильно з однієї сторони, але час вимагає цього, бо з того боку сидять диктатори... Так можу їх назвати, бо сидять на тронах більше 20 років і це є проблемою для тих же Білорусії і Росії, і від цього страждають прості люди.

І ви ж бачите, що зараз відбувається, нагнітають ситуацію, увесь світ сконцентрував увагу на Україні, забезпечує зброєю, щоб ми могли себе боронити, якщо доведеться. Це не є правильно, якщо Путін десь не відступить... Але надіємось, що інтелігенція не тільки всього світу, але тої ж самої Росії має стримати цей порив їхньої диктаторської влади і заборонити їм це. Люди так само можуть встати і з тої сторони, бо ж постраждають прості громадяни, підуть воювати і сім’ї, і родини. Тим більше, що в період комунізму, вісімдесят років ми були в одній державі, і багато сімей, друзів пов’язані між собою. Але є і диктаторські амбіції двох держав – Путіна і Лукашенка, які починають нагнітати обстановку. Ось і доводиться від них боронитися і прокладати кордони. Скільки ми змагалися з Європою за добросусідство... Вперше впала Берлінська стіна, кордони зм’якшилися... Люди почали їздити, спілкуватися. Досвід здобувати, переймати, як живуть у Європі, у нас. Так само хтось залишається там жити і будувати. А хто би подумав років десять-двадцять тому, що доведеться такі речі робити, як зараз? На жаль, реалії такі.

– Ще у 2007 році Путін на Мюнхенській безпековій конференцій висловив думку, що не може все розвиватися в одному руслі... – долучаємось до тих роздумів і ми, журналісти. – Мусить бути протистояння... Росія ось і є тим форпостом, щоб протиставити себе Америці, бо вона, мовляв, хоче тільки свої умови диктувати. Ці ідеї, що він повинен з кимось воювати, у Путіна вже тоді були.... Втім, свого часу нас здивувало, коли побачили українсько-польський кордон без сітки... А раніше ж і сітка була, і військові з автоматами стояли... Кому воно потрібне? Так і з Білорусією... Якось приїхали у журналістських справах, а білоруси відгороджуються від нас сіткою, а з нашої сторони – відкритий простір. А ось тепер вже ми відгороджуємося від Білорусії...

– На жаль... Але чи врятує вона ситуацію?.. – роздумливо мовить Василь Володимирович. – Неправильно, коли вони відгороджуються від усього світу. У Білорусії живе багато українців. Ближні села – це практично ж усі наші люди, раніше туди масово їхали на заробітки, залишалися там жити. А зараз мають проблеми, бо батько дітей не може побачити, а дід – онука... Не можуть приїхати... Ніби й поряд, колись пішки ходили, а зараз за пів року доїхати не можна, бо постворювали стільки бюрократичних перешкод, мовляв, потрібна якась безпека, вони там переживають... Переживає й очільник, що вже з трону впаде, бо коли більше десяти років сидить на таких посадах, то не про добробут людей думає, а як втриматися при посаді. Таке враження складається...

– Таке враження, що він вже ледь не Бог...

– Так... Напряму спілкується з Всевишнім...

– Василю Володимировичу, Ви, як депутат, що представляє Шаччину, можете нам сказати, який настрій в наших оборонців кордону? Мають де жити, що їсти?

– Я так само черпаю інформацію зі ЗМІ. Ми, якщо маємо кошти, можемо тільки проголосувати, щоб виділити їх першочергово на оборону, бо це ж хлопці воєнні, і якщо у бюджетах є якась копійка, її не шкода туди виділити. На жаль, бюджети районних рад дуже мізерні, їх практично нема. Але якщо є можливість, ми своїх військових підтримуємо... І забезпечували базами відпочинку державної власності та установ, і в міру можливості виділялися кошти, і місцеве населення нормально до них ставиться. А виникло це тоді, коли нелегальні мігранти заполонили Білорусь і білоруси сприяли тому, щоб вони йшли у Європу. Європейський Союз почав боронитися і була така думка, що вони підуть до нас. Але на сьогоднішній день напруга зі сторони Білорусії трохи спала, а наші хлопці мусили піти, щоб, коли доведеться, втримати кордон...

Якби до відповідальності

ще й грошей...

До розмови долучається голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен.

– Ви, напевне, чули, вже й у засобах масової інформації проговорюється... – мовить Ольга Миколаївна. – Коли починалися усі ці проблеми на кордоні, ми всіма зусиллями, а маємо ж 282 км польського і білоруського кордону, старалися знаходити сили і засоби для його зміцнення... Займався і голова районної ради, шукав друзів, які б могли закупити на той час сітку... І так само підключилися всі наші громади... 49 тисяч грн направили своїх коштів, а дехто ще й додатково допомагав спонсорськими коштами на закупівлю сітки. Зрозуміло, що весь кордон ми не загородили, але частково це зробили. Це важливо хоча б для того, щоб ми знали, де проходить кордон. Ми з В’ячеславом Петровичем їздили на кордон, де нема нічого, де просто дороги, стоять стовпчики, тому важливо, щоб кордон люди знали. Ще й відповідних документів немає, їхнім виготовленням зараз займається прикордонна служба... Вони роблять технічні умови, щоб провести вже демаркацію кордону, тож тепер впевнена, що до цього й держава підключиться, бо вже виділялися кошти з державного бюджету. Сподіваюся, цього року на кордоні буде зроблено ще більше. Щодо організації тероборони, то ми нещодавно зустрічалися з депутатами, всі знають, як це важливо і готові підключатися, і ділитися тими мізерними коштами, які має районний бюджет... Але ж ви знаєте, що фактично два роки надходжень у районний бюджет нема. Але в законі про тероборону прописали, що відповідальність несуть голова райдержадміністрації, районні ради і місцеві громади. На сьогодні у міській раді ми взяли приміщення, воно хоч і добротне, перекрите, але не в простому стані, вимагає внутрішніх робіт, що потребує великих затрат. Наші громади знову ж швиденько включилися і на сьогоднішній день ці роботи фактично йдуть до завершення, вони знаходять кошти і спонсорські, і вже залучено 220 тис. грн з наших громад, кожна направляє 10 тис. грн. Вставлені вже всі вікна – на 117 тис. грн, замовлено конвектори, бо там нема опалення. Міська рада підключилася, за її кошти на 110 тис. грн буде зроблено ремонт санвузлів і електропроводка повністю з нуля проведена. І зараз районна рада визначається, будуть направлені кошти і від неї... Питання ще й в тому, що нема правового механізму, бо це новий підрозділ ЗСУ. Я вважаю, що це дуже потрібна структура... Її потрібно було робити ще з початку збройної агресії, бо ми розуміємо, що вона саме тут, на місці... І я, й голова районної ради будемо просити депутатів на сесії, щоб вони також включалися у роботу з формування добровольчих об’єднань, тому що один центр буде отут – у Ковелі, у нашому батальйоні... Він розміщуватиметься у центрі міста і буде задіяний у випадку якоїсь природної чи техногенної катастрофи, або ось такої ситуації, яка склалася зараз... Ми ж усі молимося, щоб ці білорусько-російські навчання пройшли і не завершилися вторгненням... Учора я спілкувалася зі своєю знайомою з Росії: «Чи ж ви хочете війни, щоб ваші діти так само пролили кров? Ви ж розумієте, що ваших дітей також покладуть... Ви також, як матері, повинні підніматися і кричати, що нам не потрібно цієї війни, не треба наступати один на одного. Ми ж всі, майже в кожній сім’ї є якісь родичі в Росії. Роками ріднилися сім’ї, а тепер маємо один одного вбивати?.. Кому це потрібно? Нам це точно не потрібно». Ще недавно декотрі люди казали: «Крим американці би захопили, а вчора вже співають мені по-іншому: «Так, нам війни не треба...» То не мовчіть... Не треба воювати, але потрібно казати: «Нам війна не потрібна. Ми своїх дітей не готові відправляти на ту війну...». І ми не готові. Але те, що наша держава, наша армія на сьогоднішній день вже не та, яку стільки років розвалювали, це доконаний факт. Вважаю, що вони сильні, українська армія дасть відсіч. Просто шкода людей, наших дітей, чоловіків, батьків, які поляжуть у цій нікому непотрібній війні.

– Не тільки будуть страждати українці, поляжуть з обох боків хлопці військові, а потім мирне населення, постраждає інфраструктура... – додає Василь Голядинець. – Воно ж усе піде шкереберть... Зараз же яка війна? Не тільки піхота з автоматами, танки... Полетять ракети, почнуть бомбити і розбомблять, а мирне населення не повинне від цього страждати... Біда буде...

– За цей закон «Про основи національного спротиву», територіальну оборону влітку повністю голосувала вся Верховна Рада. Він дає можливість створити новий вид ЗСУ, який буде отут, на місцях, в разі якоїсь небезпеки, буде, як кажуть, охороняти наше населення. Звісно, роботи дуже багато, фінансування на тероборону поки що з державного бюджету на облаштування приміщень зовсім нема... Щоправда, передбачено фінансування для службовців... Але не знаю, чи за січень вони отримали зарплату... Ми це разом зробимо, і будуть люди мати свої робочі місця, навчальні класи, але трохи потрібно часу.

– Який настрій у жителів району?

– Напевне, люди вже звикли до цього... – каже.

– Йде ж восьмий рік війни... – нагадує Василь Голядинець.

– І люди все-таки думають, що Бог захистить, бо у церквах лунає багато молитов за мир, – мовить між тим Ольга Миколаївна. – Зі мною поруч живуть п’ятидесятники, вони цілий тиждень постили і кожного дня молилися, щоб не було війни. У православних церквах так само щоразу на богослужіннях відбувається молитва, щоб не було війни. Все-таки наші люди вірять, що війни не буде, але десь якийсь трошечки острах є, бо не знаємо, що в голові цієї хворої людини. Ми розуміємо, що наша країна стала розмінною монетою у цій ситуації. Так, дві великі країни вирішують між собою якісь питання за впливи...

– І ще ота інформація, що ветерани Росії виступили проти Путіна, проти війни... – з надією на мир акцентує новину Василь Голядинець. – Якщо військові між собою спілкуються, то ж коли буде якийсь неправедний наказ, чи будуть вони ще його виконувати?..

– В оточенні Путіна воно ж також все не так, як би це хотілося комусь... – каже Ольга Черен.

– Військові, як ніхто, розуміють, чим воно все може закінчитися і повернутися для самої Росії... – роздумує в унісон їй депутат райради. – Вони вже виступили проти і це є перший дзвінок, як стримуючий фактор, що Путіну будуть дякувати за службу. Він для Росії зробив багато, але багато чого і не хорошого...

– Його близьке оточення також невдоволене тим, що він творить... – провадить свою думку голова райдержадміністрації.

Бізнес має працювати

– Бізнес прагне спокою, а він градус напруги накрутив, бо хочеться імперські амбіції свої вдовольнити... – міркує Василь Володимирович. –Об’єднати знову всіх у Радянський Союз чи іншу яку імперію... Вже йому зайти в історію хочеться чи ще щось...

– Він вже й так увійшов в історію... – зітхає Ольга Миколаївна.

– Чи вляпався?.. – мовить на те депутат районної ради. – Ще ж ніхто не знає...

– Район, села і містечка мають вдосталь продуктів?.. – цікавимося. – Як працюється освітянам, медикам, аграріям...

– Всього достатньо, усе працює стабільно, – твердо мовить керівниця районної державної владної гілки. – Ажіотажу нема, навіть долара ніхто не спішить закупляти чи міняти... У нас розмірене життя, люди готуються до весни... Аграрії вже техніку ладнають... Якщо такий лютий буде, то наприкінці місяця вони вже вийдуть всі сіяти в поля...

– Чи проводили наради з аграріями, щоб землі не пустували, засівалися вчасно?

– Всі землі зараз нарозхват... У нас нема таких, щоб пустували. Це в 10-х було... Пам’ятаєте, Володимировичу, – звертається до депутата, який очолює земельну комісію районної ради, – це коли нас обласна адміністрація примушувала, щоб ми шукали інвесторів і просили, аби до нас заходили... Зараз все відбувається, навпаки, інвестори приходять і до громад, і до нас, хоч ми зараз ніякими землями не розпоряджаємося... У нас нема зараз таких повноважень, єдине, що залишили, це містобудівні питання, поки громади не створять свої відділи архітектури, а землею ми не розпоряджаємося.

– Потрібно тільки правильно скоординувати дії із земельними інвесторами, які заходять і беруть в оренду землі, і власниками паїв... – мов би продовжує якусь попередню дискусію земельник. – Головне правильно все врегулювати, щоб люди не були покривджені... Щоб не поодбирали просто так і не платили... Пайовиків не покривдити б...

– Василь Володимирович сам з колишнього Шацького району, то там ті прерії, що роками лежали і нікому не було до них діла, сьогодні потрібні, – повідомляє нам районна керівниця.

– Навіть землі, які заросли кущами, сьогодні розкорчовують і приводять до порядку, – додає голова районної ради В’ячеслав Шворак. – Давайте тільки.

– Ми хочемо з В’ячеславом Петровичем і вчора вже обговорювали з начальником поліції, з директором лісгоспу, впорядкувати ось яке питання, – каже Ольга Миколаївна. – У нас законодавчо не передбачено порядку видалення дерев. Це робили, як колись казали, районна рада з держадміністрацією, а зараз пропонуємо громадам те ж саме положення під себе зробити – видаляти на землях комунальної власності. Але й тут не все так просто. У мене вчора був на прийомі фермер, у якого поліція забрала деревину. У нього є приватна ділянка. Вона сільськогосподарського призначення, він повинен її привести у відповідність, цього вимагає земельна інспекція, інакше буде штрафувати. Коли він вирізав ті дерева і перевозив, й виникла ця колізія. Бо, як каже директор лісгоспу, коли виїжджає за межі земельної ділянки деревина, то це вже буде незаконний обіг деревини. Навіть з приватної власності. Ось такий казус виходить.

– Але вже сьогодні ми спілкувалися з екологом і він роз’яснив, якщо б приватник звернувся у сільську раду, і сказав, що буде з пункту «а» везти у пункт «б», проблем з поліцією не було би: «Я повідомив сільську раду, на своїй території зрізав і везу додому, поскладав, порізав на дрова чи що зробив із ними. Вони у моїй власності»... – додає В’ячеслав Шворак.

– На наступній колегії, думаю, з головами напрацюємо такий механізм, – погоджується очільниця райдержадміністрації. – Це не суперечить чинному законодавству, коли в це положення, наприклад, запишемо, щоб комісія безкоштовно облікувала якусь деревину і дала довідку, скільки там кубів деревини. Людина має право нею розпоряджатися, бо ж це її приватна власність.

– Ще би поліція так працювала, коли деревину вивозили за кордон, – каже Василь Голядинець. –Якщо взяти наш край, то після зникнення союзу колгоспи порозвалювалися, а землі почали занепадати, заростати лісом. Вже на сільськогосподарських землях ліс має двадцять-тридцять років... А цільове призначення цієї землі – для ведення сільського господарства. Фактично, щоб цю землю довести до ріллі, потрібно все розкорчовувати... А там же є вже доволі товсті дерева... Вільха, береза ростуть досить швидко...

– А ще ж там є тополя й осика... – додає В’ячеслав Петрович.

– А Володимир Арсентійович Яренчук все хоче розкорчовувати... Йому потрібна земля для господарювання... – згадуємо про ще одного їхнього краянина з «Перлини Турії».

– І наші землі, де ми створили плантації лохини, заросли лісом і кущовинням, – каже на те Василь Голядинець, котрий ще й обіймає посаду директора ТОВ «Волинська ягідка». – Ми практично взяли в оренду сільськогосподарську землю і відповідно платимо податки, але нам, щоб довести її під ріллю, потрібно було вкласти мільйони... Якщо я беру в оренду ріллю, дайте мені її, чому даєте ліс?

– Якщо чесно і відверто говорити, маємо розуміти, що землі сільськогосподарського призначення принесуть більше податків і робочих місць в громаду, аніж якби там ріс ліс, – наголошує голова районної ради. – Але ми не можемо сьогодні ставити питання так, що давайте все розкорчуємо, ліс виріжемо, будемо орати і сіяти... Ліс – це наше багатство, це – майбутнє багатство, це – на роки, і це – екологія наша, чим ми дихаємо і чим ми живем. І на це потрібно також звертати увагу. Думаю, Президентові сьогодні потрібно буде на це звернути особлику увагу.

– Якби хтось із дядьків у ліс зайшов, то лісники скоро б вигнали його... – мовить пан Василь. – Ліс – це є ліс, а ми зараз говоримо про землі сільськогосподарського призначення, які заросли деревами і чагарниками і які потрібно використовувати за призначенням.

І шукаємо механізми, бо у нашім законодавстві є багато прогалин, як і в законодавстві про лісовпорядкування, про охорону реорганізованих лісгоспів... Реорганізували лісгоспи, а в законодавстві не прописали... Раз в законодавстві не передбачено, то ти маєш право корчувати і приводити земельну ділянку у відповідність... А переміщення деревини не можна проводити...

– Кажуть, потрібно цю деревину спалити... – пригадує чиїсь слова Ольга Миколаївна. – Але ж там гарна деревина. Маємо розпорядитися нею по-господарськи.

– Ми ж свого часу заліснювали землі, – пригадує В’ячеслав Шворак.

– А щоб заліснити, це інша історія, – втручається Василь Голядинець, до речі, лісівник за освітою. – Для цього спершу потрібно зробити проєкт, відповідно до цього проєкту провадити заліснення...

– А хто ж тоді робив ці проєкти? – резонно запитує В’ячеслав Петрович. – Садили ліс і все...

– Було розпорядження Бориса Клімчука, ви ж усі це пам’ятаєте, і на його розпорядженні заліснили сільськогосподарські землі... Дехто зробив документи, а дехто не зробив... – пригадує Ольга Миколаївна.

– На ці всі речі виділялися кошти, а вони йшли із тих втрат, які будували вежі МТС і «Київстар», і вони накопичувалися, а відтак спрямовувалися на заліснення малопродуктивних земель, – пригадує історію питання голова земельної комісії. – Ніхто ж порядок не відміняв. Якщо їх заліснили, потрібно робити документацію і затверджувати в установленому порядку. Хтось віднісся нормально, а хтось – ні. Документи і зараз можна привести у відповідність... Ми взяли ріллю, сінокіс і пасовище на той час під товарне виробництво, зробили проєкт лохини високорослої, посадили, перевели їх у садівництво... І по садівництву ще й менші податки платимо...

– Хороша дискусія. Скажіть, втім, ось-ось розпочнеться другий сезон Президентської програми «Зелена країна». Держава ставить перед нами завдання збільшити лісистість до 20 відсотків. Сьогодні маємо 15,9 відсотка. На місцях же бачимо, що у нас є вже ліси, яких не потрібно навіть садити, бо вони виросли самі на людських паях. І багато хто з селян хоче мати свій приватний ліс. Потрібен тільки механізм, аби ці сільгоспугіддя перевести у лісові землі. Такі ініціативи можуть і від вас вийти, бо ж, як кажете Ви, В’ячеславе Петровичу, це – наша екологія і наше майбутнє. Звісно, ви, як районні керівники, депутати різних рівнів, громади, будете прицінюватися, що принесе більший прибуток. Можливо, варто і якусь роботу провести та заохотити людей, щоб вони мали такий ліс у власності, допомогти їм зробити відповідні документи?..

– У наших громадах така робота проводиться, – повідомляє Ольга Черен. – Декотрі вже готують документи, щоб передати їх у підпорядкування держлісгоспам. Хоча це не таке й просте питання. Бо ж знаєте, що всі землі перейшли в громади і це мають бути рішення громад. То ж чи передавати заліснені землі лісгоспу, коли їх краще віддати якомусь орендарю і орендна плата буде набагато вище? Тому громади починають замислюватися, чи варто їм міняти цільове призначення тих земель під ліс, чи лишити її як сільгоспугіддя, віддати в оренду комусь з аграріїв і той буде сплачувати хороші гроші в громаду. Але разом з тим такі рішення готуються...

– Люблинецька громада передала вже 63 гектари заліснених земель, – каже на те В’ячеслав Шворак. – Тобто є такі заліснені землі, які громади готують під цю програму передати у держлісфонд. Є землі, які колись називалися землями запасу, вони теж шукають певні ділянки землі, щоб передати під посадку нашим лісгоспам.

Ліси державні і приватні

– Була колись програма з вирощуванню енергетичної лози, – доєднується до цієї дискусії Василь Голядинець. – Колись був напрямок посприяти державному підприємству «Гріненерго», яке було створене, виділялись на це державні кошти, в області їм у користування перейшло 6 чи 8 тис. га. Передали, програма зупинилася, гроші виділилися чи не виділилися, а сумно, що не скористалися можливістю ведення бізнесу, бо був дуже серйозний правильний бізнес і держава давала підтримку. Земля в них залишилася... Яка доля цієї землі, не зрозуміло.

– Борги у громадах... – уточнює голова районної ради.

– Бур’яни ростуть, ліси ростуть... – оголює болючу проблему голова земельної комісії. – Незрозуміло, що там відбувається. Ці землі потрібно повернути назад громадам або передати під лісове господарство. Там є такі місця, що ліси понаростали.. Звісно, якщо цим займатися, то потрібно вкласти ще великі кошти, щоб привести їх у порядок і зробити лісом. Це ж непросто так, передати і забути, а впорядкувати, провести аналіз насаджень... Але щось робити з ними потрібно... Або надати орендарям, нехай би господарювали... Що стосується приватних лісів... Є вони... Є навіть паї, враховуючи те, наскільки підняли податок, не будуть у селах вкладати кошти, щоб утримувати ліс, бо це буде дороге задоволення – утримувати свій власний ліс. Тут потрібно врегульовувати на законодавчому рівні, якщо ти переводиш свою малопродуктивну ділянку... Я не хочу в оренду його віддавати, посадив там ліс... Або від податків його звільняти, бо ж «легені планети», хай росте... Ось я, для прикладу, посадив, вирішив мати свій ліс, гектар-два-п’ять і хочу за ним доглядати

– Ми такі приклади знаємо і бачимо приватні ліси. А могла би районна рада звернутися до Президента, депутатів Верховної Ради, щоб такий закон був, люди мали сприяння у цьому? – запитуємо. – У Німеччині власникам приватних лісів держава ще доплачує якісь гроші, аби такі ліси були. Чи на часі таке звернення?

– Чому ж ні? На часі! І можна звернутися! – у цім наші співрозмовники одностайні.

– На Волині є територіальні громади, які мають свої ліси. Зокрема, Жидичинська, що поблизу Луцька... Чи нема таких задумів у вас?

– Районна рада не може їх мати, – каже на те В’ячеслав Шворак. – Є громади, які звертають на це увагу, хочуть створити свої комунальні ліси. Втім, може, я і скептик, може від того громада буде щось заробляти і мати, але, на мою думку, коли вона буде створювати ту структуру, яку повинна створити як комунальне підприємство, а там потрібен і лісівник, який буде доглядати ліс, і еколог... Якісь економісти... Для громади це буде затратно... Але громада створить цей комунальний ліс, там 2 тис. га, це не означає, що вона завтра почне його різати, продавати і заробляти. Це ж потрібно пройти інвентаризацію цього лісу, зробити лісовпорядкування, отримати на десять років... А вирізати зможуть, скільки буде дозволене лісовпорядкуванням... Це питання потрібно вивчити, якщо це доцільно, їх потрібно створювати...

– Такі ліси у громадах Ковельського району вже є?

– У Дубівській громаді є 2 тис. га таких лісів... Смідинська територіальна громада має до 600 га... – повідомляє голова районної ради.

– Стоїть питання, як вони будуть господарювати, чи раціонально використовуватимуть... – мовить Василь Голядинець. – Ми розуміємо і бачимо, як все відбувається. Не хочу щось наговорювати на лісівників, бо вони утримують штат за рахунок того, що пиляють. Раніше була підтримка держави, давали фінансування... Стільки-то коштів ішло з державного бюджету на догляди... Стільки-то на охорону... Пізніше їх залишили на самоокупності, а це живі люди, мають платити податки, потрібно забезпечити роботою... Плюс цінова політика, яка пішла вгору... Ринок її диктує... Зараз виходить дуже складна ситуація, місцеві люди, які будуються, з трудом можуть купити дерево... Багато людей перейшло на твердопаливні котли, на дрова, ціни виросли і на електроенергію, і на дрова , і люди вже не розуміють, як їм виживати у цих умовах.

– Ми завжди маємо розуміти вигоду і маємо розуміти те, що треба, – розмірковує В’ячеслав Петрович. – Не все у громаді робиться те, що вигідно. Скажемо просто. ФАП і фельдшера у спільноті утримувати невигідно. Сьогодні у нас є первинка, амбулаторії у медицині, а навіщо ми ще ФАП утримуємо? Для територіальних громад це невигідно, але вони ж це роблять. І мусять робити, бо це для людей потрібно. Так само і тут потрібно робити, приймати рішення. Воно, можливо, непопулярне, можливо, й недобре, що потрібно частину заліснених земель віддати у підпорядкування чи держлісгоспу, чи якомусь іншому підприємству, яке надасть послуги з догляду за лісом, чи його зрізати, переорати і посіяти пшеницю або ж інші зернові чи ще яку культуру. У цій справі потрібно мати розуміння і баланс.

– А що більше принесе у скарбницю – гектар лісу чи сільськогосподарської ріллі?

– Гарантую, що зерно принесе більше ста відсотків...

– Але ліс це на перспективу....

– Дивіться, отой ліс, який сьогодні росте, його ж також хтось садив...

– В’ячеславе Петровичу, згідно з еко-ініціативою Президента «Зелена країна» за 3 роки буде висаджено один мільярд нових дерев. За 10 років площа лісів збільшиться на один мільйон гектарів. Але, якщо ми вже маємо ці самосійні ліси, то, можливо, нам варто створити такі умови, щоб вони були для держави потрібні. Якщо Президент хоче довести лісистість до 20 відсотків в країні, то давайте берегти й ті, що маємо, бо ж ліси акумулюють вуглекислий газ і це буде добрим кроком щодо стримування глобального потепління...

– Зараз в країні висаджено тільки 6 відсотків від запланованого...

– Можливо, країні було би вигідно заохотити наявність таких лісів у власності громад, фермерів і власників сільгосппаїв. У нас є вже приватна власність і мало би бути законодавчо заохочено, щоб люди мали ці ліси. Якщо вони свої паї не обробляють і там вже виросли ліси, то могли би бути і приватні ліси. Це вигідно державі. Не потрібно витрачати кошти на насіння, висадку дерев, навіть перші складні догляди. Хіба що на їх облікування та приведення до лісового стандарту. Першим кроком можна було би звільнити такі родини від податків, другим – як це робиться у європейських країнах, дати людям екологічну доплату.

– Можливо, це і потрібно було би зробити, але я так скажу, якщо брати аналогію Польші, Німеччини, Литви, Фінляндії, там практично 60 відсотків є приватних лісів і вони успішно працюють, – розмірковує голова районної ради. Але під чітким контролем держави це все роблять, доглядають, ріжуть... Але там є контроль. Чи не буде в нас так, що сьогодні я у приватну сферу візьму, образно кажучи, людина прийде і скаже: «Хочу взяти в оренду...». Я знаю багато людей, які готові будуть взяти і дві, і три тисячі гектарів, і будуть доглядати... Але як вони будуть це робити, як буде вестися контроль? Ви ж самі розумієте... І він у тій же Дубовій візьме у приватні руки 2 тисячі гектарів землі. Територіальна громада йому дасть... Може, він й більше буде платити податків за землю, як державне лісове господарство. І так може бути. Не станемо це виключати. Але він за тих два-три роки візьме тих 2 тисячі гектарів та просто виріже...

– Ви говорите про державні ліси, які б можна було взяти в оренду? – уточнюємо.

– Ні. Я кажу про сільськогосподарську землю, де росте ліс... – уточнює В’ячеслав Шворак. – Чи корчувати їх чи ні? Чи підприємець скаже, я хочу взяти. Він створить там структуру, підприємство, скажімо, «Ліс Дубівський» назве чи ще якось. Але ТОВ чи приватне підприємство і так буде якось за ним доглядати. Але ж він буде з мотивів корисних. Це однозначно. І сильно на нього впливати там державне підприємство, установа чи Державне лісоагентство не зможуть. Якби не було, хто б і що мені не казав, сьогодні, щоб отримати лісорубний квиток, аби почати той ліс рубати, не так просто. Ви знаєте, скільки інстанцій потрібно пройти, скільки підписів отримати, скільки треба доказати, що цей ліс вже стиглий або пошкоджений шкідником чи хворобами і його потрібно зрізати. Вони на десять років уперед таксацію проводять. Приватник буде це робити? Він буде виділяти на це великі кошти? Звичайно, що ні. Приватник у нас буде брати, кажу це зі сторони приватника, кожна людина хоче збагатитися і приватник візьме його з ціллю збагачення. У державі ще нема напрацьованого механізму, як воно має бути приватне. Приватні ліси у Польщі контрольовані. Він може сидіти дома, комп’ютер відкрити, їде вантажитися машина і там жодної зайвої колодки не завантажать. Він може брати, але прийде оця приватна фірма, спиляє, держава дає контроль, там дерева пораховані. Ми до цього ще не дійшли. Нам ще потрібно над цим працювати.

– Тим не менше, президентська програма «Зелена країна» – модерна, вона діє, весна на порозі,