Відверті зустрічі

Відверті зустрічі

Ігор Єремеєв: «Звинувачувати 51-шу бригаду – значить звинувачувати всю Волинь»

Ігор Єремеєв, народний депутат України, який представляє у Верховній Раді мешканців чотирьох поліських районів Волині, балотуючись у депутати 2012-го, провів 385 зустрічей із виборцями, побував у 300 селах 217 сільрад, а в багатьох – навіть двічі. Скептики скажуть: «То й що? Став депутатом – і забув». Уже після виборів за цих півтора року він провів 117 зустрічей і за п’ять літ планував знову побувати у кожній сільраді та кожному селі. Бо був і залишається на позиції, що вибори за закритими партійними списками – це голосування за білборд, а не за депутата, готового, наче на іспиті, стояти перед виборцями в холодному сільському клубі, де дує з вікон. І чути не ефемерний електорат, а живих людей, у яких немає грошей на операцію дитині або не вистачає, щоб перекрити дірявий дах, а в когось – просто розривається серце за сина, котрий мерзне сьогодні на війні у літній військовій формі...

 

Чи вистачить у держави газу для села?

 

Це на перший погляд здається, що так просто розповідати людям про зроблене й те, чого не встиг зробити, пояснювати, чому так голосував за якийсь закон, а не інакше. Слухати депутатові доводиться не лише подяки й приємні речі, бо сьогодні перед усіма постали нові виклики й проблеми. І без того небагаті дотаційні сільські бюджети стали ще біднішими, тому люди йдуть до свого народного депутата як до останньої інстанції. Запитати, що буде завтра, коли ж нарешті настане довгоочікуваний мир, чи не замерзнуть вони взимку без газу… Такі зустрічі з виборцями у Єремеєва відбуваються тепер практично щодня, бо він знову вирішив балотуватися в депутати по 23-му округу. Минулого тижня Ігор Миронович зустрічався з мешканцями Любешова та сіл Лобна, Залізниця, Судче, Рудка цього району. У Ківерцівському р-ні побував у селах Жорнищанської, Дернівської, Олицької, Покащівської та Хорлупівської сільрад. У п'ятницю, 3 жовтня, провів прийом виборців у Камені-Каширському, зустрівся із селянами Залісся, Клітицька, Яловацька, Гути-Камінської. Наступного дня його чекали у маневицьких Четвертні, Старосіллі, Копиллі, Боровичах і Колках, а в неділю – у Цумані. І практично скрізь люди казали: жодного депутата вони не бачили стільки, скільки бачать Єремеєва. Ніхто з депутатів не зробив більше для їхніх сіл, ніж Єремеєв. Тому чим би не намагалися дорікнути йому опоненти, від цієї простої селянської правди не втечеш.

Іти до людей і говорити з ними йому простіше, бо навіть за цей короткий проміжок часу, що працював у парламенті, встиг зробити чимало як на ниві законодавчій, так і вирішити проблемні питання багатьох населених пунктів округу. Люди й дотепер сприймають його більше як чинного депутата, а не кандидата у новий парламент. Він став автором і співавтором 51-го законопроекту, а найголовнішим вважає закон про відміну пенсійної реформи, котрий уже прийняли парламентарі у першому читанні. І якби не війна, може, вже й проголосували б удруге. Чи не на кожній зустрічі у 2012 р. люди нарікали на недосконале законодавство в частині оформлення спадщини, за оформлення якого часом треба заплатити більше, ніж та спадщина вартує. І цей закон ВР теж вдосконалила, як і відмінила техогляд сільськогосподарської техніки, на якій фірми сина тодішнього Генпрокурора Пшонки з повітря заробляли понад 60 млн на рік. Єремеєв подав у Верховну Раду проект іще одного важливого закону – про соціальні виплати. Він повністю змінив механізм нарахування цих виплат і вважає, що вони мають видаватися на кожну дитину рівними сумами, а єдиним документом, який треба для їхнього оформлення, має бути свідоцтво про народження дитини, а не купа довідок, які зараз заставляють мам збирати. Перелік законодавчих ініціатив народного депутата, який обіцяв своїм виборцям бути позафракційним і слова свого дотримав, можна продовжувати. Ігор Єремеєв був також ініціатором персонального голосування – і це вже стало реальністю у парламенті. Він сам не пропустив жодного засідання, встигав і у Верховній Раді працювати, і їздити на округ на зустрічі з виборцями.

Селяни із ківерцівських Носовичів приїхали особисто подякувати Ігореві Мироновичу за те, що допоміг запалити в їхніх оселях блакитний вогник. Попри труднощі, кільком сільським громадам він допоміг завершити газифікацію сіл. Але тепер іншим переймаються поліщуки: чи не перекриють їм узимку газ, чи вистачить у держави блакитного палива і для їхніх віддалених сіл?

– У газові сховища держави закачано 17 мільярдів кубів газу. Якщо зима не буде холодною, газу вистачить. Якщо буде суворою і температура знизиться до мінус 35, може бути важка ситуація з 21 січня по 20 лютого. Президент обіцяв, що тоді відключатимуть від газопостачання промисловість, але взимку люди не мерзнутимуть, –  заспокоїв селян Ігор Миронович.

 

«Хотілося б зробити більше, особливо доріг»

Ще одна проблема, про яку говорили виборці практично у кожному районі – дороги. Їх якість скрізь бажає кращого, але є такі села, де без ремонту ніяк не обійтися. Селяни Котова (Ківерцівський р-н) благали щось зробити, бо два кілометри шляху до їхнього села в такому стані, що навіть маршрутки перестали заїжджати. Взимку хліб довезти не можна. У Судчі, що на Любешівщині, теж просили пособити з місцевою дорогою. Мешканцям Котова він запропонував вихід із ситуації: на аварійному відрізку зроблять білощебеневий насип.

– Я свідомий того, що зроблено, а що ні. Хотілося би зробити більше, особливо щодо доріг. Добре знаю, скільки державних грошей перераховується на дороги, скільки мільярдів акцизного збору мало би йти на їх будівництво. Куди діваються ці гроші? Я не раз ставив таке питання урядовцям.

Позафракційних депутатів, зокрема й мене, звинувачували, що ми нібито голосували за диктаторські закони 16 січня разом із ПР. Але мало хто знає, за що насправді того дня голосували позафракційні депутати.

– Є записи і відео, де видно, що в момент голосування руками ні за які закони тоді не голосував. Ми встигли вийняти картки для голосування. Та за один закон голосував – бюджет на 2014-й. І мені за це не соромно. Бо у ньому було закладено 120 мільйонів гривень на розвиток інфраструктури 23-го округу. Такої суми ці райони не мали за всі роки незалежності, – пояснив свою позицію Ігор Миронович. – Це були гроші на дороги, дитячі садочки, школи. Якби не війна, багато чого можна було б побудувати і зробити. Але все одно щось вдалося. Що обіцяв перед виборами, намагаюся робити.

Свого часу, як тільки у 2012 році Ігор Єремеєв прийшов у Верховну Раду, він та його помічники відмовилися від заробітної плати. Частина цих коштів спрямовуються на фінансування соціально-важливих проектів, серед яких – ремонт дитячого санаторію в с. Дачне та зведення будинку для престарілих у Маневичах, що відбувається без участі держави, а опікується цим громада. Депутат зобов’язався за 5 років дитячий санаторій підняти до європейського рівня. Сьогодні там уже зробили ремонт маніпуляційних, відремонтували котельню, встановили нові вікна й приступили до ремонту палат.

Діти, які потребують заміни слухових апаратів та операцій на очі, отримали й отримують необхідну допомогу першочергово. До речі, благодійний фонд «Волинська родина» розпочав втілювати цікаву програму: кожна з чотирьох районних лікарень отримає новий реанімобіль  «Мерседес», великі ФАПи – свої швидкі допомоги, а менші отримають автомобілі – «туфельки», щоб фельдшер міг вчасно доставити хворого до лікарні чи виїхати на виклик. 23-й округ має стати єдиним в Україні, де в закладах соціальної сфери не залишиться жодного старого вікна чи дверей. Хоча сьогодні в країні війна і левова частка коштів іде на підтримку армії, за цей рік вдалося замінити 1000 вікон, і робота ця триває. Бо життя триває, і всі діти мають навчатися у теплих класах, а хворі сільські мешканці повинні мати шанс на одужання і вчасне транспортування до лікувального закладу.

 

«Нам треба пережити біду разом»

Нерви кожного з нас сьогодні натягнуті, як струна, а серце і душа там, де мерзнуть в окопах і наметах наші солдати, захищаючи Україну. Можна зрозуміти біль їхніх матерів і дружин, з яким йшли вони на зустрічі зі своїм народним депутатом, аби вихлюпнути все, що накипіло на серці. «За що наші діти помирають там?» – не могли зрозуміти одні. «Чому забрали чотирьох хлопців із села, а дев’яносто дев’ять під баром пиво п’ють?» – крізь сльози питали інші. Носити їм усе це в собі – просто не сила. Не дають 30 днів обіцяної відпустки, змушують підписувати контракт, коли син не може далі служити. Чому хворі солдати змушені лікуватися своїм коштом? Чому ще й досі мерзнуть без теплого одягу? Як можна перемогти у війні, коли така несправедливість? Відповісти на всі питання, які назбиралися у волинських матерів і дружин, непросто. Ігор Єремеєв намагався бути максимально відвертим:

– Скажу чесно: я не розумію, як би наша армія воювала, якби не народ і його підтримка. Коли я вперше приїхав в зону АТО під Волноваху після того, як там загинули наші хлопці, від побаченого був шок. Бійці – хто в гумових капцях, хто в спортивному костюмі. Така була армія. Всю дорогу додому я мовчав, бо побачене не вкладалося в голові. Потім зібралися з друзями й вирішили: треба щось робити. З того часу кожні два-три тижні відвозили у військові підрозділи все, що просили військові. На допомогу армії витратили 40 мільйонів гривень і продовжуємо фінансувати розпочаті програми. Щоразу, коли ми приїжджали туди, бачили автобус із волинськими номерами – це були наші волонтери. Тому маю право на особисті претензії до Міністерства оборони та його керівництва. Вважаю, що, не зробивши висновків із першої мобілізаційної хвилі, не можна було починати третю. Говоримо про ротацію, щоб хлопці служили в зоні АТО 45 діб, а їх відправляють ніби у бездонну бочку. Щодо контрактників також є багато питань – працюємо над цим. Але йде війна. І ми не можемо сьогодні пересваритися через це. Ворог хоче, щоб ми були роз'єднані й деморалізовані. Нам треба пережити біду разом і не дозволити йому знищити нас.

Щодо теплого одягу та захисної амуніції депутат запевнив: кожного зі 150 чоловіків, призваних під час третьої хвилі мобілізації з виборчого округу №23, забезпечили бронежилетами, наметами й карематами, а найближчим часом вони зможуть отримати також кевларові каски. Ігор Миронович сам відвіз би їх хлопцям, як робив це раніше, коли волиняни служили переважно у 51-й бригаді. Він сімнадцять разів їздив у зону АТО, передав військовим 2500 бронежилетів, тепловізори, генератори, пристрої нічного бачення та інше військове спорядження. Зараз наших призовників розкидали по різних бригадах, тому фізично доставити спорядження до кожного не можливо. Через те попросив родину й волонтерів організувати доставку касок усім, хто їх потребує.

Син мешканки Олики Феодосії Онопріяк – один із тих 42-х бійців 51-ї бригади, які, рятуючи життя під шквалом російських «градів», потрапили в Росію, а тепер чекають суду в Запоріжжі. Поки 25-річний чоловік був в АТО, банк, в якому дружина взяла кредит, постійно вимагає сплату боргу й нараховує відсотки і штрафи, хоча закон забороняє це робити. У бійця – двоє маленьких діток, дружина не може зараз сплачувати кредит. Мати зі сльозами на очах просила Ігоря Мироновича втрутитися, аби виправити цю несправедливість. Солдатські матері дякували Ігореві Мироновичу за те, що він допоміг їм зустрітися у Широкому Лані з синами, коли влітку група жінок їздила туди: «Дякуємо за те, що рятуєте наших хлопців, допомагаєте і не лишаєте в біді».

– Є куля, яка вбиває. А є людська байдужість, яка вбиває так само, як куля. Не маємо права залишати сам на сам із бідою ні сім’ї поранених і загиблих наших хлопців, ні тих, хто зараз на війні. На жаль, маємо вже 14 загиблих із нашого округу. Багато у полоні, шестеро вдалося повернути додому. Тих хлопців, які чекають суду в Запоріжжі і на яких хочуть повісити дезертирство, наші юристи захищають. Моя позиція така і я особисто казав про це Президентові: не можна вішати бездарність командирів на простих хлопців із села. Нещодавно мали ще одну розмову з Петром Порошенком щодо 51-ї бригади й тавра дезертирства, яке впало на цей військовий підрозділ. Ми сказали Петрові Олексійовичу: «Звинувачувати 51-шу бригаду – значить звинувачувати всю Волинь». Тому що практично кожна волинська сім’я допомагала військовим цієї бригади, чим могла. Там воювало багато хлопців, які загинули героїчною смертю, захищаючи Батьківщину. Ми переконали його, що треба зустрітися з бійцями, адже вони можуть розповісти трохи іншу правду, ніж доповідало Президентові командування. І цього тижня 10 бійців із різних підрозділів цієї бригади я відвезу на зустріч із Президентом.

Після кожної зустрічі вже на подвір’ї клубу чи школи люди підходили до Ігоря Єремеєва, намагаючись дати останні настанови своєму депутатові. Хтось просив «у шию гнати Олійників та інших бандитів», хтось гнівно розмахував кийком, посилаючи на адресу зрадників відповідні епітети. Але найбільше люди просили миру, особливо жінки. «Дуже хочеться, щоб політики і уряд не сплюндрували того, що зробив український народ. Щоб був результат, заради чого все це й відбувається, заради чого помирали наші хлопці», – підсумував Ігор Єремеєв свої непрості діалоги з виборцями.

Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ.

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (476) - 88.6%
Пізно (15) - 2.8%
Яка різниця? (8) - 1.5%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (20) - 3.7%
Мені байдуже (16) - 3%