«Кубок Полісся-2014»

«Кубок Полісся-2014»


Переможцем «Волинських міжобласних змагань мисливських собак норових порід по підсадній лисиці та підсадному борсуку у «П»-подібній норі «Кубок Полісся–2014» цього року став киянин Ігор Звєрєв. Його чотирилапі мисливці – ягдтер’єри Найт-Єфросинія та Спрут-Ерна – були найкращими в обох номінаціях. Відтак « Кубок Полісся-2014» помандрував до Києва. У змаганнях по підсадній лисиці друге місце здобувнімецький мисливський тер’єр Бриз Романа Ільницького з м. Камінь-Каширського, третє виборов ягд Cruso Vom Grskamm Ігоря Жмурка. По підсадному борсуку – друге і третє місця у напруженій боротьбі вирвали ягдтер’єри Дона Емма і Бонд Ігоря Жмурка.

Ці надзвичайно цікаві й престижні змагання тривали два дні. Проходили поблизу заповідного мальовничого озера Чорне. Випала гарна осіння погода. Тож учасники сповна насолодились і змаганням, і відпочинком у сосновому бору, де, власне, і знаходиться випробувальний центр норових собак. Від часу останніх провідин цього незвичного «собачого стадіону» помітив чимало позитивних змін: над трибунами з’явилося добротне покриття, прожектори, а на території – молоді деревця. До участі у «Кубку Полісся» зголосилося близько тридцяти учасників з Волинської, Хмельницької та Київської областей. За два дні здійснено 105 пусків. «Чотирилапих мисливців» випробували 7 лисиць і чотири борсуки.



Борсуки зі своїми гострими пазурами всі випробування витримали з честю, навіть деяких собак змусили втікати з нори..

– Пуск! – головний суддя Віктор Дрокін тисне на секундомір, господар відпускає повідок і собака кулею мчить у нору. Чутно її сопіння, погримкування дерев’яними закривками, дряпання, тихе бурчання. Пір’їни, які зачіпає цей чотирилапий повзун, вказують на його перебування. А от вже й дістався звіра.

– Тридцять п’ять секунд! – засікає час Віктор Васильович.

А з нори тим часом доносяться гуки боротьби. Неможливо побачити, що там відбувається, але щось надзвичайне – дерев’яна накривка торохтить, чується сопіння, невиразні голоси, скавучання. Судді, що називається, дивляться вухами.

– Хватка!!! – це сигнал для асистентів: час рятувати лиса.

Накривка піднімається і перед очима постає двійко клубочків – рудий і чорно-підпалий, лис і собака. Мені навіть важко зорієнтуватися, хто кого схопив за загривок – собака лиса, чи лис собаку. Але судді безпомильні, мають досвід суддівства.

– Хватка за зад! – головний суддя розчарований.


Але в більшості ягдтер’єри впивалися кликами у шию звіра, рідше – пащека у пащеку.

Відтак ще один пуск на перевірку голосу. Не знаю, як судді визначають, котрий співак чи крикун яких балів вартий, наскільки тембровий і чистий у кого голос, але був один такий артист, що всі замилувалися його «розказуванням». Він і кричав, і сварився, і плакав, і нарікав, жалівся, радів-хвалився, кликав-попереджав… Справжній артист. Він би міг заробляти одним голосом добрі гроші своєму господарю, аби той тільки дав йому шанс – завів до цирку. Але судді високих балів йому не дали, бо він не йшов на контакт зі звіром. «Мисливець» чув звіра, але сам у бій не ліз: прикликував господаря. І це, можливо, був найкращий собака у цім товаристві: виважений, обережний, розумний. Він старався догодити господарю, віддати йому усі лаври полювальника.

Адже не секрет, що багато собак гине од своєї ж хоробрості. Про це розповідали мені мисливці, неводнораз і сам бачив собак, яких дивом врятували хірурги. Але не всім щастить вижити на операційному столі. На цих змаганнях, принаймні, одного із найсильніших собак Волині не було. Це я кажу про ягда Андрія Стасюка, який цього літа загинув під час полювання на ікланів.

– Пес відчуває звіра, подає голос, але не нориться, – каже про чергового змагальника Віктор Дрокін і знімає з перегонів.

– 96 балів, хватка моментальна, собака достойна диплома І ступеня, – мовить про іншого.

– Собака знята, дві хвилини без контакту зі звіром, – звучить, як вирок.

Цей білошерстий мисливець наробив гавкоту, а в нору йому ніяк гне хотілося. Господар його підбадьорював, тарабанив по закривках, вказуючи куди лізти і він сопів-повз, розвертався у норі і вилазив назад, знову вертався, сопів, але пір’янці-поплавки руху не фіксували.

– Заблудився у норі! – пожартував хтось із трибуни.

Отоді, дивлячись на секундомір, головний суддя й скомандував: «Час» Одсікай!» І оте страшне для власника: «Собака знята!»

Деякі бої відбуваються у найдальшому патрубку – перед самою трибуною. Глядачі можуть роздивитися, хто кого тримає за пащеку, яка в кого горлова хватка, тому, бува, й коментують бій, пробують тиснути на суддів. Але судді безпомильні і раз-по-раз із трибун чутно: «Судять справедливо!» Народний контроль – найкраща оцінка для будь-якого судді. Але бували випадки, де навіть досвідчений головний суддя кликав свого львівського помічника і вже разом приймали об’єктивне рішення.


Азарт змагань був такий великий, а ритм настільки шалений, що у якусь мить одна з кмітливих лисиць, розмінявшись у норі із собакою, вибралася з нори і дивом прошмигнула з дротяної клітки на волю. Асистенти суддів й самі змагальники спробували наздогнати рудохвосту, але вона петляла поміж дерев і, може б, вирвалася у сосновий бір, якби не проворні ягди.

– Якось у мене була лисиця, яку й шістнадцять собак не змогли взяти! – каже Віктор Дрокін.

І тут мисливці починають пригадувати рудохвостих героїнь, їхню стійкість, хитрість, розум. І як на курей полюють, і як мертвими притворюються. Ось ця змогла ж обхитрити собаку, залишити її позаду у норі. Хоча, завдання розумної собаки – допомагати своєму господарю, тобто вигнати лисичку з нори під постріл, а не душити й тягти потім до виходу.

 Другого дня вже відзначився борсук. Вирвавшись із рук асистента, запетляв по території випробувального полігону і навіть прошмигнув у хвіртку до ставочка. Але тут його таки упіймали. І вже мова зайшла про борсуків. Згадали навіть про обіцянку ковельчанина випустити свою малу ведмедиху на волю. То випустив чи ні?


Вже традиційно суддівство очолював суддя національної категорії Віктор Дрокін, йому допомагав львів’янин Ярослав Рогоцький. З чотирилапими змагальниками працювали Андрій Стасюк, Ігор Хавелко та Володимир Матросов. Укожного за плечима – власний досвід суддівства, роботи з собаками. Скажімо, Віктор Васильович – чи не найперший волинянин, що почав цікавитися німецькими ягдтер’єрами. А ще багато років очолював Волинську обласну організацію ФМСУ, провів сотні змагань у якості судді. На «Кубку Полісся» йому доводилося співпрацювати з асистентами, приймати рішення щодо того чи іншого собаки, давати оцінки, коментувати роботу собак для глядачів. Його помічник – суддя І категорії львів’янин Ярослав Рогоцький зараз очолює Львівську обласну організацію ФСМУ, має досвід суддівства, проведення змагань та роботи з мисливцями. У їх, Львівській організації, за його словами врази більше мисливців. Тож цікаво було поспостерігати і за його роботою. Андрій Стасюк і Володимир Матросов мають свої випробувальні нори для тренування собак, утримують не лише «чотирилапих мисливців», але й «собачих тренерів» – диких кабанів, лисиць, борсуків, фазанів. А ще організовують змагання, допомагають іншим мисливцям у дресируванні собак. Обидва ще й заводчики – вирощують собак на продаж. А ось для Ігоря Хавелка з смт Іваничі – це був дебют. Він вперше виступав у ролі асистента і чесно зізнався, що це нелегка робота. Тим, хто дивиться збоку, здається, ніби асистенти граються з собаками, лисицями та борсуками. То запускають їх у нори, то дістають, собак віддаючи господарям, а звірів відправляючи назад до кліток. А насправді це виснажлива, психологічно і фізично важка робота. Лисиці і борсуки щоразу намагаються цапнути за руки. Доводиться вивертатися, хитрувати, витягувати руки перед собою. І це потрібно зробити блискавично, філігранно, артистично, мов у цирку, бо ж за тобою спостерігають ще й глядачі. Тим часом лис чи борсук прагнуть на волю, звиваються у руках і категорично не хочуть пірнати у свої клітки. А не раз і з клітки їх, особливо борсуків, у нору не загнати. Вже трусять кліть, підпихають у бочок звірка чимсь гостреньким, а він тримається всередині, мов приріс. Але найважче відтягти собаку, що зубами схопив звіра. Потрібно і шикати, і дмухати й кричати. Та найчастіше все вирішують сильні руки асистента, який передушує горло собаці і вона майже непритомніє, попускаючи звіра. І це настільки несподівана і важка робота, що не кожен може із цим впоратися. Цього разу рятувати «собачих тренерів» випало Ігорю Хавелку і він на якомусь етапі змушений був просити про заміну. І ще про одну юну асистентку хотілося б розповісти. Це Катруся – донька Андрія Стасюка. Змалечку допомагає батькові доглядати за собаками і дикими звірами, навчилася уколи давати і прививки робити, знає характер і повадки усіх чотирилапих мешканців. Я познайомився із цією юнкою на змаганнях по підсадній лисиці у вісімці і П»-подібній норі, що проходили в обійсті її батька у с. Лаврів Луцького району. Це було рік тому. На той час дівчина вчилася у 9-му класі Лаврівської ЗОШ, допомагала няньчити молодшу сестричку, поратися на городі, їздила на скутері і доглядала цілий домашній звіринець. Із захопленням розповідала про повадки павлинів, фазанів, диких качок, які плавали у їх домашньому ставочку, щетинистих вепрів, свійську птицю – гусей, індиків, курей. І, звісно, розповідала про собак… Декотрих власноруч тренувала і вони вже тоді виборювали дипломи найвищих ступенів. Директор Шацького лісового коледжу ім. Валентина Сулька Ігор Жмурко запросив юну дресирувальницю на навчання у коледж. Адже мріє про відкриття нової навчальної спеціальності експерта-кінолога. Перша студентка вже є. На цих змаганнях вона набиралася практичного досвіду як організатор, стажер та помічник суддів, зокрема, допомагала в оформленні дипломів та веденні відомостей, що теж має свою специфіку. Варто сказати і про допоміжну команду цих змагань – медсестра лісоколеджу Наталя Абрамчук окрім своїх прямих обов’язків медика виконувала ще й роль буфетниці. І такий тут працював. А ще ж була місцева традиційна народна кухня – рибна юшка із щуки і карпа, яку приготував знанний шацький рибак Анатолій Дутік, смажене на кострику м’ясо та підсмажені на пательні «кози» – такі дуже колоритні гриби, запечена у печі капуста і звісно борщ та вареники. Традиційна "партизанська каша"-куліш...Їх готувала ціла команда на чолі з завідуючою їдальні Шацького лісового коледжу Світланою Стаднік та професійним кухарем Вірою Рещук. Засновник «Кубка «Полісся», голова ВООФМСУ Ігор Жмурко разом із дружиною Іриною та дітьми (змагання проходили поблизу обійстя Жмурків, тож усе сімейство сприяло його успішному проведенню) приємно здивували усіх своєю гостинністю, доброзичливим ставленням, щирим гумором. Це при тому, що Ігор Васильович – ще й засновник Міжнародного плідника німецьких ягдтер’єрів «Чорне узлісся», виставляв на змагання дев’ять із тринадцяти своїх найкращих собак.


– Щоразу із великим задоволенням приїжджаю до Шацька, – зізнався Володимир Мазур із Хмельницького. – Мені подобається гостинність організаторів, доброзичлива товариська атмосфера, а головне справедливе суддівство і рівність усіх учасників. Не в кожній області цього дотримуються. Високопосадовці і власники випробувальних майданчиків намагаються прорватися поза чергою. А тут організатор – він і голова ВООФМС, і власник випробувального центру – на рівних бере участь у жеребкуванні.

Володимир Мазур запросив до Шацька свою дівчину Ларису, то ж разом і вболівали за свого улюбленця ягдтер’єра Арчі. І хоч останній призового місця не виборов, але приніс обом масу приємних вражень і хвилювань.

Побачив тут і легенду українського собаківництва, старійшину мисливського товариства Володимира Писаренка. Свого часу про Володимира Григоровича ходили легенди. Він заснував одне з перших в Україні мисливських стрільбищ із механічним вильотом тарілки: тренував любителів пернатої дичини, був його начальником. Володимир Писаренко – майстер спорту зі стрільби. А ще облаштував першу в Україні чи й тодішньому Союзі «8»-подібну нору, куди з’їжджалися на змагання мисливці Білорусії, Казахстану, Росії, України. Тут проходили перші республіканські змагання норових собак. Саме він у 80-х завіз на Волинь з Ленінграда фокстер’єрів фінського походження. І зараз приїхав на змагання зі своїм улюбленцем – короткошерстим фокстер’єром Каштаном. Щоправда, зізнався, що його Каштан – тепер ніженка. Як, до речі, й інші собаки. Вони стали домашніми улюбленцями, членами сім’ї. Ні про яке повноцінне полювання, тим паче з небезпечними пригодами, не може бути і мови. Супроти цього щонайперше виступає дружина Лідія Георгіївна, яка дуже любить собак. Та й діти, і троє онуків бережуть своїх симпатиків.

– Тільки зберуся на полювання, всі в один голос: «Цього не бери! І цього не дамо!» – зізнається Володимир Григорович.

Ковельчанин Роман Цешинський, щоб потрапити зі своїм Кемрі на «Кубок Полісся», перервав поїздку по Польщі. А житель м. Камінь-Каширський свого півторарічного Бриза возив на тренування аж до Володимира Матросова у с. Черкаси Ковельського району, щоб перемогти. Розповів, що його прадід був мисливцем і його покликали гени. У Анатолія Макарчука – собака-знаменитість: трирічна Путі-Мальвіна. Усі дивляться на неї, мов би вона й розпочала війну на Сході. Але сьогодні суперничають навіть не мисливські собаки, а школи і, головне, заводчики: київський плідник Ігоря Звєрєва супроти плідника «Чорне узлісся» Ігоря Жмурка. Головна собака Андрія Стасюка загинула, то ж втрутитися у ці розборки лідерів намагається тільки ягд із дому Володимира Матросова, якого в останнього придбав Роман Ільницький.

Я тим часом слухаю Ольгу Звєрєву, яка цікаво розповідає про київський «ягдтер’єрник» на три десятки осіб. Про характери собак, їх виховання, дресуру, натаскування. Виявляється, подружжя «загнало» «П»-подібну нору у паркан. Економний варіант. Дізнаюся, втім, що на собачій їжі подружжя не економить, у раціоні ягдтер’єрів попри каш завжди є кісточка і м’ясо. Утримування такої кількості собак – задоволення не з дешевих, але воно того вартує. Щоб взяти участь у змаганнях на «Кубок Полісся», подружжя подолало 1800 кілометрів і не пошкодувало. Гарна природа, доброзичлива атмосфера, чесне суддівство і головне – собаки не підвели. Виграли навіть «Кубок Полісся», ще й трофейну лисицю-опудало, яку виготовили умільці Шацького лісового коледжу.

– Якби не події на Сході, собак могло бути більше, – висловив припущення Віктор Дрокін. – Але й при цій кількості у нас було досить роботи: два дні пусків. Більшість собак спрацювали досить добре, заробили дипломи І, ІІ і ІІІ степенів. Хоча були й початківці, деякі собаки зняті з дистанції.

Позитивно оцінив ці змагання і Ярослав Рогоцький, який відсудив не одну сотню чи й тисячу собачих перегонів. Що ж, перший «Кубок Полісся» вдався. Волинський обласний осередок ФМСУ, який започаткував ці чудові змагання, як і торік, провівши всеукраїнський огляд німецьких ягдтер’єрів за участю зарубіжних учасників, знову у форвартері всеукраїнського руху норових мисливських собак.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото: моменти змагань.

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (66) - 86.8%
Пізно (3) - 3.9%
Яка різниця? (2) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (4) - 5.3%