Із дискотеки - в могилу

Із дискотеки - в могилу

«Якась напасть із тим Максимом!» – сердився Юра, коли до нього втретє за вечір подзвонив товариш. А Максима ніби сатана штовхав. Бо він, бачте, вирішив на дівок поїхати, а друг не хоче компанію скласти.

Не відомо, про що говорили хлопці останнього разу, але Юра таки згодився вийти. «Ма’! Я скоро буду», – гукнув із коридору й гупнув дверима.
Мати тільки головою похитала. Боялася, аби не справдилося: «Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти».
А Максим був парубком іще тим: любив гульнути. От і догрався, що у свої 19 уже встиг «по зальоту» женитися, звити сімейне гніздечко, з нього випурхнути й податися на вільні хліба.
Попри те, що на утриманні лишився маленький син, молодий тато заробітками не дуже переймався. Де-не-де підпрацьовував неофіційно. Як-от зараз – у нововолинському АТП мийником машин.
Одначе самого Максима така робота цілком задовольняла. Він навіть хай невеличким, але начальником себе почував. Як-не-як мав ключі від боксу, де милися автівки, бокових воріт.
На жаль, довіра керівництва добром не обернулася. Бо хлопець вирішив машини не тільки мити, а й обкатку робити. Неофіційну, звичайно. Адже для цього працівник навіть водійських прав не мав.
Того фатального вечора Максим вирішив проїхатися маршрутом «АТП – дискотека». Серед його компаньйонів опинилися Павло і вже згаданий Юра.
Як і домовилися, в кінці дня Максим таємно взяв автомобіль «Опель-Вектра», викотив його з боксу та через бічні ворота рушив за межі підприємства.
Зразу за ворітьми хлопця чекали товариші. Побачивши іномарку, підбігли, штовхнули авто. Павло скочив на заднє сидіння, Юра вмостився спереду біля водія, а Максим, хоч і не мав прав, лишився за кермом.
Шукати пригод хлопці у Нововолинську не хотіли. Тож, не довго думаючи, обрали с. Бужанка, що за якихось кілька кілометрів од міста. Бо саме там думали відірватися по повній.
Спершу все було за планом. Під покровом ночі (а то була 12 година) парубки їхали на танці. Водій був без досвіду, тож рухався нешвидко: кілометрів 40-60 за годину. Дорогою перекидалися жартами. Аж тут де не візьмись – даішник! Ще й жезлом крутить, аби зупинилися. Відсутність посвідчення змусила Максима без роздумів натиснути на газ і рвонути в сторону села. Охоплений страхом, парубок летів зі швидкістю 150 км/год. Ніби вже й утекти вдалося. Та на повороті до Бужанки сталося непередбачуване. В темноті водій не побачив вибоїни, влетів у яму, машину занесло, і вона врізалася у придорожнє дерево.
Удар був такої сили, що правий передній бік зім’яло геть. Максим вийшов із автівки самотужки. Поміг вибратися Павлові. А от Юрі першу невідкладну надавали вже сторонні люди.
За трохи на місці ДТП була «швидка» й лікарі оцінювали складність ситуації. Менше за всіх постраждав водій. У Павла констатували перелом стегна. Найгірше ж – із Юрою. Крім усього іншого, в хлопця був розтрощений череп. Тож його відразу доставили в реанімаційне відділення Нововолинської міської лікарні.
Тиждень парубок балансував між смертю і життям. Лікарі що тільки не робили. Та черепно-мозкова травма виявилася надто серйозною: через тиждень юнак помер.
У зв’язку з ДТП, яке призвело до тяжких наслідків, було порушено кримінальне провадження. Весь період, скільки тривало слідство, Максим перебував на підписці про невиїзд. Однак жодного разу не зустрівся ні з Павлом, ні з рідними покійного Юрія. Це попри те, що Павло переніс струс мозку, а через перелом був до пояса в гіпсі. Це незважаючи на те, що забрав життя в Юри.
Згодом, на судовому засіданні, таку поведінку хлопець пояснював тим, ніби просто соромився людям на очі показатися. «Але моя рідня мала мову з родичами Юрія, не раз пропонувала гроші. Ті нічого не захотіли. Що я міг іще зробити?» – виправдовувався.
Натомість батьки постраждалих хлопців таких пояснень не прийняли. Павлова мати розповіла, що її син досі в гіпсі (а з моменту трагедії минуло понад три місяці), реабілітація хворого триватиме ще довго, лікарські препарати вже потягнули на кругленьку суму, а допомоги від винуватця ДТП – ніякої. «Та як його карати – хай вирішує суд, – запропонувала жінка. – Бо ж Павло сам сів у машину». 
А от мати загиблого Юрія у своїх вимогах була категорична: суддів вона просила обрати максимальну міру покарання, передбаченого за такий злочин.
Вислухавши винуватця ДТП і представників потерпілої сторони, суд не повірив у щирість каяття Максима. Навіть після того, як хлопець у залі суду врешті попросив вибачення в обох матерів.
Проти підсудного була й характеристика за місцем проживання. Адже фізично здоровий і працездатний, він ніде не трудився офіційно.
Відтак рішення суддів першої інстанції – позбавити парубка волі строком на п’ять років.
Цей вирок не сподобався ні матері загиблого Юрія, ні Максимові. Тож у встановлені законом терміни хлопець подав апеляцію.
У скарзі він нарікав на надто суворе покарання. Серед аргументів для пом’якшення вироку називав те, що «загиблий сам сів у машину», «Моя рідня від мого імені неодноразово пропонувала родичам загиблого відшкодувати шкоду», «мій малолітній син потребує батька».
Крім цього, Максим пропонував розглянути справу з іншого, так би мовити, ракурсу – кваліфікувавши її як збіг випадкових обставин.
А відтак просив п’ять років позбавлення волі замінити на умовне відбування покарання.
Проте його сподівання виявилися марними. Колегія суддів судової палати Апеляційного суду Волинської області днями розглянула цю кримінальну справу – і головуючий Микола Польовий оголосив: вирок першої інстанції лишити без змін.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (612) - 86.1%
Пізно (26) - 3.7%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (30) - 4.2%