Чиї чорнило та папір для листа турецькому султанові?

Чиї чорнило та папір для листа турецькому султанові?

Підкилимно та кулуарно новообраний парламент 2 грудня ділив поміж переможцями цьогорічних жовтневих виборів посади в уряді, котрий знову довірили очолити Арсенієві Яценюку. Для цього депутатам не вистачило кількох діб тайм-ауту, котрий знадобився для заповнення всіх клітинок у штатних розписах центральних міністерств та відомств конкретними іменами та прізвищами.

Тому оголошувалися перерви, що плавно переходили в… нові перерви. І лише пізно ввечері Арсеній Петрович приймав радісні рукостискання та гарячі обійми від однодумців, адже отримав черговий карт-бланш управління державою, яка за його прем’єрства почала жити рівно вдвічі гірше, ніж за будь-якого іншого глави Кабінету Міністрів України.
Але справа навіть не в Арсенієві Яценюку, котрий за роки свого перебування на Олімпі встиг поміняти чимало партій та покерувати і Національним банком, і Верховною Радою, і вже вдвічі поспіль – урядом (міг і тричі, бо ніхто інший, як Віктор Янукович, у розпал Майдану запропонував нікому іншому, як саме Арсенієві Петровичу, замінити Миколу Азарова)… І не в запрошенні трьох вчорашніх іноземців на ключові міністерські посади, що могло стати найгучнішою сенсацією чергового «перезавантаження» влади…
Найбурхливіші дебати розгорнулися щодо ідеї створення Міністерства інформації на чолі з відомим учасником подій на Майдані Юрієм Стецем, який до цього керував прес-центром Національної гвардії. Ті, хто надумав створити нове міністерство, керувалися головним аргументом: раз ми програємо інформаційну війну Росії, то в умовах фактичних бойових дій повинні протиставити агресорові не тільки блокпости та мобілізованих дядьків, але й силу правду перед натиском брехні. Не лише на перспективу, а вже найближчим часом ця структура повинна захищати інформаційний простір України всередині нашої країни й активно поширювати ідею державності за її межами.
І ось тут, як кажуть, найшла коса на камінь!  Перед стінами парламенту, в телестудіях, соціальних мережах і навіть у сесійному залі зчинився ґвалт. Жупел цензури дістали з потаємних криївок і виставили у вигляді опудала, котре покликане лякати можливим утиском свободи слова з боку… Української держави. Кілька колишніх працівників центральних ЗМІ, котрі за списками правлячих партій та блоків стали народними депутатами і тим самим спалили за собою мости роботи в журналістиці, почали доводити: таке міністерство нам не потрібне.
А де логіка? Якщо ми цілий рік програємо інформаційну війну Росії та коли всі раніше здійснені контрзаходи не дали жодного позитивного результату, то хіба можна все залишати так, як є? Врешті-решт, якщо ніхто в цій державі не займається інформаційно-просвітницькою роботою на тематику НАТО та Європейського Союзу і коли немає кого в уряді спитати, чому більшість населення фактично нічого не знає про переваги та перестороги Північноатлантичного альянсу та ЄС, то кому насправді вигідна ця розхристаність – нам чи нашим ворогам? І, врешті-решт, чому ми думаємо, що західні країни зацікавлені у свободі українських медіа, якщо в них на першому місці – власні інтереси, а різні грантові програми, здебільшого, використовуються для клонування «агентів впливу» в нашому інформаційному просторі? І чи не парадоксально, що навіть після перемоги Революції гідності нам усім намагаються нав’язати спотворені уявлення про добро та зло, коли американські долари чи польські злоті, спрямовані на інформаційний простір України – це благо, а мізерні зусилля самої Української держави навести елементарний лад у своїх медіа-конюшнях – це «кака»? Не думаю, що козаки брали у поляків та росіян гроші на папір та чорнило, щоби написати листа турецькому султанові…
Під час війни все має підпорядковуватися потребам фронту. Відомо, що ворога можна перемогти не лише вогнем та металом, але й словом та переконанням. Якщо новостворене Міністерство інформації виконає хоча б половину поставлених завдань, можна не сумніватися: це в Луганській чи Донецькій областях матері мобілізованих сепаратистів перекриватимуть дороги з вимогою повернення додому своїх синів, а не в нас, на Волині. І це в Криму повсталий народ братиме штурмом органи самопроголошеної влади та блокуватиме військові частини із «зеленими чоловічками» всередині, щоб повернути автономію в лоно України, а не ми тужитимемо за назавжди втраченим корветом «Луцьк» чи санаторіями матері та дитини, куди вже ніколи не зможуть поїхати волинські родини.
Взагалі, вся структура центральних та регіональних органів української влади вже давно потребує реформування та модернізації. Уявіть собі: 148 міністерств та відомств держави не тільки в поті чола трудяться на наше спільне благо, але й щодня продукують силу-силенну різних циркулярів та запитів! Все це спускається на рівень областей, а далі, транзитом, у райони. Уявіть собі робочий день голови райдержадміністрації, котрий отримує щотижня хоча б по одній письмовій вказівці з Києва!..  То, може, не в Міністерстві інформації корінь зла треба шукати, а в інших непотрібних органах влади, що розрослися так, ніби живемо в Римській імперії?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото: картина Іллі Рєпіна під назвою «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (306) - 85.7%
Пізно (13) - 3.6%
Яка різниця? (8) - 2.2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (16) - 4.5%
Мені байдуже (13) - 3.6%