Кому дістанеться Максимко?

Кому дістанеться Максимко?


7-річний хлопчик став жертвою розлучення і тепер його доля – в руках Старовижівського суду.

Аж із Дніпропетровської області звернулася до «Волинської газети» Олена Шлик. Звернулася, бо на кону – життя та здоров’я єдиного її внука.

Так склалася доля, що син Олени Володимирівни Дмитро одружився з уродженкою с. Дубечне Старовижівського р-ну Юлією. Дівчина здобувала вищу освіту у Дніпропетровську. А Дмитро, чиї батьки із м. Павлоград Дніпропетровської обл., працював в обласному центрі. Так і познайомилися. 2006-го побралися. А через рік на світ з’явився хлопчик Максим.

Як розповідає Олена Володимирівна, вона разом із чоловіком просто обожнювали внука, допомагали невістці піклуватися про хлопчика. Коли Дмитро та Юлія переїхали з Павлограда до Дніпропетровська у власну квартиру, свекруха зі свекром продовжували допомагати. З виходом Юлі на роботу та влаштуванням 2-річного Максимка в дитсадок бабуся звільнилася з роботи, аби в разі захворювань онука (бо ж дитсадок) могла доглядати за дитиною.



– Правду сказати, Максимко від народження мав певні вади. Тож аби не допустити проблем із опорно-руховим апаратом, ми повинні були регулярно робити фізвправи, проходити курси масажу, – продовжує пані Олена.

Але проблеми зі здоров’ям дитини зовсім не об’єднали маму й тата. Після виходу Юлі на роботу подружжя постійно конфліктувало через пізнє повернення дружини додому і Дмитрові тренування з друзями на футболі. Причиною скандалів ставали небажання займатися домашнім господарством, відсутність часу для забирання Максимка з дитсадка й подібне. Все частіше Юля говорила про розлучення. Щоразу свекруха, якщо вірити її словам, вмовляла не розбивати сім’ю, хоча би заради дитини. Але врешті-решт у серпні 2012-го молоде подружжя офіційно розлучилося.

– Відразу ми якось і не думали, що можуть виникнути проблеми із місцем проживання Максимка, – зізнається Олена Шлик. – Але через місяць після розлучення Юля відправила хлопчика до своїх батьків на Старовижівщину.

Сказати, що там, у селі, якісь погані умови? Ні. У тих дубечненських бабусі й дідуся є будинок, у будинку – ванна з туалетом. Бабуся має чималий досвід роботи в медицині. Дідусь – інвалід. Обоє – пенсіонери, тобто завжди вдома. От тільки господарство чимале тримають, багато поля. Тому, за словами Олени Шлик, у Павлограді в міській квартирі хлопчику було би більше уваги й комфорту.

Проте, на початках маючи можливість провідувати Максимка, родина Дмитра не бачила потреби добиватися своїх прав на дитину.


– Та ситуація кардинально змінилася, коли Юля забрала Максимка з Дубечного в Ковель та влаштувала в дитсадок, – продовжує Олена Володимирівна. – За  сім місяців дитина вісім разів перехворіла бронхітом (усе це зафіксовано в медичній картці), у тяжкому стані перебувала в лікарні, лежала під крапельницями. Нашого хлопчика поставили на «туберкульозний» контроль як такого, що входить до групи ризику. Щойно ми дізналися, приїхали в Ковель, стали просити Юлю дати нам дитину. Хоча би на короткий період: аби хлопчик окріп. Мій син замовив Максимкові обстеження в одній із  сучасних клінік Дніпропетровська. І там нам сказали: якщо така ситуація із захворюваннями триватиме й надалі – хлопчик може стати інвалідом.

Сама Олена Володимирівна вважає, що до такого стану довела хлопчика його мама, тобто невістка Юля. Бо в Ковелі жінка дуже часто змінює квартири (чотири за останніх півроку). А в орендованих помешканнях – чужі речі, відсутність дезінфекції і таке інше.


– Я сама була свідком того, як Максимко лежав із температурою три дні, а мама Юля навіть не думала викликати лікаря. І коли я подзвонила на «швидку», медики дивувалися такому недбалому ставленню дорослих до здоров’я дитини, – нарікає Олена Шлик. – Там, у Дубечному, Максимко із бронхітом ходив пасти зі старшими корови. Були періоди, що Юля заборонила спілкування Максимка з нами, навіть телефоном. Тож ми мусили через суд добиватися права на розмови з дитиною по телефону (три рази на тиждень), по скайпу (раз на тиждень). Потім, коли хлопчик пішов у перший клас, син здобув у суді право забирати Максимка на канікули. Але й цього замало. Ви уявіть: я телефоном розмовляю з онуком і чую: від голоду в нього болить животик. Щоб не хотілося їсти, він старається раніше лягти спати, буває, мама будить його серед ночі до столу, дитина, ясно, починає хникати, зранку йде до школи невиспана.

На підтвердження своїх слів Олена Шлик дістає фотографії внука під час його проживання з мамою («Гляньте! Жертва Бухенвальду») і світлини внука через місяць перебування з татом (де хлопчик дійсно значно краще виглядає, позує поруч із дельфінами, усміхається  в обіймах тата).

– Ви знаєте, Юля від самого початку мене незлюбила. Але хай. Невістка і свекруха – це вже традиційно вороги. Не склалося в них життя з Дімою – теж розумію. Та навіщо перетворювати дитину на знаряддя помсти? Навіщо ризикувати його здоров’ям і повноцінним життям? Коли Максимко починає плакати і проситися жити до нас, у Павлоград, у мене серце кров’ю обливається! Бо всупереч міжнародній Конвенції з прав дитини, де на першому місці інтереси неповнолітнього, наша  служба у справах дітей чомусь більше прав надає мамі, з невідомих причин зміну орендованих квартир у Ковелі вважає кращою за татову однокімнатну у Дніпропетровську. Я постійно заспокоюю внука: «Потерпи, тобі виповниться 10 рочків, і тоді сам зможеш обирати, з ким жити. Але з таким здоров’ям, як у Максимка, чекати ще три роки – це злочин проти дитини. Тож я дуже сподіваюся, що Старовижівський районний суд, слухання в якому відбудеться 18-19 грудня, прийме таке рішення, яке допоможе врятувати дитину від фізичних вад і психологічних стресів.

Колектив «Волинської газети» теж сподівається на мудрість служителів Феміди. А крім того, запрошує до діалогу тих, які, на думку Олени Шлик, неналежно виконують свої батьківські та професійні обов’язки.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора та із сімейного архіву Шликів.



 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (168) - 88.4%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (7) - 3.7%
Мені байдуже (5) - 2.6%