Олександр СВИРИДА: «Не буде змін на краще – люди не мовчатимуть!»

Олександр СВИРИДА: «Не буде змін на краще – люди не мовчатимуть!»


Візитна картка.

Свирида Олександр Миколайович. Народився 8 липня 1967 р. у м. Луцьк. Закінчив середню школу №2, 1986-1987 рр. – служба в армії. 1990 р. – закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Технологія машинобудування. Інженер-технолог». 1990-1992 рр. – інженер-технолог державного підшипникового заводу №28, заступник директора з економіки МП «Кайбер».

1992-1994 рр. – начальник відділу управління економіки і ринку Волинського облвиконкому, начальник регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

1994 до 1998 рр. – голова правління ВАТ «Волиньхолдинг» (ТМ «Торчинпродукт»).

1998-2002 рр. – народний депутат України ІІІ скликання від Луцького округу №22, член Бюджетного комітету, голова Підкомітету з питань видатків. Один зі співавторів Бюджетного Кодексу України.

2002-2003 рр. – заступник міністра фінансів України (фінанси виробничої сфери). Закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «Державні фінанси. Економіст».

З 2003 до 2006 рр. – голова наглядової ради ВАТ «Луцькфудз».

З 8 вересня 2005 р. -– член партії ВО «Батьківщина». Депутат Волинської обласної ради кількох скликань. У раді нинішнього скликання – заступник голови фракції «Батьківщини». Член постійної комісії облради з питань бюджету, фінансів та цінової політики.

Разом із дружиною Світланою виховує двох доньок.

– На ваш погляд, чому результати минулих виборів до Верховної Ради України на Волині за списки партій та в одномандатних округах саме такі, які є?

– Нехай це коментують партійні лідери. Бо я теж залежний від цих результатів, також шкодую, що «Батьківщина» не досягнула позитивного підсумку… Але треба навчитися адекватно сприймати підсумки такими, якими вони є. І – робити правильні висновки.

– Чому в нашій області виграв «Народний фронт» в усіх підряд?

– Причина – небажання українців після того, як Янукович узурпував усю владу, щось подібне дозволити новому Президентові. Більшість громадян не захотіла, щоб Петро Порошенко мав і в парламенті більшість, і щоб лише зі своїх прихильників сформував новий Кабінет Міністрів. Переважно виборці вирішили саме в такий спосіб децентралізувати владу і досягли мети.

– А що в цьому доброго?

– Різні політичні сили повинні конкурувати між собою за кращі рішення на користь народу та держави, а не просто виконувати волю когось одного чи кількох вождів. Чи добре те, що сталося? Люди в нас мудрі, за дуже короткий час вони зроблять правильні висновки. Подобається це комусь чи ні, але буде саме так. Часу на роздуми немає, бо поруч із великими випробуваннями воєнного часу накопичилося дуже багато проблем в економіці.

– Ми зустрічалися з вами 20 лютого на Київському майдані, де революційні маси на чолі з Ігорем Гузем, Володимиром Бондарем і Володимиром Пащенком захопили споруду органів влади області. А що ви там робили?

– Брав активну участь у цих доленосних подіях, але насамперед намагався протидіяти екстремалам руйнувати приміщення. На жаль, усюди не встигав, тому чимало дорогих вікон невстановлені особи таки встигли рознести на друзки. Правду кажучи, ніякої потреби щось штурмувати вже не було: приміщення давно звільнили, персоналу всередині – ніякого не було. Міліції – також. То навіщо було щось нищити? Щоб потім самим і ремонтувати?

– Я про інше хотів запитати… Цими доленосними днями в облраді було створено нову більшість, яка обрала нове керівництво. Але, схоже, між «Батьківщиною» та «Свободою» зараз пробігла велика чорна кішка… Чому таким недовговічним виявився цей політичний союз? Ви тоді думали, що станеться саме так?

– Сесію ми провели 20 лютого, коли в Києві відбувалися масові зіткнення і де розстрілювали активістів Майдану. Кількість голосів для ухвалення рішень була мінімальною, бо з 80-ти обраних депутатів лише трішечки більша частина депутатів не побоялися прийти на сесію. Зрозуміло, регіонали тут узагалі не розглядалися як учасники голосувань… Чому ми обрали саме Валентина Вітра, Олександра Пирожика та Ігоря Гузя, а не когось іншого? В моєму розумінні, логіка була такою: цими посадами ми надавали цим лідерам певний адміністративний захист, адже вони ставали не просто неформальними лідерами волинського Євромайдану – їх наділили відповідним статусом посадових осіб, котрі мають право на здійснення тих чи інших легальних дій. Хоча це могло бути для всіх трьох справжнісіньким «квитком на війну», бо ніхто не знав, що буде 21 лютого чи кількома днями пізніше.

– Але через два дні ці «білети» виявилися вже не на війну, а в мирне життя…

– Вони надовго отримали нормальні адміністративні посади, де двоє працюють і досі, а Ігор Гузь із посади заступника облради перейшов у Верховну Раду.

– То в чому причина нинішніх розбіжностей зі «Свободою»? Що ця партія не стала парламентською, тому її почали гнобити й тут?

– Мені не зовсім етично говорити на цю тему, але опосередковано від будь-якої назви партії скажу так: це – наслідки перебування у владі, і на центральному рівні, і в багатьох областях. Люди, вочевидь, не побачили стільки позитиву, котрий допоміг би «Свободі» знову виграти парламентські вибори.

– Як це вплине на стосунки всередині нинішньої більшості в облраді? Якщо, звичайно, ця більшість узагалі ще існує…

А більшості як такої немає і не було. Всі рішення – ситуативні. Ніхто не може сказати, як голосуватимуть за той чи інший проект рішення. Існують певні групи впливу, проте вони різновекторні й часом здатні до об’єднання, а часом – до запеклих дискусій. Не бачу в цьому нічого поганого для волинян. Бо потрібні для людей та нашої області рішення ця рада ухвалює без проблем.

– Олександре Миколайовичу, якщо про «Свободу» вам говорити не етично, то «Батьківщину» ж можете? Чому так мало відсотків в області здобула ваша партія, чому ваші представники в особі Григорія Пустовіта і Анатолія Грицюка не лише змагалися з іншими, але й поборювали один одного?

– Це, будь ласка, питання задайте їм обом. Вони ухвалювали рішення йти кандидатами в народні депутати, вони обидва програли, вони нехай і говорять на цю тему. Щодо результатів всієї партії, то треба проаналізувати, чим вона займалася, раз люди її не захотіли підтримати...

– Коли закінчаться кульбіти з перебіганням із однієї фракції в іншу, з партії в партію?

– Я не прихильник догматизму. В політиці нічого не має залишатися в стані закостенілості. Українці, врешті-решт, до цього звикли. Питання в тому, наскільки коректно люди приходять в ту чи інші політичну силу чи залишають її лави. Якщо ти став депутатом від якоїсь партії і тепер не поділяєш поглядів партії та її керівництва, то поклади посвідчення депутата на стіл і займайся іншим проектом. Так – правильно і чесно. А щоб не було скандальних переходів із фракції в фракцію, потрібно все виписати в новому законі, і перебіжчики зникнуть раз і назавжди. Врешті, які перші рішення повинна була ухвалити новообрана Верховна Рада? Скасувати депутатську недоторканість! Кому вона насправді потрібна? Тому, хто прагне займатися політичною діяльністю та хоче змінити нашу державу, вона точно не потрібна. Тоді хто в цьому зацікавлений?!

– Ви ж краще знаєте…

– Та про що ви?! Скасування цього привілею – фундаментальна річ! Саме він вабить, наче магніт, різних хапуг і бандитів. Скажіть, не було б недоторканості, навіщо так званим «опозиціонерам» зі Сходу було б узагалі йти в парламент?

– І не тільки з цього регіону і не лише з цієї фракції!

– Правильно! Тому доки недоторканість існуватиме, доти у Верховну Раду будуть пхатися бізнесмени, політичні флюгери і подібна слизька публіка…

– Недоторканість треба знімати лише з нардепів?

– Не тільки для них. А судді, прокурори і всі інші категорії громадян, які мають особливий статус, чим кращі? Далі, що мав зробити новий парламент – змінити систему виборів. Казали про відкриті списки?

– Казали… Обіцяв пан кожуха – тепле його слово…

– Забули, на жаль, власні обіцянки. А на місцеві вибори це питання має стати пріоритетним. Хоча, я прекрасно усвідомлюю, що політичні лідери не хочуть іти на вибори з відкритими списками. Бо виникне абсолютно інша ситуація, ніж тепер. Кожна партія чи блок матимуть певний відсоток не взагалі за назву чи бренд політсили, а від кожного кандидата, який балотуватиметься на конкретній території. Середнє арифметичне й стане результатом. Але! Уявімо, що лідер у себе в окрузі набрав 20%, а якийсь Іван Іванович – 50%. Чи буде себе почувати цей вождь комфортно, коли реальний рівень підтримки в когось іншого вищий? От тому лідери й не хочуть ніяких змін, бо звикли займатися диктатом та на власний розсуд ділити місця в прохідній частині списків. Мало того, так звана еліта хоче законсервувати за собою право одноосібно вирішувати всі питання, адже зібралися, наприклад, керівники 5 фракцій, щось вирішили, а решта депутатів повинні лише проголосувати за те, що вони хочуть. А це – не демократія, а волюнтаризм.

– Значить, нових депутатів облради ви пропонуєте обирати на пропорційній основі і за відкритими списками?

– Звичайно!

– А як бути безпартійним?

– Що це означає: «безпартійний»? Яку він політику збирається реалізовувати?

– Власних виборців на своєму окрузі!

– Це дуже розпливчасто. Тому кожен депутат повинен мати чітку позицію, щоб потім не виникало «кроку вперед і двох назад».

– Олександре Миколайовичу, а чому ви особисто не були кандидатом у народні депутати?

– Не пішов, і все… Вважав, що це восени 2014-го робити було недоцільно.

– У вас величезний досвід роботи з державними фінансами. Бо й і в парламенті були головою підкомітету видатків Бюджетного комітету, і зараз входити в бюджетну комісію облради. Як Волинь повинна жити наступного року?

– Суть децентралізації має в тому й полягати, щоб кожна область мала право самостійно розпоряджатися фінансовими ресурсами, а не на все отримувати погодження з Києва. Доки самоврядування буде в ручному режимі роботи державної влади, успіхів на місцях очікувати не варто. Тому сподіваюся на зміну законодавства, на те, що нова облрада вже самостійно формуватиме свою фінансову діяльність і що вже створений депутатами виконком буде здійснювати поточне управління Волинню, а не люди, призначені з Києва.

– Може, й керівника області вибирати всенародно, як міських голів, а не з числа депутатів?

– Я тільки за такий варіант! Хоча можуть бути десь і «проколи», але більшість керівників будуть адекватними та дієздатними.

– Щойно відзначено 75-річчя створення Волинської області. Але розмови про адміністративно-територіальну реформу не стихають. Кажуть про укрупнення сільрад, районів… Доживемо до моменту, коли Волинь поглине Рівненщину чи, не дай Бог, навпаки?

– Не все так просто. Якщо візьмемо за зразок подібні зміни в сусідній Польщі, то там справді з 49-ти воєводств створили 17. Але навіть після укрупнення порівняємо теперішнє Люблінське з Волинню, то за площею вони більш-менш схожі. Відтак не вважаю, що області треба об’єднувати чи укрупнювати. Перспектива районного рівня також не має бути пріоритетною. Але на рівні сільрад, то тут пора вже братися за зміни. В Польщі немає гміни, де мешкало б менше 5000 осіб. Бо саме така кількість дозволяє базовим органам самоврядування більш-менш ефективно функціонувати. А в нас сільради переважно без сторонньої допомоги існувати просто не можуть. То коли кількість не переростає в якість, значить, потрібні зміни. Але за однієї умови: маємо налагодити інформаційну та транспортну інфраструктуру так, щоб віддаленість органів адміністративного управління фізично не відділила людей від самих органів влади, освіти, медичного обслуговування, комунальної сфери, культури та фізичної культури та спорту.


– Депутатські повноваження невмолимо підходять до завершення. Що було головним для вас у жовтні 2010-го і що вважаєте основним у році наступному?

– Тоді завдання було одне: боротьба з режимом Януковича на місцевому рівні. Нам вдалося виконати це завдання і перемогти. Другим за значимістю було не дозволити тодішній владі зловживати тут так, як це робилося на центральному рівні. Це також, за великим рахунком, вдалося. Але, звісно, що глобальних питань ми тут вирішити не могли. Зараз ситуація змінилася. Хоча війна робить величезну поправку на швидкість та ефективність змін на краще… Ми не можемо зосередитися на мирній праці, важко виправляти помилки, яких, на жаль, чимало. Таке враження, ніби всі в якомусь очікуванні… Але я переконаний: час дуже лімітований. Не роками треба міряти, а місяцями, навіть тижнями. Не буде позитивних результатів, люди не мовчатимуть. Але й так усім зрозуміло, що потрібно невідкладно братися за енергозберігаючі технології. Досить споживати дорогий газ, коли місцевого палива – вдосталь. Але потрібно запроваджувати програми стимулювання реконструкції систем обігріву. Ще одне ключове завдання – підтримка виробника сільгосппродукції, особливо – одноосібників. Багато зроблено, але явно недостатньо. Багато роботи і в інших напрямках.

– Дякую за відвертість, успіхів!

Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (168) - 88.4%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (7) - 3.7%
Мені байдуже (5) - 2.6%