→Архів

Як наші удовиці міністрів Білорусі підкоряли

Про артисток із Турійського району зняли фільм «Золото бабиного літа».

Іще три роки тому вони не здогадувалися, де знайдуть розраду. В кого діти й онуки, тому легше було. А хто лишився сам, віддавався роботі у сфері культури: концерти, зустрічі, благодійні вечори.

Та якось випадково доля звела двох діячок культури: Галину Семенюк із с. Сомин Турійського р-ну і Тетяну Книш із тамтешнього селища Луків. Галина Михайлівна – завідувачка Соминського будинку культури. Тетяна Миколаївна – хореограф у Будинку культури смт Луків. Разом жінки підготували урочистості до Дня працівників сільського господарства. Співпраця так сподобалася, що Галина Семенюк запропонувала: «Може, нам, Таню, власний проект організувати?» Тетяна Книш на ці слова радо відгукнулася. Стали пані разом зі своїми подругами зустрічатися вечорами, співати, на народних інструментах грати. І так сама собою народилася назва гуртківців – «Волинські вечори».

Відтоді колектив творчого любительського об’єднання, де зібралося 12-ть аматорів сцени, став незмінним учасником культурно-масових заходів, які відбувалися на теренах не лише Турійського, а й сусідніх районів: Шацького, Любомльського, Ратнівського, Ковельського. Різдво, Великдень, престольний празник у селі – запрошують «Волинські вечорниці» . Хоче хтось весілля за давньою обрядовістю провести – теж до жінок звертається. А одного разу співачок із Турійщини навіть за кордон покликали!

– Якось подзвонив мені товариш, Олександр, і запитує: «У вас є вже готова концертна програма?» - «Та звісно», – кажу. «А костюми в порядку?» – «Завжди в порядку». – «Ну, то готуйтеся на вихідні до Білорусі їхати». – «Як?! Чого?!» – захвилювалися. «Хай це буде сюрпризом». І ми згодилися, – пригадує Тетяна Книш події цьогорічного червня. – Переїхали ми бусиком кордон, минули позначку «Барановичі». Опинилися біля великого культурно-розважального комплексу. Вийшли на сцену і стали співати…

Попри те, що концерт тривав цілих три години, гості навіть по його завершенні не хотіли відпускати турійських артисток. Оплесками просили ще і ще. А коли дівчата затягнули «За тума-а-аном нічого не видно…», то всі – артисти і глядачі – підвелися та завершальні акорди виконали разом. Лише згодом дівчата дізналися: ті чоловіки, які так щиро аплодували і співали, були… міністрами Республіки Білорусь.

Але не думайте, що на тому візит до Білорусі завершився! Після 3-годинного концерту артистки приїхали переночувати в готелі «Світязь», а там мер Барановичів відзначав день народження своєї мами. Побачивши жінок у колоритних костюмах та дізнавшись, що то українці, організатори сказали: «У вас семь минут, чтоби собраться». Коли дівчата вже були готові вийти, в них запитали: «Может, помощь техническая нужна?» – «У нас все своє», - сказали українки гонорово. І ведучий оголосив: «Вас приветствует бандеровский коллектив «Волинские вечера»! Встречайте!»

– В нас тоді ноги-руки потерпли, – сміються жінки. – Що ж то буде? Але нічого, вийшли, стали співали. Білоруси нам фактично всі твори підспівували. Особливо гучно «Распрагайте, хлопци, коні». І коли ми вже сходили зі сцени, мер Барановичів підбіг до Тетяни Книш: «Милая, можно визиточку?» А за виступ віддячив нам шикарним столом, що аж гнувся від страв і напоїв.

Позаяк «Волинські вечорниці» - то відображення душі Волині, не могли артистки лишити без уваги і події останнього року: Майдан, АТО, трагедію України та маленького українця. Все, що наболіло й накипіло, вилили під час концерту-вистави, яку глядач побачив на свято Покрови.

– Ми з дівчатами вирішили організувати такий виступ, щоб, як-то кажуть, узяло за живе. Сценарій доручили написати мені, – продовжує Тетяна Миколаївна. – Аби він вийшов дійсно душевним, я звернулася за благословенням до настоятеля нашого храму отця Андрія. Потім не один вечір просиділа з папером та ручкою. Думала, закреслювала, переписувала. І врешті сотворила…

Ведучими свята були Тетяна Книш та священик церкви Великомучениці Параскеви. Основним образом у сюжеті стала жінка: Матір Небесна і матір земна. Спочатку перед глядачем постала Богородиця, яка народжує Ісуса. Потім уві сні вона побачила страшні видіння смерті українських синів: у часи козаччини, війни та повстанського руху, вибуху на Чорнобилі, стрільби на Майдані та в зоні АТО.

– Коли в напівтемному залі горіли свічки, на сцені лежали вбиті солдати, а до них припадали дівчата, у кожної матері серце стиснулося і майже весь зал заплакав, – розповідає ще одна учасниці колективу, Антоніна Долонько. – Я й сама, котра десятки разів переживала ці моменти на репетиціях, не могла після виступу заспокоїтися. Бо крім того, що артистка, насамперед є матір’ю для п’ятьох своїх дітей.

Завівши мову про болюче, жінки і зараз ледь стримують емоції. Тому Тетяна Книш переводить тему. Бо виявляється, «Волинські вечори» - один із небагатьох аматорських колективів, про який навіть зняли фільм!

– Вийшло це випадково, – зізнаються жінки. – Просто восени ми вирішили провести свято для самих себе. А оскільки вік маємо поважний (хто 50-літній ювілей зустрів, комусь уже 60-т із хвостиком), то цей захід ми назвали «Золото бабиного літа». Замість сцени обрали лісову галявину неподалік села Сомин. За героїв свята – Циганка-осінь, Дядько Лев та Мавка з «Лісової пісні». А наш друг Олександр (той, який у Білорусь запросив), дізнавшись про свято, привіз оператора з відеокамерою. Думалося: так, для себе познімаємо. Та виявилося, цей оператор – насправді режисер. І все, що відзняв, він потім змонтував у фільм.

Коли демонструвалося кіно, учасницю ансамблю плакали. Бо разом зуміли пройти злети і падіння, здолати чвари заздрісників та плітки суперників. А ще втирали сльози тому, що «Волинські вечорниці» стали для них другою сім’єю, тим колективом, де розрадять, допоможуть, де повернуть Віру, Надію, Любов.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.