Живе у селі Іван

Живе у селі Іван


Іван Іщук – чи не найстаріший житель с. Доросині, що у Рожищенському р-ні. Йому 26 жовтня виповнилося 96 літ. І життя його варте роману. Агроном, ветлікар, бухгалтер, шофер, тракторист, писар, косар, орач… Навчався у Колківській школі механізації, Рожищенському зооветеринарному і Горохівському бухгалтерському технікумах, у Львівському зооветеринарному інституті… А було, що й вірші писав для дітей на якусь урочисту подію. «Волинську газету» ж зацікавив своїм хобі – щеплювати садові дерева.

– Я їх виглядав по всіх дворах, повз які проїжджав у машині, – усміхається старожил. – У справах довелося об’їздити пів України. Зі всіх доріг віз додому щепи груш, яблунь, слив.

– А які смачні персики! – додає донька Галина, подаючи до столу (там чого тільки нема) тарілку маринованих «сонечок».

– Як же ви їх вибирали – по цвіту чи плодах? – розпитую.


Незвичайний натюрморт у хаті надзвичайних людей.



– По плодах, – каже Іван Ярофейович. – Весною западе в очі цвіт, а я жду осені, аби й плід побачити. Тоді – до господаря: «Дозвольте трохи гілочок на щепи нарізати».

Пригадав випадок, як, повертаючись зі Львівської області, випросив у першім же волинськім селі дуже рідкісних бруньковищ, та на лихо побив чашечку ноги, терміново треба було в лікарню лягати, вже й син Василь приїхав, щоб забрати. Мусив поночі прищеплювати.

– Діти сваряться, що щепу жалію, а себе ні, – мовить садолюб, – а сусіди насміхаються, мовляв, даремна робота. Нічого з того щеплювання не вийде. Тільки клопіт собі та рідним придумав. А я мусив прищепити, бо втратив би рідкісні зразки. І вони мене не підвели, сусідам на диво, а дітям на радість прийнялися і вже плід родять.


Бібліотека роду Іщуків.


Буває, що деревце одне, а сортів багато. Подбав за садки дітей, онуків, близьких та далеких сусідів, навчив і їх прищеплювати. З усіма ділився щепами, усіх навчав.

Слухаючи цікаві оповідки про мандри і виглядання з кабіни автомобіля (Іван Іщук возив на продаж худобу) плодового дерева, подумалось: «Садове дерево вміє обирати, а як же дружину шукав?»

– Це було під час війни, коли я ще не вмів обирати ні яблунь, ні груш…  – став пригадувати Іван Ярофейович, враз помолодівши на багато-багато літ. – Служив я в артилерії. Якось командир послав мене, щоб знайшов п’ятьох чоловік і зробив важливу роботу. І так трапилося, що у тому місці, куди я прибув, зустрів солдата Івана Цехоша, який уголос читав листа від подружки своєї сестри із моїх Доросинь. Звісно, я відпросив його в командування у свою групу. Відтоді були разом. З часом дізнався, що Оля, яка з ним переписувалась, знала мою маму Оксану, бувала у нашій хаті, і, повернувшись з війни додому, зустрів її у батьківському домі, брала книги. Мама каже: «Женись, Іване…» Так ми й одружилися.


Василь Іщук став відоиим лікарем.


Іван Іщук не помилився у своєму головному виборі. Дружина народила йому трьох дітей. Усі здобули вищу освіту, стали знаменитими людьми. Донька Галина вивчилась на вчительку (вона змалечку, граючись із дітьми, була вчителькою), наймолодший Микола закінчив Луцький політех (його тягнуло до техніки), тепер очолює Луцькавтодор, а найменший Василь був найніжніший і мама змалечку орієнтувала його на медицину: «Подивись, Васильку, як чиряка ріжуть, що у мікроскоп видно...» Вчитель-моряк, втім, навчив танцювальному мистецтву і хлопець, закінчуючи школу, стояв на роздоріжжі: лікувати людей чи веселити мистецтвом танцю. І вже було зібрався у Луцьке училище культури: «Там без екзаменів!» Врятувала мамин вибір сусідка, що купила телевізор і випадково побачила виступ ансамблю танцю і пісні Чернівецького медінституту: «Василю, біжи подивися: є інститут, де можна вчитись на лікаря і танцювати!» Так і було: хлопець навчався, грав, співав і танцював в одному колективі з відомим українським композитором Володимиром Івасюком… Василь Іщук тепер знаний лікар, працює в обласній лікарні. Тож, виходить, що мама-вчителька вибрала усім трьому долю, але матір їм вибрав таки тато, котрий уміє все-усе на світі, але найбільше любить щеплювати смачнющі яблука і груші, сливи і персики, усяку садовину. Хоч дерево вибирає по плоду, та найбільше любить весну, коли його дерева зацвітають. А запашний смачний плід – це дітям, онукам і правнукам.  

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора (титульне): Іван Іщук із дочкою.


 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (267) - 86.1%
Пізно (10) - 3.2%
Яка різниця? (8) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (13) - 4.2%
Мені байдуже (11) - 3.5%