Чому я не сокіл, чому – не літаю?

Чому я не сокіл, чому – не літаю?

Якби це було під силу селянам, свою розбиту дорогу вони б охоче перелітали. А так мусять ходити та їздити – як Бог дасть і чим Бог дасть. Бо перевізники десятому заказують: у пекло дорога – краща, ніж до того Сокола.  Навзаєм чиновники пишуть: «Вибачте за незручності»…

Цього року перелік «незручностей» поповнився: Сокільська сільська рада не виконала бюджет. Через те, що у сусідніх селах перекривають дороги і просто-на-просто не пускають велитонажний транспорт із піском із сокільських кар’єрів, запланованих платежів громада не отримала. Так у Рожищенському р-ні «вирішили» багаторічну проблему із руйнуванням дорожнього полотна поблизу тих населених пунктів, надра яких багаті піском. 

Уперше за 13 років громада с. Сокіл стрічатиме Новий рік із «тягарем». Якщо донедавна ті збитки, які вона терпить від безперебійного видобутку піску, на якому, подейкують, «збудовано увесь Луцьк», компенсовувалися певними надходженнями у сільську казну на перші-ліпші потреби, то наприкінці 2014-го і тих «пряників» залишилося хіба на сльози. Доведені до відчаю безкінечними дорожніми бідами (а ями на дорогах такі, що вантажівки перевертаються) жителі сусіднього с. Топільне вдалися до радикальних заходів: перекрили дорогу до м. Рожище і заборонили через їхнє село їздити вантажівкам, вагою понад 24 тонни. Заборона подіяла: піску стали видобувати набагато менше. Це відразу «відчули» у Соколі. Й тепер селяни не мають зі своїх багатств зовсім ніякого зиску: ні грошей, ні дороги…

Проблема – навіть не у тому злощасному видобутку. Каменем спотикання у добробуті кількох сіл Рожищенського р-ну є дорога  Велика Осниця – Красноволя – Колки – Копилля – Рожище – Торчин – Сенкевичівка на ділянці Оленівка – Сокіл. Нині шлях від Сокола до Рожище – фактично аварійний. Через кожних кількасот метрів обмежувальні знаки про те, що перевозити вантажі з вагою понад 24 тонни сюдою суворо заборонено. А все тому, що саме цією дорогою (іншої нема) возять видобутий у довколишніх кар’єрах пісок підприємства, які вже не один і не два роки поспіль мають відповідні дозволи і договори із місцевими громадами.





Влітку, здавалося, влада всерйоз узялася за те, аби поставити крапку над «і» у сокільській (та й не тільки) проблемі й вжити всіх заходів, щоб і вівці були цілі, і вовки ситі. У облдержадміністрації навіть провели нараду з цього питання, заслухали тодішнього голову Рожищенської райдержадміністрації Вадима Дулюка, начальника управління Державтоінспекції у Волинській області, головного дорожника … Говорили про те, що не давати дозволів на видобуток піску – не вихід, бо в небагатих сільських радах – то помітне джерело хай не великих, але надходжень до бюджету. Правда, ні до чого путнього тоді не домовилися. Резонанс, заданий цій темі, одначе, вивів на дороги людей. Причім – у буквальному сенсі. Жителі с. Топільне, що фактично є сусіднім до Сокола, не рахуючи Оленівки, перекрили шлях і поставили ультиматум: будуть повз їхнє село курсувати великотонажні машини – перекриватимуть його до безкінечності. Відтак тепер із Сокола возять пісок лише КаМАЗами, а це вже зовсім інші обсяги.

Збудований ще у 70-х цей шлях ні разу «за життя» не бачив путнього ремонту. Парадокс в тому, що дорогу треба ремонтувати виключно за державні кошти і ніякі інші, бо інакше це буде порушенням бюджетного кодексу. У держави ж до Сокола  «руки не доходили».

«Відколи я працюю сільським головою (а це вже добрих 13-ть літ), не пригадую, аби наша дорога ремонтувалася, – каже Сокільський сільський голова Валентина Саковець. – Одного року, щоправда, був ямковий ремонт, та й той у таку пору, як нині – з мокрим снігом чи щось подібне, тому толку від нього не побачили».

Уже кілька років поспіль, розуміючи, що у ямах на сокольській дорозі можна фактично «похоронити» такий-сякий добробут навіть не однієї, а кількох громад, Валентина Олександрівна стукає у всі двері, які тільки може, і з 2009-го фактично веду переписку з Кабміном та всіх, підпорядкованих йому служб, дотичних до проблеми, з приводу відрізку дороги Сокіл-Рожище. Традиційно різні прем’єри та різні міністри сокільчанам відповідають однаково: ремонт відбудеться за наявності коштів. А коштів – нема…

У 2010-му, здавалося, достукатися до свідомості «бюджетних богів» таки вдалося. У рамках фінансування поточного ремонту доріг у Волинській області роботи у селі таки почали. Приступили завзято. З тротуару, що лишився в Соколі з колгоспних часів, зняли увесь вцілілий асфальт, вийняли бордюри. Потім частину тротуару біля сільради, пошти, школи, церкви (у найбільш людному місці) засипали щебенем і … так залишили. Дарма сподівалися селяни, що ходити щебеневими доріжками їм доведеться недовго. Дарма виглядали дорожників зусибіч… У відповідь у Соколі отримали лише суворе: «Через відсутність коштів спеціального фронду Державного бюджету роботи не закінчені. З прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та затвердженням Державною службою автодоріг України «Укравтодор» фінансування дорожнього господарства області на 2011 рік», буде прийнято рішення про закінчення ремонту дороги на ділянці по с. Сокіл».

Щоправда, ніякого рішення так і не прийняли. Навзаєм через півроку, у червні 2011-го, начальник Служби автомобільних доріг у Волинській області Анатолій Посполітак написав сокільчанам: «Приносимо вибачення жителям сіл та користувачам доріг за незручності…». Ці його слова у Соколі знає чи не кожен і згадує їх щоразу, як тільки спотикається на недобитих бордюрах та щербатих доріжках.


Сокільська сільська рада.



Невиконання бюджету – дасться взнаки не тільки сільській сокільській громаді. Традиційно ті, хто видобуває тут пісок ( а це ТзОВ «Надра» та ПрАТ «Галант»), платили за оренду землі та плату за користування надрами. Раніше щокварталу лише від підприємства «Надра» – це приблизно 25 тис. грн. Після «революції» у Топільному Сокільська сільська рада отримує від них тільки тисяч 10-11…

«Це – недолік не тільки нам, сільській раді. Ми потягнули назад район. Зараз не у кращому світлі будемо звучати на всю область за те, що громада не виконала бюджет», – зазначає Валентина Саковець.

Традиційно при кожній згадці про сокільську дорогу каміння летить у спини тим, хто видобуває пісок у тамтешніх кар’єрах. Мовляв, це люди не бідні, можуть і самотужки дорогу відремонтувати. Можуть. Але як не крути, і проектна документація і сам ремонт мусить проводитися за державні гроші. Йдеться – про мільйони. Нині на руках у Валентина Саковець є гарантійний лист від підприємства «Надра» про те, що воно готове долучитися до ремонтних робіт у разі їх початку. Залишилося тільки початку діждатися і терпіти «незручності» ще, вочевидь, довго. Бо поки жодна з багатьох спроб надати темі про злощасну  дорогу Сокіл – Рожище чи тамтешній пісок резонансу нічим путнім не завершилася. За небажання можновладців навести порядок і з видобутком, і з дорогами розплачується наразі лише сокільська громада. Як-то кажуть, за моє жито мене  й бито.

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора.





 

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (67) - 85.9%
Пізно (3) - 3.8%
Яка різниця? (2) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (1) - 1.3%
Мені байдуже (4) - 5.1%