→Інтерв'ю

Самоврядування

Найбільша напруга на фронті

Свого часу «Волинська газета» у позитивному ключі відгукнулася на той факт, що Григорій Пустовіт, на яких би щаблях влади не перебував, завжди готовий для спілкування з пресою. Так поступив і того разу, коли зустрілися в його службовому кабінеті під завісу минулого року.

Пропозиція з боку Григорія Олександровича була охоче сприйнята, тільки дещо відтермінована в часі. Саме тому вона вийшла за означені раніше рамки, але, сподіваємося, зацікавить наших передплатників.

– Григорію Олександровичу, готовий почути Вашу оцінку діяльності медичних установ області в році минулому, напевно, найважчому за всі попередні, через війну, яку нав’язала нам рашистська росія.

– Минулий рік став складним не тільки для нас, але й для всієї України. Це викликано російським вторгненням і початком великої війни і тим великим навантаженням, яке лягло на плечі українців і держави в цілому. Ми маємо всі сили спрямовувати проти прямої агресії на захист своєї країни. Безумовно, що обласна рада не могла так працювати як працювала раніше. Перебудовуватися довелося на ходу. Ми так само не могли стояти осторонь тих подій. Ми відразу долучилися до вирішення тих нагальних питань, які виникали перед нашою громадою, перед нашими військовими комісаріатами, перед військовими частинами. Турбувалися і про створення належних умов для внутрішньо переміщених осіб. Не випускали з поля зору й інших питань як військового, так і цивільного характеру.

– Які б потрясіння не траплялися, але вони не в змозі зупинити узвичаєний ритм життя людей, їхніх болей та тривог.

– Незважаючи на війну, люди не переставали хворіти і їх потрібно було лікувати. Вони потребували соціальної підтримки та соціальної допомоги. Тож мусили працювати і в цьому напрямку. Також турбувалися про умови роботи для людей, незважаючи на складну ситуацію, постійні загрози з боку росії-агресора. Напруженню обстановки додав і ковід, який, на жаль, не зник остаточно з нашої життєвої орбіти. Це якоюсь мірою призводило до певного розбалансування роботи, але ми зуміли знайти таку формулу, яка зводила нанівець усі ризики. З приємністю скажу, що наші лікувальні заклади, обласні комунальні підприємства Волинської обласної ради дуже відповідально поставилися до тих завдань, які доводиться виконувати щоденно. А цих завдань стало набагато більше у зв’язку з тим, що тепер доводиться лікувати і наших захисників. Це підвищує відповідальність медиків, які роблять усе можливе, аби зберегти життя і здоров’я воїнів.

– До честі більшості наших медиків вони завжди намагалися чесно виконувати свої професійні обов’язки, строго дотримуючись клятви Гіппократа.

– Наші медичні заклади не тільки лікували жителів міста та області, але й надавали необхідну допомогу і військовослужбовцям, котрі до них зверталися. Одні лікувалися чи лікуються, інші проходять реабілітацію. Звісно, ми розуміємо, що в умовах, коли почали знищувати, і роблять це далі, нашу інфраструктуру, через що маємо проблеми зі світлом, наші лікувальні заклади виявилися готові до такої складної ситуації. Звичайно, ніхто не розраховував на такі величезні масштаби вимикання електроенергії, які спостерігаємо сьогодні. Більшість лікувальних установ Волині забезпечені генераторами, мають достатню кількість палива для них. Кошти на це передбачені в обласному бюджеті і на рік нинішній. У цьому питанні допомагають і благодійні організації та наші закордонні партнери.

– Григорію Олександровичу, було б непогано, якби й для «Волинської газети» виділили генератор, бо коли вимикають світло, то хоч ґвалт кричи. Змушені і вдома працювати, в тому числі й у вихідні, аби читач вчасно отримав інформаційне видання.

– Працюємо над цим питанням, але в першу чергу мусимо забезпечити лікувальні заклади та військові частини. Якщо вже говоримо про медицину, то варто сказати, що значна робота виконана щодо облаштування в лікувальних закладах укриттів. Ви ж знаєте, що в Перинатальному центрі навіть під час тривоги народжувалися діти.

– Це позитивний фактор не тільки для Волині, а й нашої України, яка через війну зазнає людських втрат.

– Так-так. Приємно, що наші лікарі в таких умовах, умовах підвищеної небезпеки високопрофесійно та відповідально виконували свої обов’язки. Це саме ми можемо сказати і про обласну лікарню, це саме ми можемо сказати і про інші колективи, які, незважаючи на виклики, надають населенню необхідну медичну допомогу. Це пов’язано і з облаштуванням укриттів, це пов’язано із забезпеченням необхідної кількості генераторів. Вони є гарантією того, що лікувальний процес не припиниться навіть при повному вимкненні електропостачання.

– А що можете сказати відносно медичних препаратів. З ліками проблем область не відчуває, Григорію Олександровичу?

– Не можна сказати, що нема проблеми, але я дещо сформулюю інакше. Усі питання, які виникають відносно ліків, вони вирішуються. На сьогоднішній день у нас нема системних скарг, що десь відсутній той чи інший медичний препарат. Невеличкий період у нас виник дефіцит з одними ліками. На сьогоднішній день це питання вирішене.

– Це, напевно, можна поставити і в заслугу депутатам обласної ради, які також переймаються життєво важливими питаннями.

– У нас сьогодні добре працює фармацевтичний бізнес, який добре відлагодив механізм постачання медичних препаратів не тільки вітчизняного виробника, а від закордонних партнерів. Великого втручання з боку держави він наразі не потребує. Інша справа, що ми виступаємо як партнери, ми підказуємо, які ліки на сьогоднішній день нам потрібні. Коли виникає якийсь дефіцит, фармацевти добре знають самі. Ми своєю чергою підказуємо, що є нагальна потреба в таких чи інших препаратах. Відрадно, що багато ліків надали благодійні фонди. І не лише ліки, а ще й плюс медичне обладнання, різноманітне пристосування: протези, ортези і так далі, і так далі. Коляски для інвалідів. Їх роздавали як в лікувальних закладах, так і в закладах соціального захисту, аби наші захисники відчули, що за них дбають і не забувають. Ніхто не повинен відчувати себе обділеним. У цьому напрямку ми досить-таки активно працювали. Нині багато лікувальних закладів значну увагу приділяють реабілітації наших захисників. Ви знаєте, що у військовому шпиталі оперують поранених воїнів. Процес реабілітації, відновлення та доліковування триває безперервно. Наші медики з тими завданнями справляються успішно, незважаючи на те, що трапляються і нетипові для нас хвороби. Крім того, з поля зору медиків не випали і внутрішньо переміщені особи, більше 70 тисяч яких перебуває в області на постійній основі. Чимало з них мігрують у різних напрямках. Одні їдуть за кордон, інші вертаються до місць постійної дислокації, коли території деокуповують наші Збройні сили. Сьогодні ми можемо говорити про сотні, тисячі людей, які пройшли через нашу область, у тому числі й через лікувальні заклади. Жодній людині ми ні в чому не відмовили, жодна людина не залишилася поза увагою самоврядних органів влади Волині. Усім приділили необхідну увагу, докладали максимум зусиль, аби допомогти людині одужати і повернути її до нормального життя. Ніхто не брав до уваги той факт, що пацієнт не проживає і не прописаний на теренах нашої області.

– Григорію Олександровичу, а є такі випадки, що хтось з 70 тисяч внутрішньо переміщених осіб виявив бажання залишитися і працювати в нашому краї?

– Дивіться, багато хто шукає роботу. Постійно перебувати тут на утриманні люди не хочуть. Звичайно, питання з їхнім харчуванням вирішено. Це стосується жінок, це стосується пенсіонерів, але це не стосується чоловіків до 60 років. Ми не можемо утримувати всіх, лише тих, хто цього потребує. Знаємо ситуацію і в Луцьку, і в інших містах Волині, у територіальних громадах краю. Там так само успішно вирішують питання, які виникають. Опріч іншого, багато хто з внутрішньо переміщених осіб сьогодні працюють. Приміром, в нашій обласній лікарні добре зарекомендувала себе бригада з Києва. Приїжджі медики є і в інших лікувальних закладах нашої області. Чи вони залишаться і надалі, відповісти однозначно важко. Рішення кожна людина прийматиме особисто. Ми з повагою ставимося до цих людей. Створюємо всі умови, аби вони почувалися комфортно. Освітян залучаємо до освітніх процесів у тих закладах, де є вакантні місця. На наших промислових підприємствах трудяться спеціалісти інших галузей, які вимушено прибули на Волинь. Процес надання робочих місць так само перебуває на контролі самоврядних органів влади та керівників різних бізнесових структур.

Якщо вже мова зайшла про внутрішньо переміщених осіб, то хочу сказати, що в нас не було ніяких скарг, не виникало ніяких конфліктів. Не було такого, що когось десь не прийняли, не допомогли, поставилися байдуже. Це свідчить про те, що люди відповідальні і водночас з розумінням поставилися до цієї надзвичайно складної ситуації як з одного боку, так і з іншого. Якщо десь якісь проблеми і виникають, то вони вирішуються цивілізованими демократичними методами. Акцентую увагу на слові «вирішуються». У такому конструктивному ключі діятимемо і далі в міру усіх наших можливостей. Питання життєдіяльності внутрішньо переміщених осіб під постійним контролем служб соціального захисту. Ви знаєте, що коли почалися бойові дії, то ці органи перелаштували свою роботу відповідно до нових реалій, потурбувалися про обладнанні укриття. Їх так само забезпечили генераторами та пальним для них. Зробили все для того, аби вони могли повноцінно функціонувати. Належним чином підготувалися й дитячі заклади та інтернати, в тому числі й Волинський будинок дитини, з якого вихованців вивезли в Польщу. Вони перебувають там до сьогоднішнього дня, по суті, на утриманні польської сторони. Це велика підтримка для України, для всіх нас. Батьки добре знають, що їхні діти не чують тривог, не відчувають небезпеки, яку посилює рашистський агресор, діти повноцінно розвиваються, мають гарну підтримку. Звичайно, ми перестрахувалися, аби наші сусіди не надумали усиновлювати наших дітей. Ми хочемо, аби вони й надалі лишалися громадянами нашої держави. Нині всі діти перебувають під контролем наших вихователів, які працюють вахтовим методом. Ми маємо постійну інформацію, постійно підтримуємо контакт з педагогами, які опікуються долею дітей. Дай Боже, аби швидше закінчилася ця жорстока війна і всі наші діти повернулися живими та здоровими додому.

– Складнощів додалося усім, а водночас і нових проблем, яких дехто собі й не уявляв.

– У непростих умовах воєнного періоду доводиться працювати й іншим соціальним закладам нашої області, зокрема в Берестечку та Горохові, де перебувають пацієнти з психічними розладами. Подібна категорія хворих знаходиться в нас, у Луцьку, з Донецької області, де сьогодні, як знаємо, досить непроста ситуація. Є внутрішньо переміщені особи і в геріатричному пансіонаті. Робимо все для того, аби підтримати тих людей, яких війна зігнала з насиджених місць і закинула в інші регіони, не залишаємося байдужими до тих проблем, які виникають у тих переселенців, що потребують додаткової уваги. Маю на увазі людей з певними симптомами чи старшого віку. Намагаємося так само забезпечити їм нормальні комфортні умови під їхнього перебування в нашому краї.

Багато співпрацюємо і з нашими військовими частинами, з нашими комісаріатами. Тому, що ви знаєте, коли розпочалася війна, почало виникати багато проблем. І цей непомірно потужний волонтерський рух, який зараз у нас не те що з’явився, він з’явився ще в 2014 році, але торік він отримав новий поштовх своєї діяльності. І волонтери багато, багато вирішують проблем щодо забезпечення наших військових. Приємно, що до цієї роботи долучаються і наші партнери, просто наші колеги, просто наші друзі з-за кордону. Ви бачите, скільки позашляховиків передається ЗСУ за участі та підтримки голови обласної ради, депутатів нашої ради, скільки вирішується питань і відносно генераторів, і відносно медичного обладнання та інших. Обласна рада, зокрема, активно долучилася до волонтерського руху, до організації забезпечення волинян необхідними ресурсами. Ми акумулюємо інформацію про проблеми, узагальнюємо її, а тоді звертаємося до благодійних організацій, наших закордонних партнерів, що потрібні такі й такі речі, матеріали або генератори.

– Це може бути й військова амуніція, у когось, приміром, порвалося взуття…

– Так, елементи одягу, так само військова форма. Долучаємося до того, щоб підтримати і наші військові частини, і Територіальну оборону, інші силові структури. Робимо все, щоб вони відчули і матеріальну, і моральну підтримку. Це, зрозуміло, їх надихає та мотивує. Добре знають, що вони не одні.

– Григорію Олександровичу, попри весь негатив, який несе війна, вона є певною мірою стала цементуючою основою для більшого згуртування української нації. Люди різних регіонів усе більше починають розуміти, що живемо в одній державі однією дружною родиною, що не варто ділити країну на Схід та Захід, Південь чи Північ. Україна єдина, іншої нам ніхто не дасть, навпаки, росія намагається її забрати.

– Війна і справді нас згуртувала. Війна сьогодні в першу чергу здивувала росію. Коли 24 лютого вони розпочали повномасштабну агресію проти України, то в їхніх планах було пройти до Києва за три дні, а потім протягом десяти днів провести в нашій столиці свій парад. Ішли, везучи з собою парадну форму. Ніяк не очікували, що буде якийсь спротив, не очікували на серйозний опір. Надіялися, що їхні загарбницькі колони люди зустрічатимуть з хлібом-сіллю. Вони протягом багатьох років вкидали в Україну величезні суми на підкуп релігійних структур, на підкуп по-російськи орієнтованих людей. Але це не дало результату. Вони зрозуміли, що їх обманювали весь той період і як простачків водили за носа. Тож ніякої підтримки не виявилося. Замість того рашисти дістали організований опір. І маємо всі підстави сказати, що це справді був опір народний. Якщо послатися на Сумську область, то там воювала лише Територіальна оборона. І путінські вояки там не пройшли. Про Територіальну оборону Сум уже ходять легенди. І ми можемо говорити з гордістю про Територіальну оборону Чернігівщини. Я вже мовчу про наших військових, які продемонстрували професіоналізм найвищого ґатунку, велике вміння та справжній дух патріотизму, дух переможця та незламність. Наші Збройні сили стали небаченим відкриттям для всього світу. Ніхто в нас не вірив.

– Можна говорити і про взірець для інших армій…

Дійсно, сьогодні багато хто вчиться на цій війні, як чинити опір загарбнику, як відстоювати свою країну, її територіальну цілісність та незалежність. Переймають, у тому числі, правильність використання дронів, порядок використання новітніх засобів ведення війни, порядок використання того чи іншого озброєння. Ми бачимо, що це далеко не та війна, яка була раніше. Наші вороги воюють ще за правилами Другої світової і готові покласти тисячі й тисячі, аби завалити свого ворога трупами. На відміну від них ми демонструємо високий професіоналізм у військовому мистецтві. Те, що ми переможемо, то однозначно. Питання коли? Сьогодні міністр оборони, Президент України, всі заявляють: тоді, як тільки в нас з’явиться необхідне озброєння. Ми вміємо ним користуватися. Маємо дух переможців. Нам потрібне озброєння, яке дасть можливість нам це зробити. Голими руками ворога не переможеш.

– Особливо того, який довго набивався до нас у друзі, тримаючи ніж за спиною.

– Бачите, росія ніколи не була для України справжнім союзником. Вони не сприймали ні нас, ні нашу державу. Вони й сьогодні заперечують існування українців, нашої мови, нашої нації, в цілому Української держави. Називають нас одним народом і нічого іншого знати не хочуть. У той же час вони придумали дуже цікавий метод ведення війни, яку називають гібридною. Вони вважають, що в Україні є нацисти і починають воювати з українським народом. Пояснюють, що це війна з нацизмом.

– Але шовіністами себе не вважають, хоча давно набули такого статусу…

– Того нацизму ніхто не бачив. Ніхто не знає, де він. Ніхто не знає, хто ці нацисти. А росіяни вбивають людей і вважають, що це війна з нацизмом. Разом з тим ми побачили, що в цьому світі не залишилися сам на сам з ворогом, з російським окупантом. Ми спостерегли, яку принципову позицію зайняла Польща щодо підтримки України. Принципову позицію зайняли Латвія, Литва, Естонія та Велика Британія. Ми побачили позицію Сполучених Штатів Америки. Ми побачили, як змінювалося ставлення до нас таких країн як, приміром, Німеччина. Вона спочатку не могла себе знайти в цій парадигмі війни, спочатку не хотіли втручатися, чи їм страшно було чи що, мені це важко сказати, оскільки я не фахівець політики цієї країни. Але сьогодні Німеччина почала постачати зброю, вона долучилася до підтримки України, за що ми їй вдячні. Ми відверто кажемо, що ви можете допомогти нам швидше закінчити цю війну, коли дасте танки «Леопард», бойові машини піхоти «Марбер», інше озброєння, яке досить ефективне, дуже якісне та надійне. Звичайно, ми хотіли б мати його більше, це дало б можливість нам захистити свої позиції, перейти до наступу для звільнення території нашої України. Можна ще згадати інші країни. Хоча приклад Угорщини свідчить, що не всі держави готові підтримувати нас проти російської агресії. Невідомо, як це угорці узгоджують зі стандартами європейської цивілізації. Складається таке враження, що їм дуже хочеться, аби Україна програла. По-моєму, вони дуже цього хочуть. Але нехай це буде на їхній совісті, бо сьогодні вся Європа, весь світ сказали, що вони не праві, заявили, що так не буде, як вони хочуть. І найголовніше, що такого принципу дотримується Україна. Радує, що в Угорщині появляються і здорові сили, люди, скажемо так, з європейськими цінностями. До нас, як відомо, приїжджав міський голова Будапешта, який на відміну від керівництва Угорщини заявив, що така позиція вкрай неправильна та шкідлива. Навпаки, Україну треба підтримувати та всіляко допомагати. Чим більше буде допомоги від усіх країн разом, тим швидше ми переможемо росію.

– На переконання багатьох аналітиків, ця країна просто нездатна співіснувати мирно, якщо її не знищити остаточно.

– Що показала агресія росії? Вона показала, що це фактично кінець нашої цивілізації. Цивілізація, у якій ми сьогодні проживаємо, маю на увазі планетарну цивілізацію, про появі ядерного озброєння, при появі іншого сучасного озброєння, яке може знищити велику кількість людей, має перспективи тільки тоді, коли люди приймають певні правила співіснування. Проблеми повинні вирішуватися мирним шляхом. Питання кордонів має бути закрите раз і назавжди. Перегляд кордонів – це війна. У сьогоднішніх умовах вона є загрозою для всіх. Людство нині для того, щоб об’єднатися для вирішення планетарних проблем, думає над тим, як не допустити знищення цивілізації. Воно задумалося над тією небезпекою, яка виникає тоді, коли зброя опиняється в руках терористичних режимів. Серед яких росія, північна корея. Коли в руки таких неадекватних керівників потрапляє ядерна зброя, то постає просте питання: людство має майбутнє? І сьогодні ми повинні відверто говорити, що світ підтримує не лише Україну, а підтримує майбутнє всієї цивілізації. Людство має продемонструвати: якщо одна країна дозволить собі зазіхнути на територію іншої, то вона матиме справу не лише з однією, а зі всіма країнами світу. Ми до цього йдемо. Коли таке правило встановиться, то ні в росії, ні в іншої країни не виникне бажання змінювати кордони. Коли цього не станеться, то війни просто призведуть до того, що цивілізація буде знищена. І тоді нам знову доведеться починати з нуля. Ми ж знаємо з історії, що до нас існувало багато цивілізацій, які потім зникали. У Маханджадарі, наприклад, в Індії там до сьогодні у тому зруйнованому місці є всі ознаки застосування ядерної зброї.Тож не виключено, що колись тут існувала цивілізація, яка не зуміла захистити себе та свої цінності. Нині там руїни, походження яких донині нікому не відоме. Хоча результати якоїсь трагедії, а може й катастрофи – наяву. Тому добре розуміємо, що ця війна за майбутнє всієї світової цивілізації, усього людства. Недаремно всі сходяться на думці, що Україна не може програти, бо коли таке станеться, то процес переділу кордонів у подальшому може стати неконтрольованим та неймовірно небезпечним і може призвести до величезних проблем та трагедій усіх країн світу.

– Григорію Олександровичу, війна не могла не позначитися й Вашій діяльності як заступника голови найвищого органу влади в області і як депутата облради. Напевно, змінився і ритм роботи, і її режим. Маєте працювати на випередження усіх тих подій, які можуть виникнути будь-якої миті. Зросла, безсумнівно, і кількість звернень.

– Знаєте, я не став би говорити про якісь величезні навантаження. Це ніщо в порівнянні з тими навантаженнями, які лягають на плечі тих хлопців, котрі перебувають на фронті. Це ніщо. Не тут навантаження, а на фронті. Відповідальність неймовірна на фронті. Тут ми маємо робити все для того, аби забезпечити нашим захисникам нормальне функціонування. У тому числі й тим людям, які сьогодні трудяться в багатьох сферах нашої економіки. Усі маємо активно працювати на нашу перемогу.

– Вдячний Вам, Григорію Олександрович, за змістовне спілкування й бажаю швидше дочекатися нашої, такої жаданої Перемоги.

Володимир ПРИХОДЬКО.