→Інтерв'ю

Відомі волиняни

Вчитель, порадник, товариш

Віктор Петрович Симонович – депутат Камінь-Каширської районної ради, ексдиректор ДП «Любешівагроліс», хоч і перебуває на заслуженому відпочинку, але активно цікавиться життям рідного селища, вболіває за природні багатства та лісові угіддя. Ми зустріли його у НПП «Прип’ять-Стохід». Виявилося, його теперішній керівник Василь Корець – один з найперших учнів Віктора Петровича. Той брав молодого спеціаліста на роботу.

– Як це було? – цікавимося.

– Василь прийшов молодим спеціалістом. Прийняв його на посаду інженера охорони і захисту лісу. Згодом він пішов на підвищення, працював головним лісничим, директором кількох лісогосподарств, навіть у селищній раді, а ще був заступником голови, а відтак і головою райдержадміністрації. Ми давно спілкуємося, дружимо сім’ями.

– Скільки ж у Вас, Вікторе Петровичу, учнів?

– Ніколи їх не рахував, але немало. У мене працював Петро Костючик, потім був директором лісгоспу в Старій Вижівці… Багато хороших добрих людей вийшло в люди. Приносили й досі приносять користь суспільству. Серед них є як молодші, так і старші.

– Чи з багатьма із них підтримуєте такі щирі стосунки, як з Василем Трохимовичем?

– Щодо дружби з Василем Трохимовичем, тому сприяла сама доля. Живемо разом в одному містечку. Життя весь час нас пов’язує. Спілкувалися весь час, коли Василь Трохимович директорував, був головою райдержадміністрації... Виникали різні питання і їх потрібно було вирішувати спільно. Так і зараз.

– Йде війна! Як Ви, Вікторе Петровичу, сприйняли її?

– Боляче. Як і весь український народ. Зустрічалися ж з росіянами і білорусами, от що прикро. Думаю, і там, і там є люди нормальні. Просто до влади прийшли такі, яким хочеться невідомо що. Мало їм землі, ще чогось… Маю на увазі путіна, його оточення і так далі. Прикро, що так…

– Ви завжди молоді душею, підтримуєте і підбадьорюєте своїх ровесників і молодших колег. Пригадую, як свого часу на Водохреща одним з перших занурились в озерну купіль. А там же саме розгулялася сніговиця...

– Ніхто не хотів іти, поки я не пішов. Пішов я і всі за мною пішли. Усі директори... – трохи задумується і роздумливо додає: – Душа моя, яка була, – лісівнича, така й зосталася. Трохи насторожує реформа... Звичайно, лісова галузь на місці стояти не може, але насторожує, як це воно буде з громадами, з народом... Чи не кинуть цих людей… Щоб це не була якась приватизація… Це мене насторожує і болить.

– Чи потрібно було це робити під час війни?

– Ні! Реформу під час війни робити не потрібно було. Потрібно було почекати.

– Чи спілкуєтесь з колегами директорами?

– Так. Ось і нещодавно привітав нашого колега Олександра Грицая, який очолює лісівничий напрямок на Миколаївщині. Там тепер важко... Спілкуюся з директорами, лісівниками... Нашими воїнами... Багато хто й до мене телефонує...

– Успіхів Вам і многая літа.

Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.