→Новини

З Днем працівника лісу!

Професія лісівника – у спадок

Директор Волинського військового лісництва Віктор Максимчук шлях лісівника успадкував від батька, природженого природолюба та допитливого слідопита, легенди волинських борів та дібров Василя Трохимовича. Але син не кічиться батьковою славою, він топче свою лісову стезю, примножуючи добрі справи роду.

Напередодні професійного свята лісівників, яке в нашій країні щорічно відзначається на сімнадцятий день першого місяця осені, журналісти «Волинської газети» поспілкувалися з досвідченим лісівником-професіоналом, який відповідні знання здобув у Львівському лісовому університеті. Після цього тисячі кілометрів пройшов та проїхав просіками у лісових масивах нашого краю.

– Вікторе Васильовичу, коли і як організовувся Волинський військовий лісгосп?

– Це нове молоде підприємство постало в 2015 році на базі Луцького військового лісництва. Фактично у розпал бойових дій на Сході країни. Нове підприємство тільки починає ставати на ноги. А наше військо вкрай потребує лісу-кругляку для облаштування фортифікаційних редутів і дров для обігрівання наметів та приготування їжі. Армія не може чекати, й це завдання стає одним з головних для молодого колективу.

– Багато лісопродукції потребували військові на східних форпостах?

– Обсяги постачання лісопродукції для потреб фронту були дуже великими та обраховувалися тисячами кубічних метрів. Спершу більше відправляли дров паливних. Потім пріоритетом став ліс-кругляк. Деколи інтенсивність була такою, що ми за два місяці через день навантажували два вагони лісопродукції діаметром 22-24 см і довжиною 4 метри та відправляли на схід. Це фактично 100–120 кубів лісу через день!

Причому деревину військовий лісгосп продавав фактично за собівартістю, додавали лише транспортні послуги «Укрзалізниці» й усе!

Ми на повному госпрозрахунку. Немає такого механізму, щоб ми нашу продукцію передавали війську безоплатно. Але, повірте, навіть продати її за собівартістю дуже економічно вигідно для оборонного відомства. Ця співпраця триває і нині, зокрема, з КЕВ та військовими частинами, яким потрібні ліс і дрова.

Свого часу ми вважалися структурним підрозділом ДП «Львівський військовий лісокомбінат». З 1994-го цими лісами користувалися три підприємства, підпорядковані системі Держлісагентства. Відтоді й до 2015 року тривали судові перипетії щодо повернення цих угідь Міністерству оборони. Варто віддати належне військовій прокуратурі, яка не опустила рук і весь час боролася за ці землі.

– Яку площу займали ваші ліси на момент створення?

– Вона, можна сказати, була мізерною і становила три тисячі чотириста гектарів. Коли почали процес приєднання земель Поворського полігону, то площа збільшилася до майже 27 тисяч гектарів. Згодом у 2020 році наказом Міністерства оборони ліквідовано Костопільський лісгосп у Рівненський області і лісництва приєднали до Волинського військового лісгоспу. Нині площа наших деревостанів займає тридцять дев’ять тисяч двісті гектарів. У складі нашого лісгоспу функціонує сім лісництв.

– Назвіть їх, будь ласка.

– До складу нашого лісгоспу входять п’ять лісництв з Волині: Луцьке, Володимирське, Бережницьке, Поворське, Черемошнянське і Бахівське. На Рівненщині – Козлинське і Крученське. Там дуже цікаві місця, Їхні ліси відділяють навколишні села від військових об’єктів. Тож можна вважати, що вони є надійними бережниками життя людей. Рівненський полігон дуже великий.

Усі вони приблизно однакові за площею, але є відмінності за категоріями лісів, за природними умовами. Наприклад, Луцьке лісництво є повністю природно-заповідним фондом і входить до Національного парку «Цуманська пуща». Тому тут відповідний режим, є лише рубки догляду. У приєднаному Крученському лісництві – велика заболоченість, відповідно, є проблема з лісовими дорогами. Кожне лісництво має свою специфіку.

– У чому особливість військових лісгоспів?
– У першу чергу ми відрізняємось підпорядкуванням. Більшість державних лісництв входять до структури Державного агентства лісових ресурсів, а військові підпорядковуються Міністерству оборони. У наших лісах є фактично два господарі – ми і військові.
Все, що стосується господарської роботи – лісовідновлення, доглядів за лісом і заготівлі лісу – це наша робота. Таку діяльність ми ведемо на загальних засадах, як і в лісництвах Держлісагентства.
Але на відміну від загальних лісництв, в наших є військові полігони і ми повинні допомагати у проведенні військових навчань. У Поворську – авіаційний полігон, відповідно, навчання тут проводить авіація, а на Рівненському полігоні – сухопутні війська. У такі періоди господарями в лісі стають військові.
Навколо зони навчань виставляють патруль, щоб ніхто із цивільних не зайшов на територію, повідомляють місцеве населення. Полігон закривається і ми переходимо в інший режим роботи – стежимо, щоб не виникало нестандартних ситуацій.

– Які наслідки таких навчань для лісу? Мабуть, не обходиться безпошкодження дерев та збитків для лісу?
– Звичайно, від бомбометання, підриву боєприпасів, залпів із гармат дуже часто трапляються загоряння лісу, пошкодження осколками дерев. На всі ці речі треба реагувати оперативно. В першу чергу, щоб не виникло пожежі. Та й пошкоджену деревину потрібно вчасно видаляти, бо в сухому лісівідразу масово з'являються шкідники.
Знаєте, що ще погано? Військові попереджають нас про навчання в останній момент, графіки не узгоджуються наперед. Тому ми завжди повинні бути готовими до таких ситуацій і відразу приводити ліс до належного стану.
Крім того, військові зазвичай проводять навчання на полігонах у будні, відповідно, свою господарську роботу ми переносимо на вихідні. Ліс потребує постійного догляду.
Повертаючись до питання про особливість нашої роботи, скажу, що головне завдання таке ж, як у всіх лісівників. Це – збереження лісу. Але у нас це завдання ускладнюється наслідками від військових навчань.

– У державних лісництвах найчастіше нарікають на дві проблеми: податкове навантаження і неможливість експортувати певні види деревини, що впливає на заробітки. А з якими труднощами зіштовхується галузь військового лісництва?
– Я вже згадував, що в господарській діяльності ми працюємо на таких самих умовах, як і державні лісництва. Тому і проблеми у нас – однакові. Податкове навантаження справді – значне, ці кошти ми могли б витрачати на розвиток підприємства.
Завдання, які ми виконуємо – збереження лісу і допомога військовим у проведенні навчань – важливі для держави, але фінансування з бюджету ми не отримуємо. З першого дня нашої роботи підприємство ніколи не було дотаційним, натомість платимо немалі податки як у державну казну, так і місцевим бюджетам.

– Чим викликана необхідність створення такого специфічного лісгоспу?

– У свій час, ще в радянський період, колись було таке «Поворське лісництво», яке мені довелося бачити на відповідних картах. Воно мало площу у двадцять чотири тисячі гектарів. У період нашої незалежності ті ліси почали перетягувати в різні відомства. Спочатку був комітет лісового господарства, потім організувався «СЛАП-ТУР», хоча земля завжди залишалася у підпорядкуванні Міністерства оборони. І коли почалися події 2014 року, то на порядку денному постало питання зміцнення боєздатності нашої країни. Саме тому взялися відновлювати лісогосподарські підприємства під доктриною військових лісгоспів. Не обійшлося і без судових процесів, про що сказав раніше. Поступово, а точніше в 2016 році до нас приєдналося Бережницьке лісництво, за ним – деревостани Поворського полігону. На все це потрібні були фінанси. Щоб ви розуміли, на це з бюджету ми не взяли жодної гривні. Усе робили власним коштом підприємства. Від моменту заснування і до сьогоднішнього дня ми жодного разу не користувалися державними позиками. Усі кошти, які ми заробляємо, використовуємо на господарську діяльність, на розвиток підприємства, оплату праці та інші потреби. Опріч іншого, справно сплачуємо податки. Тільки цьогоріч до Державного бюджету перераховано дев’ятнадцять мільйонів гривень і шість мільйонів – до місцевих громад. Аз початку нашої діяльності сума таких коштів значно перевищила п’ятдесят чотири мільйони. Вважаю, що це досить солідні гроші для такого невеликого колективу, яким є Волинський військовий лісгосп. Нині наше підприємство працює стабільно, вчасно розраховуємося з усіма клієнтами, заборгованості щодо заробітної плати нема. Виплачуємо її вчасно і, сподіваюся, достойну.

– Вікторе Васильовичу, з керівниками громад, на території яких знаходяться ліси військового відомства, Ви контактуєте? Є взаєморозуміння, вони ідуть назустріч лісгоспу чи Ви допомагаєте їм?

– Мусимо контактувати, знаходити спільні точки дотику, спільно вирішуємо ті чи інші питання. Вважаю, що стосунки маємо нормальні та цивілізовані. Ми завжди, як кажуть, йдемо назустріч громадам, а ті своєю чергою ідуть назустріч нам. Що стосується сплати податків, то місцеві бюджети ми також поповнюємо. Оскільки користуємося лісовими ресурсами, що на території однієї чи іншої громади, то мусимо за це розраховуватися. Це стосується Устилузької, Поворської, Камінь-Каширської, Сошичненської, Бережанської, Ківерцівської та інших територіальних громад, де знаходяться наші деревостани.

– З Вашої розповіді випливає, що Волинський лісгосп є гарним, дбайливим та ефективним господарем лісових масивів.

– Стараємося, аби скрізь і всьому давати лад. Ліс також любить порядок, а тим більше ліс, в якому, окрім нас, у певні періоди господарюють військові. Не випускаємо з поля зору і питань соціального характеру. Серед них і забезпечення дровами паливними сімей, в яких є загиблі.

– Скажіть, будь ласка, чи зростає навантаження на членів Вашого чисельного колективу, коли на якомусь полігоні, не станемо конкретизувати, починаються військові навчання? Хто тоді забезпечує охорону лісів: Ваше відомство чи це вже в обов’язках військових?

– Якраз у цьому полягає специфіка роботи військових лісгоспів. На цьому фоні можна чітко простежити різницю між військовим лісгоспом і цивільним. Відразу зауважу, що на території нашого підприємства розташовані три військові полігони, де Збройні сили України постійно проводять навчання. Їх значно побільшало з початком російської агресії 2014 року. Вони, по суті, проходять постійно. Складність нашої діяльності полягає у тому, що режим їх проведення завжди під секретом. Наперед ніхто нічого не каже. Нас попереджають перед їх початком, так само як і місцевих жителів, аби ті не планували якихось походів за ягодами чи грибами. Тоді набагато зростає ризик отримати травму чи взагалі не вернутися з лісу. Через те територія полігонів стає закритою і ніхто з цивільних не має права на ній з’являтися.

– Не секрет, що навчання безболісно для лісу не проходять, деревостани, як і люди, можуть зазнати ушкоджень.

– Це правда. Як правило, найчастіше після навчань трапляються загоряння. Їх спричиняють вибухи бомб та снарядів, які є неодмінним атрибутом кожних навчань будь-якого характеру.

Зрозуміло, наслідки маємо ліквідовувати в обов’язковому порядку. Прикметно, що військові не лишають нас один на один зі стихійним лихом, а завжди підсобляють. Якби такої взаємодії не існувало, на плечі лісгоспу лягало б велике фінансове навантаження. Адже до ліквідації будь-яких наслідків необхідно залучати людей, техніку, у більшій кількості розходувати паливо-матеріальні ресурси. Не скажу, що воно завжди все в ідеалі, але ніколи якихось непорозумінь не виникало. Вони й не доречні, особливо в період, коли країна у стані війни, яку нам нав’язав кремлівсько-рашистський режим північного, так званого, сусіда. Ми ж, як і кожне підприємство, плануємо свою роботу на цілий рік. Але щодо реалізації, то тут не все в ажурі. Ми ж не знаємо і не можемо передбачити, які і коли відбудуться навчання на тому чи іншому полігоні. Зрозуміло, що через те, як мовиться, збиваємося з ритму. Тож часто-густо плануємо роботу сьогодні на сьогодні, аби вчасно справлятися з доведеними показниками.

– Найважливіше, мабуть, забезпечити вчасне проведення лісокультурних та лісовідновлювальних робіт?

– Якраз відносно того, у нас ситуація нормальна. Робимо все у пору та вчасно. У цьому плані ми ні чим не відрізняємося від усіх інших підприємств лісової галузі, які підпорядковані Держлісагенству. Коли настає пора посадки лісу, то бажаючих знаходиться дуже багато. Нам охоче підсобляє населення навколишніх населених пунктів, учні поближніх шкіл. Люди все більше розуміють, що ліс – це спільне багатство України і кожного з нас, зокрема. Ми завжди з вдячністю сприймаємо таку допомогу. Цю кампанію намагаємося проводити у період, коли лісові масиви вільні від військово-тактичних навчань. Як тільки якась ділянка стає вільною, ми відразу її заповнюємо посадковим матеріалом. То тільки в народі превалює думка, що ліс лише вирізають. Пригадую, ще в шістдесятих роках минулого століття активно почали говорити, що карпатські гори скоро будуть лисими. Минуло більше пів століття, а ліси в Карпатах як росли, так ростуть і далі. Кожна звільнена ділянка завжди заліснюється. Зрозуміло, що дерево не дозріває так швидко як пшениця.

Володимир ПРИХОДЬКО.

Сергій ЦЮРИЦЬ.