→Архів

Міяковський. Не Маяковскій! Майже Грушевський!

Якщо представники старшого покоління волинян не забули російського пролетарського поета Владіміра Маяковского, то це можна ще якось пояснити. Але що майже ніхто з мешканців області ні сном ні духом не відає про ковельчанина Володимира Міяковського, то це справжня історична катастрофа… Що з цим робити?

На стіні древнього, з добротної цегли, будинку по столичній вулиці Ярославів Вал є популярний заклад, де полюбляють відпочити та попоїсти не лише кияни, але й закордонні гості столиці. І мало хто з них помічає скромну меморіальну табличку на честь такого собі Володимира Міяковського…

Короткий текст засвідчує, що в цьому будинку у 1933-1943 роках проживав «відомий український історик-архівіст, літературознавець, професор Володимир Варламович Міяковський (1888-1972 рр.).

У цих словах і цифрах для волинян головне – дата народження Володимира Міяковського. Бо це – м. Ковель на той час Волинської губернії під час царської окупації!

І, враховуючи цей незаперечний факт, постать Володимира Варламовича стає фактично в рівень із одним із основоположників Української Народної Республіки Михайлом Грушевським, на честь якого біля ТРЦ «Помінь» у м. Луцьку навіть спорудили монумент. А от Володимира Міяковського ніяк не вшановано: ні в обласному центрі, ні в рідному м. Ковелі.

А дарма. І соромно має бути.

Бо після закінчення Першої Київської гімназії у 1906 р. він вступив на юридичний факультет Київського університету, у 1908 р. – студент історико-філологічного факультету Петербурзького університету, з якого в січні 1911 р. здібного юнака виключили через проукраїнські погляди.

Був змушений повернутися в Україну, працював у м. Полтава. Пізніше відновив навчання в Петербурзькому університеті, працював у науковому гуртку Михайла Грушевського: член українського клубу «Громада», належав до т. зв. старшого громадянства. Після закінчення навчання аж до жовтневого більшовицького перевороту викладав у школах Санкт-Петербурга.

На початку 1918 року Володимир Варламович – інструктор архівно-бібліотечного відділу Головного управління мистецтв і національної культури УНР, після окупації більшовиками рідної землі голова Київського губернського архівного управління, директор Київського центрального історичного архіву ім. Володимира Антоновича.

Співпрацював з установами Української Академії Наук:секретар Комісії для дослідів над історією громадських течій 40-60-х рр. ХІХ ст., член Комісії новітнього письменства та Комісії біографічного словника, редактор його історично-літературної частини. Автор коментарів до т. 3-4 повного зібрання творів Тараса Шевченка (за редакцією Сергія Єфремова.Як засвідчує «Вікіпедія», брав участь у роботі секції мистецтвознавства, бібліографічної комісії, архіву Українського наукового товариства, у комісіях ВУАН: дійсний член Археографічної комісії та Археологічного комітету, член Книгознавчої комісії. Співробітник НДІ книгознавства; дійсний член Інституту Т. Шевченка (нині Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України), завідувач Кабінету біографії Т. Шевченка та рукописного відділу, від 1926 р. –будинку-музею Т. Шевченка в Києві. Співпрацював в Постійній комісії ВУАН зі складання "Біографічного словника діячів України"

Співробітник видань «Літературно-науковий вісник», «Наше минуле», «Україна», збірників «Шевченко», «За сто літ» та ін.

Ясно, що російські окупанти завжди намагаються насамперед знищити мислячих та патріотичних українців. Тому чекісти вперше заарештували Володимира Міяковського 21 серпня 1929 року у сфабрикованій кримінальній справі на «ворогів народу», вигадавши «контрреволюційну організацію» Спілка визволення України. До 1933 р. Володимир Варламович був на засланні.

Після повернення працював у медичних установах м. Києва, бо в науки повернутися йому не дозволили. За часів гітлерівської окупації у 1941-1942 рр. намагався відновити діяльність Всеукраїнської Академії Наук, працював в Інституті літератури та фольклору, був співробітником «Музею-архіву переходової доби», організував роботу Центрального історичного архіву ім. В. Антоновича.

Коли німці в листопаді 1943 р. залишали мю. Київ, Володимир Міяковський прекрасно розумів, що «другі совєти» його знову репресують. А тому евакуювався спочатку в м. Львів, потім у Чехію, Німеччину, а від 1950 р. – у США.

За океаном визначний ковельчанин був секретарем Української Вільної Академії Наук та директором Архіву-музею при УВАН. Автор щонайменше 100 наукових праць, ініціатор видання річників УВАН «Шевченко», співредактор англомовного збірника про Т. Шевченка, співробітник видавництва «Research Program on the USSR».

Володимир Міяковський помер 22 березня 1972 року у м. Нью-Йорк, де й похований.

Реабілітований посмертно ще в часи ссср у 1989 році.

Згадка про нього від українців – меморіальна дошка в столиці Незалежної України. А чим шанує його рідна Волинь?

Володимира Міяковського, а не Владіміра Маяковского. Майже другого в історичній науці Михайла Грушевського…

Світлана КОМА.

На фото авторки: будинок по вул. Ярославів Вал у м. Києві, де в 1933-1943 рр. жив Володимир Міяковський.