Господарники

Господарники

Місто особливого комфорту

У департамент житлово-комунального господарства Луцької територіальної громади цього разу журналісти «Волинської газети» завітали у передобідню пору. З кабінету директора долинало два голоси: чоловічий і жіночий.

– Хвильку почекайте, – мовила секретарка. –  У Миколи Петровича відвідувачка.

Та ось двері відчинилися і ми побачили симпатичну жінку, яку ввічливо супроводив господар кабінету. Елегантна відвідувачка, втім, побачивши журналістів, мовила: «У Миколи Петровича зараз обідня пора…» Справді, вже розпочинався обід. Ми не вперше заходимо в департамент і добре знаємо, що його директор постійно у русі, когось приймає, з кимось говорить по телефону, дає вказівки, що де і кому зробити за конкретною адресою, радиться зі своїми колегами у котромусь із кабінетів, хоча міг би викликати того чи іншого працівника й до себе, як мовиться, на килимок. Скільки його не зустрічаємо, він завжди по-доброму діловий, людяний і натхненний життям міста.

Від Миколи Осіюка, правду кажучи, багато в чому залежить і наш спільний настрій – і дітвори, і молоді, і людей середніх та старших років. Незалежно від того, хто які посади обіймає, де працює і з якими клопотами зустрічає день. Міська харизма, порядок, лад надихають усіх на добрі почуття, а відповідальним за цей надзвичайно клопітний і величезний напрямок відповідає директор департаменту житлово-комунального господарства Микола Осіюк, який, частенько, забуває про обідню пору, подекуди і через журналістів.

– Миколо Петровичу, коли у Вас розпочинається робочий день?

– Орієнтовно о 6 ранку. Але буває, що і раніше. У зимовий період мій робочий день розпочинається з об’їзду міста. Дивлюся, який стан майданів, проспектів, вулиць, провулків. Пізніше потрібно підписати документи. Кожного дня їх назбирується не один десяток, а буває, що й сотні. І так кожен день. І в суботу та неділю, незалежно від життєвих ситуацій. Навіть якщо я і хворий.

– Хтось вам допомагає у цьому?

– У департаменті житлово-комунального господарства сформована служба чергування, яка допомагає мені в об’їзді міста і в деяких критичних ситуаціях, коли я десь щось не встигаю. Буває так, що я працюю з документами, а вони з потрібними дорученнями об’їжджають місто. Це мої працівники, які у свій позаробочий час здійснюють відповідні функції. Можна сказати, що на громадських засадах.

– Хто рано прокидається, бачить, що працюють і двірники, і міська техніка. Хто пізніше встає, вже бачить чисті прибрані вулиці й може подумати, що вони самі себе прибирають. А як виглядає місто в очах директора такого важливого департаменту?

– На сьогодні, думаю, наше місто – одне з найкращих в Україні щодо благоустрою, прибирання та чистоти. Двірники виходять, працюють щоденно. Практично нема такого двірника, якого б я не знав в обличчя.

– А багато їх у Луцьку.

– Близько півтори сотні.

– І Ви їх усіх особисто знаєте?

– Так. Це не перебільшення. За роки роботи добре з усіма познайомився.

– Скільки ЖЕКів ще лишилося у Луцьку?

– Є ще три житлово-комунальних підприємства, власниками яких є Луцька міська рада. ЖКП- 2, ЖКП-3 і ЖКП-7. Це ті, що обслуговують житлові будинки. Прибирання здійснює комунальне підприємство «Спецкомунтранс» і дві приватні структури: «Єврокомунсервіс» і «Луцьктехкомунсервіс», які мають відповідну прибиральну техніку, двірників і здійснюють прибирання. Є у нас і комунальні підприємства «Парки і сквери», які здійснюють утримання, посадку квітів і т. п. і КП «Міськсвітло», яке відповідає за освітлення міста і багато інших.

– З ОСББ Ви співпрацюєте?

– Звичайно. У нас є затверджені програми відносно співфінансуванню як капітальних ремонтів, так і відносно фонду енергоефективності, фонду відшкодуванню відсотків за кредитами, тобто співпраця з ОСББ постійна і ми працюємо у цьому напрямку.

– А як щодо співпраці з власниками приватних будинків? Запитуємо про це тому, що неводнораз ставали свідками, як хтось привозить і викидає сміття в контейнери.

– На жаль, це важке питання. Біля кожного контейнера не поставиш працівника муніципальної варти. Ми змушені забезпечувати чистоту і порядок у місті, звертаємось за підтримкою і до муніципальної варти, щоб у цьому нам допомагали, чергування організовує поліція міста Луцька, самі ми також стежимо, підприємство КУП «Луцьккомунтранс», яке здійснює вивіз сміття. На жаль, при всьому нашому бажанні всі майданчики, контейнери не проконтролюєш. Бо ж, знаєте, хтось везе сміття і намагається його викинути, коли поліцейських нема. Думаю, ви прекрасно розумієте, чому вони доїжджають до Київського майдану, до інших місць збору сміття у центрі міста, тому що основна проблема у нас на Дубнівській, на Рівненській, де люди в’їжджають з інших населених пунктів, які навіть не відносяться до території Луцької громади.

– Розкажіть для читачів нашої газети, щоб вони знали, що таке Луцьке ЖКП, які організації знаходяться під вашим управлінням, яка є техніка?

– Станом на сьогодні у нас є три житлово-комунальних підприємства, КП «Луцькводоканал», яке забезпечує водопостачання та водовідведення з території міста Луцька, здійснює координацію очищення стоків на очисних спорудах, КП «Луцьктепло», яке забезпечує подачу гарячої води та обігрів лучан, КП «Парки і сквери», яке відповідає за зелені зони, КП «Луцьксвітло», яке забезпечує належне зовнішнє освітлення території нашого міства, КП «Луцькспецкомбінал», який забезпечує експлуатацію кладовищ і декілька інших, як те ж КП «Ласка», яке відловлює собак. Вони виконують всю необхідну роботу щодо утримання вуличної і дорожньої мережі, забезпечення й утримання в належному стані як житлових будинків, так і взагалі всієї комунальної інфраструктури. Фактично від підземних мереж до дахів.

– Зараз до Луцької громади доєдналося багато сіл…

– Так само ми взяли на баланс водопровідні і теплопостачальні мережі, всі тридцять кладовищ обслуговуємо.

– Це багато…

– Окрім Луцька, ще 34 села.

– Всі вже об’їхали?

– Так.

– Де ж на це знаходите час? Нещодавно стали свідками Вашої розмови із заступником, коли Ви називали конкретні адреси та роботи… А вони знаходяться у різних міських локаціях…

– Мабуть, все це приходить із досвідом і часом. Ви розумієте, що робота директора департаменту житлово-комунального господарства – це не кабінетна робота. Самі бачите, я не є бюрократом, я не можу бути в кабінеті, хочу бачити наживо, що де відбувається, в якому стані центр міста, околиці, двори, поєднані до нас села. Маю особисто побачити ямку на дорозі чи в дворі, сухе дерево, щоб прийняти відповідне рішення. Сьогодні відбулося перейменування вулиць, і хочу сказати вам, що Луцьк знаю фактично на пам’ять. Це сто відсотків. Ще й таксистам можу розказати, як і куди їхати. Потрохи вивчаю і вулиці та провулки ближчих до Луцька сіл, кажу про Боголюби, Тарасове, інші… Я вже їх вивчив і ще за років два буду знати і кожну вуличку, й наші заклади й де які хати у всіх селах. В Луцьку нема такої вулички чи провулка, де б я не був.

– Миколо Петровичу, а як давно Ви працюєте у ЖКГ?

– З 2005 року. Вже вісімнадцять років… Починав з рядового працівника. Перша моя посада інженер-спеціаліст ІІ категорії з окладом 486 гривень і 20 копійок.

– Є у вас улюблені райони чи вулички?

– Немає. Для мене всі райони і вуличкі дорогі. Я проживаю у Луцьку з 2001 року. Так вийшло, що ми побралися з моєю дружиною Юлією, вона родом із Ківерців. До приходу в ЖКГ я займався підприємницькою діяльністю, а ще трохи допомогли батьки і ми придбали у Луцьку квартиру. Живемо, працюємо, маємо доньку Богдану і сина Богдана, які ходять у Луцьку ЗОШ № 9. Богдана і Богдан нам тяжко далися – Богом дані. Богдана ходить у 6 клас, а Богдан у 2 клас.

– Миколо Петровичу, керівник, який в обличчя знає усіх двірників, має у серці велику любов і до інженерних працівників, та й думаю, до всіх людей Луцька… Наші містяни дивовижні. Втім, хочемо Вас запитати, чи усвідомлюєте Ви особисто і вся команда міського голови, що ви вже працюєте не тільки для сучасності, але й майбутніх поколінь. Можливо, навіть, як би це фантастично не звучало, – для десятків чи й сотень майбутніх поколінь. Як колись працювали і засновники древнього Лучеська, бо за його понад тисячолітню історію, зважаючи на середньостатистичні п’ять поколінь на сторіччя, у Луцьку змінилося їх вже до семи десятків. У 2029 році будемо відзначати ще й 600-ліття з’їзду європейських монархів. І якби не пандемія та війна, знаємо, що вся ваша команда налаштована…

– На розвиток. Ви ж бачите, скільки зроблено роботи. Скільки облагороджено дворів, відремонтовано прибудинкових територій. Які амбітні плани у нас були! Навіть той самий проспект Волі. Хоч дехто, буває, і докоряє, але мені особисто з дітьми приємно ним гуляти. Коли їдуть велосипедисти й автомобілісти, вони також відчувають ауру проспекту… Я знаю, що я залишив слід. Мені приємно дивитися на парк, бо ця ж бруківка, освітлення, квітники, алея кованих ліхтарів, а я в усьому цьому брав безпосередню участь, і в багатьох інших проектах, у тому числі й щодо старого міста, рідко можна назвати двір чи вулицю, де б я не доклав руку. Ви самі розумієте, скільки зроблено за ці роки. Ви пам’ятаєте, що було, коли не можна було проїхати містом… Ви бачите, що навіть зараз в такий час і холодним асфальтом вирішується ямковий ремонт. Ситуація з дорожнім покриттям, думаю, ви побачили, покращилась. Хотілося б покращити центр, вулицю Лесі Українки. Її потрібно було дороблювати до кінця. На мою думку, потрібно було б зносити старі дерева. Ви бачите, які гарні липки почали рости…

– Миколо Петровичу, а болить серце і душа, коли часом хтось хуліганить… Навіть того ж ліхтаря поб’є…

– Звичайно, що болить. Ми постійно звертаємось і в поліцію, і в муніципальну варту, стараємось знайти хуліганів. І дякуючи муніципальній варті, чиї камери встановлені в місті, поліції, нам це вдається. Молоді люди, а вони ще не є призовного віку, і лавки викидають у канави, і ліхтарі б’ють… Завдають збитків … А ще дуже зачіпають графіті. Тяжка ситуація з надписами на стінах невідомого значення, що пропонують наркотичні засоби. Ми намагаємось їх замальовувати, працюємо з ОСББ, управлінням молоді і спорту. Це тяжко, тому вся ця ситуація переходить межу. Навіть не знаю, як із цим можна боротися, як на це вплинути. Думаю, поліція і всі над цим працюють. Це вже переходить всі межі. Це ж діти, менші за 10-12 років, цим цікавляться. Це є вплив на наших нащадків, на молодість. З цим потрібно боротися. Такого не може бути. Це треба, щоб всі підключилися, уся громадськість. Якщо ми хочемо зберегти своїх дітей, мабуть, потрібно з цим боротися, бо ви ж розумієте, що наркотики – це не сигарети і не алкоголь, це страшне явище.

– Звісно, місто велике, а тепер додалися ще й села, не за всім можна встежити, але містяни, думаємо, приємно подивовані реконструкцією проспекту Волі. Зроблено дуже по-сучасному і якісно. Всі деревця прийнялися, а вони доволі великі, висаджувалися з листям і була ще доволі спекотна пора.

– Так, і всі деревця, і кущі, і трава висіяна. Підійшли до цього дуже серйозно. І якщо хтось каже, що щось не так, то ми максимально постаралися задовольнити інтереси всіх громадян, всіх лучан, гостей міста, які пішки рухаються чи на велосипедах, з колясками, на транспортних засобах. Тобто максимально врахували інтереси усіх. Звичайно, усіх на сто відсотків не задовольниш, адже хтось хоче, щоб була повністю пішохідна вулиця, хтось хоче, щоб максимально було зроблено для транспортних засобів. Постаралися врахувати всі умови: і безпеку руху пішоходів, безпека пішохідних переходів, рух на велосипедах, рух самих пішоходів, рух з колясками, пониження і т. д.

– Таких проспектів, мабуть, в обласних містах нема ніде. Звідки запозичили такий досвід – острівці безпеки, доріжки для велосипедистів, табло з графіком руху маршруток і тролейбусів…

– Сказати, що ми десь в когось брали досвід, ми враховуючи ті умови, які є в нас у місті Луцьку, а ще і обмеженість у фінансуванні, ми старалися максимально якісно і з максимальною можливістю використати ті кошти, які були можливі, для того, щоб виконати ремонт відповідного проспекту. Так, досвід запозичений як із європейських, так і з українських міст, але ми створили свою систему, свою вулицю. Тому що взяти і створити таку саму вулицю як десь в Празі, Відні чи Парижі не можна, тому що Луцьк є особливе місто. Там є особлива ситуація, у нас особливе населення і мені, здається, що ми не повинні дивитися на чийсь досвід. Так, його треба використовувати, треба над цим задумуватися, але ми маємо творити свою історію. Місто Луцьк має бути унікальним містом, зі своїми особливостями, своєрідним, як і кожна людина.

– Воно таким і є…

– Ми мусимо бути своєрідні. Нам не треба дивитися на когось, щось копіювати. Так, треба запозичувати позитив, дивитися, як робиться, що робиться, максимально враховувати, але маємо створювати свою енергетику, якесь своє місце, якусь свою зону простору, зону життя. Це має бути місто комфортне для лучан. Щоб люди приїжджали і дивилися: місто Луцьк є своєрідним і дуже гарним місто. І чесно скажу, якби не війна, можливо, ми вже б досягли б, а, можливо, б і перешагнули місто Львів. Переступили цей крок з благоустрою, з усього цього. Ви подивіться, скільки робиться об’єктів, чого робиться і навіть з приєднаними селами… Наша влада і міський голова просто дбають за покращення мешканців Луцької громади, за життя лучан, гостей міста, комфорт для переселенців. Навіть хлопці, котрі воюють, приїжджають, ті що лежать у госпіталі, вони кажуть, ми бачимо, чого і за що ми воюємо. Ми хочемо, щоб так було не тільки в Луцьку, а скрізь, і на Сході також. Думаю, Ви звернули увагу, що місто міняється. Міняються торгові центри, є однотипність зупинок, робляться нормальні вулиці, прибудинкові території. Звичайно, що все одночасно і враз зробити не можна. На наступний рік – вже проведено тендер – буде зроблена вулиця Святогірська, колишня Гаврилюка, тобто максимально в центрі. Дасть Бог, вдасться зробити вулицю Лесі Українки до кінця. Поправити вулицю Сенаторки Левчанівської. Тобто є дуже багато проєктів. А подивіться, яку вулицю Крилова зробили! Вулицю Пушкіна як поправили… Кривий Вал поправили, вулицю Сенаторки Левчанівської зробили… Тобто ідемо потихенько… Не все одночасно. Ну, вибачте, історія не твориться за одну годину чи за один рік. Століттями іде розвиток процесу. Ми дивуємось, що ось яка архітектура у Відні, як там гарно. А чому ніхто не задає запитання, що це триста, чотириста, а то й п’ятсот років існування Австро-Угорської імперії.

– У 1429 році у Луцьку відбувався з’їзд європейських монархів. Небавом буде 600 років з тих часів. Чи буде щось робитися у Старому місті?

– Звичайно. Зверніть увагу, що проведено поточний ремонт вулиць Братковського, Кафедральної, Плитниці, скверу, навколо замку, і коситься навколо замку. Вулиця Замкова зроблена, Драгоманова, зроблена завдяки міжнародним коштам реконструкція вежі Чарторийських. Тобто робиться багато таких речей, на які не зверталося уваги. Те, що кажуть, що потрібно зберігати історичні місця, забудову на Кафедральній, на мою думку, потрібно давати дозвіл, просто чітко сказати, що ось отак – той готель, магазин, торговий центр має бути побудований у такому стилі. Такі з застосуванням сучасних матеріалів. Ми від цього нікуди не втічемо. Вибачте, і при радянському союзі, і до радянського союзу руйнувалися і замки, будувалися по-новому… Треба затвердити типову схему історико-культурного заповідника і сказати людям: «Якщо будуєте, то будуєте ось в такому стилі…» Яке воно нестиме призначення, чи то буде приватна забудова, чи готель, чи якийсь торговельний заклад, чи торгово-розважальний центр, але має бути відповідна типологія і має бути його використання. Але не має бути такого, що хтось, тим більше у наш час, ну, за кордоном так і діють. Думаю, Ви були і в Кракові, і в замках і скрізь іде торгівля і прекрасно. Але є завдання, має бути ось так і так. Все це історики мають поставити, має бути конкретна задача: «Хоч мати оце приміщення, займатися підприємницькою діяльністю, зроби її зовнішній і внутрішній вигляд відповідно до історико-культурної спадщини і матимеш право займатися цією діяльністю. Вигідно, роби, не вигідно, не роби. Все конкретно. Тобто правила гри мають бути чіткі і ясні.

– А бізнес іде у цьому питанні вам назустріч?

– Мені важко про це сказати. Це питання більше до управління архітектури… Тому щоб хто не розказував, як треба берегти історико-культурну спадщину, на жаль, за кордоном в багатьох містах ідуть від іншого. Ось у місті Брно у Чехії біля кірхи там і пивниці відкриті, так, все там оформлено в такому історичному стилі, й офіціанти відповідно одягнуті, біля самої кірхи, у самому центрі, на самій їхній основній площі, де вісить табличка, що це національна пам’ятка і працює заклад громадського харчування і ніхто з цього не робить дива. Навпаки, всі задоволені, що прийшли в історичну частину, будь ласка, собор, кірха, все стоїть, сидять, п’ють пиво, дивляться…

– Звичайні люди…

– І вони обслуговують. Воно не руйнується, не осипається, не кажуть, що кинули будинок. Все працює.

– Миколо Петровичу, а ті комунальні підприємства, які мають власні транспортні засоби. Навіть та ж чистка вулиць… Як ви з ними співпрацюєте?

– На договірних умовах, тендерні закупівлі через систему прозоро згідно із законом України. Тільки на договірних відносинах через систему прозоро.

– Скажіть ще трохи про наші села, які приєдналися до Луцької громади. Що там планується на наступний рік?

– Ще будуть проводитися відповідні наради, збори старост, але, як мінімум, утримувати в належному стані нам вдасться територію приєднаних до громади територій.

– Окраса кожного міста річка. Знаємо, що у вас є плани щодо впорядкування набережної..

– Є плани з очищення річки. Але чи будуть вони втілені наступного року, не знаю. Ми плануємо вже два роки, але бачите, яка ситуація! Війна в країні. На жаль, ми не можемо собі дозволити якихось таких особливих речей. Ми просто вирішуємо аварійні ситуації, тобто коли йде захаращення, десь впало дерево, його треба витягнути вбік…

– На сесії міської ради, де розподіляли кошти, бачимо, що їх на місто небагато…

– Їх недостатньо, – погоджується господар кабінету. – Але це все залежить від рішення депутатів, від ситуації в країні. Звичайно, потрібно максимальну увагу звертати на військових, націлювати на перемогу, але не забувати, що місто має бути чистим, прибраним, покошеним, воно має освітлюватися, ямки лататися, тепло має подаватися і військовим, які, дасть Бог, повернуться з перемогою, було комфортно вернутися, а не вернутися в брудне не ошатне місто.

– І наші військові за це також воюють. Тут живуть їхні дружини і діти, рідні.

– Кожен виконує свою функцію.

– Чи вистачає вам техніки. Скажімо, почистити дороги від снігу, вивезти…

– На сьогодні відповідно до тих виділених коштів і до тих завдань, які перед нами стоять, нам техніки вистачає. Звичайно, хотілося б мати більше. Будемо бачити відносно ситуації. Кожен хоче щось оновити, купити нове пальто чи куртку, машину, туфлі… Так само і ми хочемо оновити техніку, але поки що, враховуючи те фінансування, яке є, користуємось тою технікою, яка є в наявності і тим фінансуванням, що нам виділяється на бюджеті.

– Тобто маєте бути добрими господарями і глядіти те, що є?

– Ми так і робимо.

– У нас хоч і невеличкий колектив, а головний і художній редактор – у війську. Як у вас із призовом?

– На сьогодні двоє наших працівників призвані і вже служать, фактично, ми всі тут військовозобов’язані. У нас лише один працівник має за шістдесят, інші – військовозобов’язані. У тому числі і я. Я не виїзний,у мене зданий закордонний паспорт у військкомат, тобто я підлягаю призову, як і мій заступник і основна частина моїх працівників. Тепер в нас близько 70 відсотків – це жінки і дівчата. У нас із прибиральницями  – тридцять дві людини, з них наш завгосп Петро Тимофійович має 74 роки, працює на мінімалці… З тридцяти двох у нас залишилося одинадцять хлопців, двох уже призвали на службу. Це враховуючи Петра Тимофійовича, якому за сімдесять чотири, і є ще інженер Володимир Миколайович, якому вже за шістдесят. Тобто два пенсіонери. Серед чоловіків, які можуть поїхати і розібратися, щось почергувати, залишається сім чоловік. На всю Луцьку територіальну громаду! – наголошує Микола Петрович. – Яка буде ситуація, не знаю. Двоє працівників пройшли медкомісію, виявилися непридатними до військової служби. Зараз, враховуючи все, якщо забрати усіх чоловіків, галузь може зупинитися.

– Різдвяно-новорічні свята… Раніше місто прикрашалося, ставилася ялинка, як буде цього року?

– Ялинка буде так само. Вона наряджається… Буде національна символіка, ті іграшки, які виготовили волонтери і діти з художньої та інших шкіл. І гірлянди, зоря на верхівці… Все буде мінімізовано…

Хто ви за освітою?

– Я маю дві вищі освіти і третю…Я інженер-будівельник (міське господарство і будівництво), екологія та охорона навколишнього середовища й інженер-кошторисник (це за документами і бухгалтерії). Три таких фахових напрямків. Закінчував Луцький національний технічний університет, і Київський при міністерстві ЖКХ України на Димітрова,24.

– А де народилися?

– У селі Смідин Старовиживського, а тепер вже Ковельського району.

– Батьки ще чекають на ваші приїзди? Хто вони?

– Мій батько Петро Архипович водій молоковоза, все життя пропрацював у колгоспі, мама Лідія Василівна вчителька початкових класів. Вони вже на пенсії.

– Дякуємо за відверту і цікаву розмову. Вітаємо вас, вашу родину, колектив з Новим роком. Хай він усім нам принесе мир і Перемогу.

Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Фото авторів.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (620) - 86%
Пізно (28) - 3.9%
Яка різниця? (14) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.3%
Мені байдуже (30) - 4.2%