Вийшов черговий номер "Волинської газети". Читайте інтерв’ю з Оксаною Попович

Вийшов черговий номер Школа, що вам і не снилась! 

Інструментальний ансамбль «Імпреза» Волинської обласної філармонії з концертною програмою «Мелодії рідного дому» завітав в Годомицький ліцей Камінь-Каширського району. Заступниця директора з навчально-виховної роботи Оксана Миколаївна Попович радо погодилась дати нам інтерв’ю, в якому розповіла про шкільні будні, проблеми та успіхи. 

– Оксано Миколаївно, розкажіть, будь ласка, про вашу школу. Як воєнні події вплинули на життєдіяльність освітянської Альма-матер? 
– У нашій школі на сьогодні навчається 90 учнів, хоча її проєктна потужність розрахована на 360 школяриків. Приміщення школи добротне, утеплене, нещодавно поміняли теплотрасу, перекрили дах. До речі, опалення в коридорах живиться сонячними батареями, змінилось і шкільне освітлення. Наш педагогічний колектив молодий. Дев’ять вчителів з двадцяти двох – фахівці до 25 років. Це вчителі математики, музики, біології. 

– Ви долучилися до організації концерту, який з успіхом пройшов у ліцеї. Схоже, у Вас ще багато обов’язків і хобі… 
– Попри свої безпосередні обов’язки заступника директора з навчально-виховної роботи, я також очолюю громадську організацію. Працюємо з міжнародними донорами. Розпочинали з роздільного збору сміття у ліцеї, а тепер маємо у селі аж п’ять пунктів збору. Це неабиякий успіх. Головне ж, що до цього проєкту активно долучися й наші учні. Ми вчили їх, як правильно сортувати окремо папір, пластик, скло, органічні відходи. Проводимо просвітницьку роботу, організовуємо тренінги, різні акції, а ще ходимо по селу, збираємо сміття. Оскільки я ще є депутаткою Колківської селищної ради, то працюємо у цьому напрямку і з селищною радою. Разом з нашими учнями створили в Колках дорадчий орган – молодіжну раду, де провели ряд тренінгів. Сюди також залучали внутрішньо переміщених осіб, аби трохи їх соціалізувати. І наші учні були активними учасниками молодіжної ради. 

– Подібним рідко хто може похвалитися. Чим ще живе ваша школа? 
– В нашій школі життя дуже насичене. У нас проводиться багато виховних заходів. Останній найбільш ключовий виховний захід був проведений до Дня осені. Це був масштабний захід, де діти виготовляли композиції, проводили різні конкурси, і також ми організували благодійний ярмарок. Взагалі благодійні ярмарки для нас – це не новина. Ми організовуємо їх не тільки на День осені, але й періодично раз в квартал чи раз на місяць. Ми їх організовуємо для того, щоб зібрати кошти і передати на потреби ЗСУ. З останнього ярмарку, який ми організували, виручили десь близько 10000 гривень і відразу передали їх до Колківського волонтерського центру. Ще щодо волонтерської роботи. Ми організовуємо плетіння сіток для ЗСУ, що ми почали ще з весни 2022 року, і цього року ми цю роботу продовжуємо, хоча не так часто. Знову ж таки організовуємо різні акції. Наприклад, одна з таких ключових акцій має назву «Подаруй тепло солдату». Вона передбачає організацію збору шкарпеток, устілок, чаю, кави, тобто того, що може зігріти наших солдатів. Також в робочий навчальний план ми ввели курс «Технологія виготовлення свічок». Одну годину на тиждень саме на цьому курсі діти займаються виготовленням окопних свічок і засобів для опалювання. 

– Де ви берете кошти на віск? 
– Це коштує дорого, ми не є фінансова установа, ми можемо залучити тільки донорські кошти. Тому ми створили таку скринечку і кажемо: «Здайте кошти нам на парафін». Діти ходять по селу, в магазин, просять кошти. Керівник гуртка закуповує парафін і таким чином робимо ці окопні свічки. Ще кожного разу ми робимо малюнки для солдатів і листи з побажанням, щоб швидше була перемога. І звісно, що до цього листа ми завжди додаємо якийсь невеликий окремий подарунок. Це можуть бути сухофрукти, якісь цукерки. Ці малюнки просто зігрівають серця наших солдатів. Перед Новим роком у школі стартувала акція «Новорічний подарунок». Кожен клас готував різні композиції і ми вже зробили з них виставку. Краща з цих композицій піде на Окружний конкурс, тобто до відділу освіти у Колки. До цього залучаються всі. Але ми практикуємо ще такі форми роботи, як відеозвернення віншувань дітей до Дня Святого Миколая. Кожен клас, кожен класний керівник готують віншування від учнів, потім роблять конструктивні відео і ми їх висвітлюємо. Взагалі, діяльність школи постійно висвітлюється на сторінці у фейсбук. 

– Що ще у вас є цікавого? 
– Нещодавно в нас проходив тиждень молодого педагога. Я відвідую уроки молодих вчителів і даю методичні настанови, щось корегую. Це теж ми намагаємось висвітлити на соціальних сторінках. Працюємо ми, до речі, в три зміни. Починається навчання о восьмій годині, закінчується без десяти хвилин вісім. Це сільська школа, просто в нас інакшого виходу не було, оскільки, в нас укриття якраз вміщує 90 учнів за раз. А це й вчителі та обслуговуючий персонал. До того ж до нас долучився до укриття садочок з двадцяти осіб. Тому таким чином ми змушені були зробити освітній процес в три зміни. В першу зміну – початкові класи і випускні класи, бо це обов’язково, згідно санітарними нормами. Друга зміна – на п’яті, шості, сьомі класи. А вже в третю зміну – восьмі-десяті класи. Вчителі звикли до такого формату, тому в нас світло світиться з восьмої до восьмої в школі. 

– Чи приділяється достатньо увага фізичному вихованню учнів? 
– В нас постійно організовуються спортивні змагання на дві школи, оскільки в нас в сусідньому селі немає спортзали. В нас вчитель фізкультури з Четвертні, звідки він залучає учнів, проводимо тут спортивні змагання між Годомичами і Четвертнею. Теж цікаві були спортивні змагання з перетягування канату, реслінгу, футболу в спортзалі. Так якось ми живемо. 

– Я дуже вражена, у вас таке насичене життя, ви такі молодці. Розкажіть про культурне життя, чи приїжджають до вас артисти? 
– В останній час приїздили місцеві артисти з будинку культури зі своїми благодійними концертами, але ці концерти організовуються в будинку культури через дорогу. Ми просто залучали вчителів і учнів. Звісно, ці кошти, які були отримані, ми теж передавали на ЗСУ. То тільки місцеві артисти приїздили. А ще до нас приїжджають завжди аматорські театри, планетарій, програми з різною візуалізацією. За цей період, що ми вчимося, вони були вже тричі. Два рази – планетарій, один раз – якесь візуальне дійство, що пов’язане з природничими науками. Надувають велику кулю, на скло проєктуються зображення, діти заходять в ту велику кулю (десь сімдесят чоловік вміщуються) і вони там мають змогу все розглядати. Я не була в тій кулі, але діти із захопленням туди йдуть. Це ми вітаємо, бо це знання з астрономії, що дуже пізнавально і цікаво діткам. До війни ми самі організовували багато концертів в актовій залі, вчили сценарії, виступали, співали пісні. Сьогодні війна, тому ми намагаємось менше співати пісень, просто робимо відео привітання. Співати – це недоречно сьогодні.

– Чи є діти, що відвідують музичну школу? 
– Зараз ні, раніше їздили грати і на скрипці, і на піаніно, і на баяні. Найближча музична школа в Колках. Є гурток «Юний художник», дуже багато дітей відвідують цей гурток, щоб навчитися малювати. Гуртки не оплачуються, вчителі працюють на добровільних засадах. Якщо є якісь образотворчі конкурси, то діти завжди залучаються і ми беремо навіть перші та другі місця по області. Тобто роботи достойні виходять. В цьому напрямку ми теж працюємо. Є гурток прикладного мистецтва. Він також не оплачується, але діти і вчитель ходять просто так, раз на тиждень. В нас нема матеріалів, вчитель не може їх закупити. Наприклад, кольоровий папір або той самий штучний сніг – він коштує грошей. Вчителька змушена сама за свої гроші купувати. Нема фінансування на такі потреби. Але якось там то діти трохи зберуть, то батьки трошки допоможуть, ну і якось так викручуємося. Просто ми розвиваємо цей творчий потенціал в дітей. Одна дівчинка кожної суботи їздить в художню школу до майстрині Луцька. Шестикласниця малює такі добротні малюнки, немов справжня художниця. 

– Я впевнена, що ваші діти ростуть творчими й досягнуть багато у житті. 
– Випускники не обмежуються Луцьком, їдуть скрізь – вступають і навчаються. Успішно здають ЗНО, а це українська мова, біологія, географія і історія. Наші випускники навчаються в Київському медичному університеті, в Київському політехнічному інституті, Львівському національному університеті імені Івана Франка, в Рівненському гуманітарному університеті, в Тернопільському технікумі. Хоча це село, але потенціал високий в колективі. Всі вчителі дипломовані висококваліфіковані фахівці, які люблять дітей і свою справу. Тут не так, як в малокомплектних школах, де математик читає біологію чи географію. В нас акцент робиться на те, щоб кожен предмет читав спеціаліст. Вчитель музики їздить із Маневич. Вона брала участь в конкурсі «Вчитель року» та здобула 3 місце в області. Атмосфера в колективі дружня, бувають різні нюанси, але в основному в нас панує взаєморозуміння. Якщо вчителю треба відлучитися, ми оперативно перенесемо уроки. Такого немає, що не відпустять, чи скажуть йти у відпустку. Намагаємось жити дружньо. 

– Чи є діти, що втратили батьків на війні? 
– Так, загинуло троє батьків. Одна дівчинка отримала путівку з управління соцзахисту, як дитина, яка втратила батька, і зараз відпочиває в Карпатах. Ці діти також безкоштовно харчуються в школі, мають пільги на проїзд. Ми намагаємось якось їх підтримувати і нам допомагає у цьому територіальна громада. Дуже багато батьків служать, особливо на передовій лінії оборони на Запорізькому та Донецькому напрямках. Зі школи пішло чотири вчителі служити – це наш директор Василь Петрович Шавук, вчитель початкових класів (командир мінометного загону) і наш вчитель фізкультури. Він має другу освітню спеціальність «вчителя біології», пройшов перекваліфікацію і пішов служити як медик тактичної медицини. Також вчитель біології та інформатики. Служив медиком, також мав дуже хороші навички в IT-технологіях і його забрали в штаб до Києва, де він займається оформленням документів. Адже Верховна Рада прийняла рішення про цифровізацію, щоб потім, в разі демобілізації можна було б оперативно шукати всіх військовозобов’язаних, мати інформацію про них, де служили, де були поранені. Наш вчитель в штабі цим займається. Ще один випускник з нашої школи працює в Міністерстві оборони. 

– Ви повинні пишатися вашими вихованцями. 
– Гордість за них, адже вони відразу на другий день війни пішли, їм повістки не вручали. Двоє з них навіть не служили. Це дуже молодий вчитель початкових класів, 25 років, який навіть не одружений. Хоча вчителі мають пільги, в них на сьогодні є можливість демобілізуватись, проте вони не хочуть повертатись назад. Вони всі виконують свій обов’язок. 
– Бажаю вам, щоб ваші викладачі, батьки ваших дітей якнайшвидше повернулися з перемогою додому цілими та неушкодженими! А вам бажаю доброго здоров’я, щоб ніколи не вичерпувалося ваше творче натхнення, щоб ваша така багатогранна діяльність приносила плоди на благо нашої багатостраждальної Вітчизни. 
Валерія БІЙО. 
Фото авторки.  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (597) - 86.3%
Пізно (24) - 3.5%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.5%
Мені байдуже (29) - 4.2%