→Рубрики →Кримінал

А вбивця досі на свободі…

Під дверима Володимир-Волинського суду сиділа жінка. Чорний одяг в Анастасії. Пооране зморшками лице. І очі, повні смутку та сліз. Скільки пролила їх вона!.. І все через нього, сусіда.

Рік тому, на святе Стрітення по всьому Володимирові-Волинському храми відправляли службу Божу. Анастасіїн чоловік, Володя, 15 лютого якраз день народження святкував. І треба ж було так статися, що обідньої пори у центрі міста здибалися іменинник та сусід – пенсіонери, котрі от уже 15 літ тримали злобу один на одного (детальніше про це – в минулорічних номерах «ВГ» від 12 і 27 листопада й 10 грудня).

«Я їх обох добре знаю. Бо Володимир – це мій учитель фізкультури. А другий (назвемо його Іваном), – тато моєї колишньої однокласниці. Десь на початку 2000-х ми з хлопцями сиділи на лавочці під Будинком культури і курили. Аж тут бачимо: двоє цих чоловіків сварку затіяли. Про деталі вже не скажу, запам’ятав тільки, що Володимир кричав до Івана: «Та я тобі голову зверну!». А той у відповідь: «А я тебе заколю, як свиню!». Ми ще тоді з хлопцями сміялися: мовляв, зійшлися баран зі свинею. Проте дорослим наш регіт не сподобався і ми повтікали з лавочки», – таке 9 квітня ц. р. в залі суду розповідав 44-річний Сергій, котрого як свідка запросили на слухання.

Сказав «Заколю!» – і зробив

Запитаєте, до чого в цій історії спогади 15-річної давнини. А до того, що страшні погрози таки були реалізовані: 15 лютого 2014-го. Збіг обставин? Можливо. Проте на момент сварки Іван, який погрожував заколоти суперника, вже мав знаряддя вбивства! Про це він сам у лютому 2014-го зізнався слідчому: мовляв, 1986-го знайомий подарував тростину з червоного дерева, всередину якої було вмонтовано саморобну 30-сантиметрову заточку. Здавалося б, для чого людині така страшна зброя? І навіщо пенсіонерові гуляти з цією тростиною вулицями Княжого міста?

Відповідь дали жителі Володимира-Волинського, які спершу й повірити не могли, що стали свідками холоднокровного вбивства.

«Вже 14 місяців минуло, тому подія дещо стерлася з пам’яті, – зізнався в залі суду 25-річний Андрій. – Це був наступний день після свята Валентина. Я з другом і двома дівчатами мали переходити дорогу в бік автостанції. Нашу увагу привернула шарпанина між двома дідками і старшою жінкою. Один, у зеленому бушлаті (Володимир,) кричав до жінки: «Дивись, що він мені зробив!» – і показував закривавлену руку». А далі дідок у синій куртці (Іван) із усієї сили вдарив заточкою у груди суперника.

«Відірвавши погляд від світлофора, я побачив, що чоловік у камуфляжі лежить на землі, – давав у суді свідчення другий із компанії, 33-річний Юрій. – Ми сказали жінці, яка була учасником конфлікту, щоб викликала лікарів. Та вона відмовилася: «Нащо? Він же пֹ’яний». Мій друг подзвонив на «103». І ми з ним іще допомогли занести чоловіка в машину «швидкої». Дідок же з тростиною спокійно пішов».

А через кілька годин увесь Володимир-Волинський гудів: «шарпанина» між «дідками» закінчилася жорстоким убивством, у результаті якого душогуб розколов серце жертви навпіл!

Не вбивство, а самозахист?

Адвокат, який узявся відстоювати інтереси Івана, – дійсно фаховий захисник. Перебуваючи під час відтворення злочину, він коректував кожен рух Івана, кожен сантиметр відстані між нападником і жертвою, кожен градус кута, під яким убивця мав би тримати заточку. І, зрештою, настільки професійно з позиції захисника змалював подію, що з його слів вийшло: пенсіонер Іван вийшов святкового дня в аптеку за ліками; в центрі міста його перестрів нетверезий Володимир, зав’язалася сварка, під час якої Володимир двічі стукнув Івана в обличчя (наявність легких тілесних ушкоджень підтверджено експертами); Іван старався тростиною витримати дистанцію; Володимир ухопив за рукоятку й оголив заховане всередину 30-сантиметрове лезо, потім сам же на ту заточку наштрикнувся, попри це, продовжував наступати: Іван далі пробував оборонятися, зачепив лезом руку Володимира (звідси й закривавлена долоня); у цей час сторонні жінки стали між пенсіонерами, присоромили за поведінку, подали Іванові наконечник тростини, вдягнули шапку й пенсіонер пішов, озираючись на Володимира, який ще навіть пробував наздогнати суперника.

Ось так, внісши декілька штрихів, адвокат спробував картину жорстокого вбивства перемалювати на вимушений самозахист із наслідками травмування. І якби події відбувалися вночі або в безлюдному місці, хтозна, чи не стали б вони домінуючими.

Та все «зіпсували» численні свідки, зокрема й допитані 9 квітня. Бо вони не бачили в руках Володимира жодного предмета, тим паче – рукоятки від тростини. Так само міфічними виявилися й жіночки, котрі буцімто подали сумнозвісну рукоятку Іванові. «Нестиковка» вийшла і з послідовністю подій. Адже очевидці помітили спершу закривавлену руку, а тоді вже – нанесення ударів у грудну клітку. Та й «бігти за Іваном» Володимир просто не міг, адже тієї миті лежав на землі з розколотим серцем.

Навіть суддя, котра перебачила немало кримінальних справ і адвокатських хитрощів, не змогла під час засідання спокійно цитувати вищезгадану «інтерпретацію» і на хвилині сьомій озвучування «опису» промовила до захисника: «Це сталося за лічені миті, а обвинувачений запам’ятав найдрібніші деталі? Вже смішно читати».

Усмішка, але гірка промайнула й на обличчі вдови. Бо Анастасія разом із дітьми ось уже 14 місяців їздять по судах, оплачують адвоката, просять волинян підтримати їх у боротьбі за справедливе рішення. А в той час убивця сидить удома. Бо, виявляється, після перенесеного в лютому 2014-го інсульту Іван – у настільки тяжкому стані, що (за словами доньки) ні порога не переступить, ні шкарпеток не вдягне, тож її батька судити – все одно що смерті його хотіти.

«Ну, раз так – нехай убивця відбуває покарання у спеціалізованому закладі, – запропонували родичі Володимира. – Є у Дніпропетровській області установа, де персонал забезпечить не лише суворий нагляд, а й примусове лікування. Ясно ж бо: вдома сидіти, ніяких препаратів не приймати і скаржитися на погане самопочуття куди краще, ніж стати осудним і опинитися в тюрмі».

Чи ж настане покарання?

Позицію потерпілої сторони підтримали й фахівці Волинської обласної психіатричної лікарні, де обвинуваченого зобов’язали в лютому ц. р. пройти обстеження.

9 квітня під час судового слухання член експертної комісії розповіла про це обстеження таке: «Дійсно, у хворого (тобто Івана) є ознаки психічного та інтелектуального зниження, що належать до хронічного психічного захворювання. Проте пацієнт після перенесеного інсульту пройшов два курси лікування. Спостерігається значне покращення його стану. Примусові заходи медичного характеру, якими забезпечить спеціалізований заклад у Дніпропетровській області, націлені на продовження лікування для поліпшення стану обвинуваченого. І, не виключено, з часом стан покращиться настільки, що чоловік зможе відбувати покарання у звичайних місцях позбавлення волі».

З такою думкою психіатра адвокат Івана, звісно, не погодився. Наголосивши, що висновки експертів обласної психлікарні носять лише рекомендаційний характер, а остаточне рішення – за судом, захисник акцентував на трьох моментах. Перше: тяжкість захворювання обвинуваченого. Бо той, мовляв, не витримає перебування під суворим наглядом. Друге: тяжкість вчинення злочину (тобто адвокат не полишає наміру трактувати подію як перевищення меж необхідної оборони). Третє: ступінь небезпечності хворого для себе й оточуючих. «Він же не вистрибує з вікна, не кидається на людей, спокійно поводився під час перебування у психлікарні», – апелював захисник Івана (цієї миті хотілося додати: «І так само спокійно, вбивши людину, сховав у тростину лезо й попрямував додому»).

Але спроби адвоката переконати суддю не увінчалися успіхом. За рішенням Володимир-Волинського міського суду, вбивцю все ж необхідно ізолювати від суспільства, суворо за ним наглядати і примусово лікувати. Та швидше за все, захист із цим не погодиться, кримінальна справа вкотре опиниться в Апеляційному суді, а злочинець тим часом сидітиме під домашнім арештом.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.