→Регіони →Захід

Подолав рак

Іще 20 літ назад Іванові Пархомуку «давали» жити максимум рік. Але він вистояв, ще й іншим навчився допомагати.

У свої 88 Іван Кузьмич має світлий розум і колосальні знання. Все це, переконаний, через Божу ласку, невтомну боротьбу за життя і… прапрадіда француза.

Коли я вперше попросилася до Івана Кузьмича в гості, чоловік скромно відповів: «Та ви що! В обласній газеті прославляти мене – чоловіка без вищої медичної освіти? Не варто. І перед колегами незручно». Після довгих вмовлянь народний лікар таки згодився побалакати. Хоча й попередив: усе сказане – це його особиста думка, тож вона може йти врозріз з офіційною медициною.

ВІД ТУБЕРКУЛЬОЗУ ВРЯТУВАЛИ ГОЛКА І МЕДВЕДКА

– Ще з раннього дитинства (а минуло воно в селі Глинянка – нині Олеської сільської ради Любомльського району) мене цікавили рослини та їх цілющі властивості. Навіть інтуїтивно я відчував, яка квітка од якої недуги може помогти, – пригадує співрозмовник. – Правда ж, дивно? Але в дійсності це були знання, які мені передалися від прапрадіда-француза! Коли територією Волині відступали війська Наполеона, мій прапрадід (очевидно – через поранення) лишився тут. Тоді його запитали: «Як звати?» – «Жорж». Так у паспорті у графі «фамілія» й записали. І з тих пір його нащадки (зокрема й моя мама) стали носити це прізвище, – з усмішкою пригадує Іван Кузьмич.

Але навіть не це в тій історії найдивніше. Жорж виявився таким висококласним лікарем (причому не дипломованим, а, як тепер кажемо, народним), що до нього за порадами зверталася царська сім’я і чоловік регулярно їздив до Петербурга! Після смерті француза два покоління його нащадків не вирізнялися медичними знаннями. І це тривало, аж допоки 1927 р. не народився Іван Пархомук.

Дитинство хлопця минало в багатодітній родині. Жилося бідовій сім’ї по-всякому. Тож уперше врятуватися від смерті випало Івану в 17-річному віці. Це було тоді, як волинянина забрали в армію, там хлопець заразився туберкульозом, потрапив разом із іншими бійцями до госпіталю й там узявся застосовувати здобуті ще вдома навики шевця-кравця.

– Мене виписали не так швидко, як інших, бо допомагав медперсоналу шити потрібні для лікарні речі, – продовжує оповідач. – Якби вийшов тоді ж, що й інші пацієнти, вмер би невдовзі. А так комісованим (хоч і з легеневими кровотечами) повернувся додому на Любомльщину. Доки терпів недугу, лежачи шив сусідам одяг, взамін отримував продукти і так, вважаю, голка врятувала мені життя, – переповідає Іван Пархомук.

Але «спокійно хворіти» хлопцеві не давав отой прапрадідівський ген. Тож молодий Іван потоваришував із місцевим священиком, брат котрого працював у Москві у відомого професора медицини. Той брат став із 1945-го передавати на Любомльщину наукову літературу. Хворий на туберкульоз Іван днював і ночував за книгами. Маючи неймовірні здібності, все це ледь не дослівно запам’ятовував. І 1948-го став асистентом аптекаря в с. Олеськ Любомльського р-ну. Через трохи чоловіка запросили працювати у 29-й аптеці Володимира-Волинського, потім – в аптечний магазин, далі запропонували підвищувати кваліфікацію в медичній школі і практикуватися на «швидкій».

– Життя вирувало, відкривалися нові перспективи, та офіційна медицина не допомагала у боротьбі з туберкульозом. Навпаки: стали нагадувати про себе нирки, печінка, які руйнувалися від «хімічних» препаратів. От і вирішив я вдатися до народних методів: назбирав медведки (такий жук, який живе в землі), умертвив її, висушив і щодня приймав. А через років два-три медики підтвердили: мій туберкульоз «десь подівся».

До речі, в період німецької окупації Іван Пархомук урятував сусідку від хвороби Боткіна (жовтухи): брав вошу, «ховав» її у хлібну кульку і щодня давав жінці ковтнути комаху-паразита. Через кілька тижнів жінка «побіліла» та прожила до 96 літ!

«ДАРУНОК» ВІД ЧОРНОБИЛЯ

Поборовши туберкульоз, 30-річний чоловік одружився, разом зі своєю Тетяною виховували доньку Олю і сина Сашка. Іван Кузьмич підвищив кваліфікацію і став працювати в лабораторії шкірвендиспансеру Володимира-Волинського (цьому закладу присвятив 26 літ трудової діяльності). Та у щасливе сімейне життя внесла свої корективи Чорнобильська катастрофа.

– Як зараз пам’ятаю: в ті дні стояла спека, я був на дачі, вирішив позасмагати. А через трохи помітив: папілома на моєму тілі почала після засмаги збільшуватися й урешті лопнула, – пригадує співрозмовник.

Слова лікарів прозвучали, як вирок: «У вас меланома: рак шкіри. Ліків од цієї недуги нема». За два місяці Іван Пархомук переніс операцію, пройшов курс хіміотерапії. А коли виписувався, лікар-онколог сказав: «Ми зробили все, що могли, та ця хвороба надто зла. Тому єдине, що лишається, – молитися».

Змиритися з подібним вироком Іван Кузьмич не міг. Адже перш ніж умерти, мусив дітей-школярів на ноги поставити. «Буду боротися!» – сказав собі й узявся за самолікування.

–У це тяжко повірити, але саме тоді мені привидівся незвичайний сон: перед очима постала дуже гарна яскравого кольору рослина!.. Коли прокинувся, захотів неодмінно її знайти. Поїхав на свою малу батьківщину, відшукав ту квітку, прочитав у книгах, від чого вона, і зрозумів: це прапрадід Жорж подарував мені рятівну соломинку, – вважає Іван Кузьмич.

Відтоді чоловік «перелопатив» масу літератури й таки винайшов свій рецепт ліків од раку.

– Звісно, цей препарат не пройшов точних лабораторних досліджень, ніде не запатентований і не перевірений на тисячах людей. Але мені і багатьом моїм знайомим (та й не знайомим) ці ліки подарували шанс на життя, – стверджує народний лікар.

Називати склад чудодійного препарату Іван Кузьмич не хоче. Адже це, каже, і відповідально, й небезпечно. Позаяк кожна з рослин (а їх у рецептурі приблизно 6-7 найменувань) має отруйні елементи. Тому перш ніж призначати дозу, Іван Пархомук оцінює стан хворого, дивиться його медичну картку з результатами аналізів і обстежень та лиш потому дає пробну дозу ліків.

Коли чоловік це розповідав, йому зателефонувала жіночка. Декілька хвилин консультації – і їхня розмова завершилася.

– Зі Здолбунова пацієнтка, – пояснює Іван Кузьмич. – Мала рак крові. Десь про мене почула. Стала просити допомогти. І ось через три місяці – відчутне покращення.

ПРИРОДА МАЄ ЛІКИ ВІД УСІХ НЕДУГ

Що більше Іван Кузьмич пізнає світ рослин і тварин, то більше переконується: офіційна медицина мусить активно переходити від хімічних препаратів до природних. Бо те, чим і як лікують сьогодні українців, – це просто жах!

– Я до сих пір пожинаю плоди отого руйнівного лікування, яким мене «рятували» від туберкульозу. А що буде з нинішнім і майбутніми поколіннями? Сьогодні ж масово призначають усіляку «хімію»! Фактично не лишилося натуральних продуктів харчування! А всі ті барвники-ароматизатори-стабілізатори руйнують природний захист, тим самим сприяючи виникненню злоякісних пухлин! – схвильовано каже Іван Кузьмич.

Коли кілька років тому нас усіх лякали свинячим грипом, народний лікар, зважаючи на своїх онуків-правнуків, вирішив діяти на випередження й виготовив препарат із виключно природних компонентів. Назвав його «віруцид» (що з латинської означає «вірусу смерть»). Діти його приймали і – всі зосталися здорові!

– Якось раніше звернувся до мене родич, який захворів на гепатит С, – наводить лікар іще один приклад. – Попросив допомоги. Я розробив рецептуру, й через шість місяців чоловік одужав (після чого ще четверо людей перевірили дієвість препарату).

До речі, нещодавно Іван Пархомук почув оголошення, що 20-річна жителька Володимира-Волинського Світлана Долгунська потребує грошей на лікування гепатиту С. Став народний лікар дзвонити на вказані в оголошенні номери, щоб подарувати дівчині рятівний препарат, – слухавку ніхто не піднімав. Став у жителів міста запитувати координати хворої – жодної інформації. Тому принагідно звертається до Світлани чи її рідних із пропозицією допомогти.

А насамкінець 88-літній чоловік додає: основна причина більшості людських болячок – від невміння берегти здоров’я, дароване природою.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.