Волинь пам"ятає

Волинь пам

Подальша ескалація конфлікту навколо Волинських подій для Польщі – шлях у нікуди!
З наближенням 70-ї річниці українсько-польської війни, що спалахнула на теренах Волині, зі сторони наших сусідів із-за Бугу знову нагнітається антиукраїнська атмосфера. Лунають відверто шовіністичні заяви, в яких ОУН та УПА називаються «злочинними організаціями», а територія Західної України – «Східними кресами» та «Малопольщею». У польському Сеймі зареєстровано навіть проект постанови «В справі геноциду, здійсненого ОУН-УПА, стосовно польського населення Східних Кресів у 1939-1947 рр.».

Тим часом подібні неоколоніальні ініціативи поляків не мають нічого спільного з історичною правдою, йдуть врозріз із політикою примирення, рівноправності та добросусідства та загрожують зірвати порозуміння між двома націями, досягнуте в останні роки ціною надзвичайних зусиль.
Для мене як українця є абсолютно неприйнятним та неприпустимим той тон, який використовує Польща щодо України. Схоже, що деякі польські політики знову загорілись імперською ідеєю фікс: Річ Посполита «од можа до можа». А українцям, які вели боротьбу проти різношерстих окупантів своєї землі, намагаються штучно нав’язати комплекс провини.
Війна 1943 р. була розв’язана з ініціативи польської сторони, яка не хотіла визнавати за українцями права бути господарями у власному домі. І саме активний опір, вчинений населенням Волині, дав нам змогу уникнути трагічної долі Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Надсяння, де українці були депортовані зі своїх історичних територій.
Системний аналіз подій 1943 р., які відбувалися на території Волині, засвідчує, що вони є наслідком багаторічної окупаційної політики Польщі відносно українців. Ця політика розпочалася ще з середини XIV ст.. експансією польських королів на українські етнічні землі.
Українці століттями перебували в умовах соціального, національного, культурного та релігійного гніту, організованого Річчю Посполитою. Можливо, поляки ще стануть вимагати від нас вибачень за дії козацьких гетьманів, Богдана Хмельницького чи гайдамаків, які очолили боротьбу українського народу проти поневолювачів із Варшави? За українців, які не хотіли бути рабами у польського пана, а прагнули залишатися вільними людьми?
Полякам варто було би пригадати, що Західна Україна у 1919 р. знову опинилась у складі Речі Посполитої завдяки загарбницьким діям польських військ та уряду, які грубо порушили право нашої нації на самовизначення. А у 1921 р. Річ Посполита підписала з комуністичною Москвою злочинний Ризький мир – аналог пакту Молотова-Ріббентропа. За цим договором Україна була поділена між двома окупантами – Польщею та Росією.
Після цього Польща впродовж двох десятиліть проводила політику насильницької полонізації та колонізації, намагаючись штучно змінити етнічну карту українських земель. Будь-які прояви української суспільної ініціативи жорстоко карались. У 1939 р. 125000 гектарів землі на Волині належали польським поміщикам, колоністам та осадникам, які з’явилися на українських землях як колонізатори. Українці не мали права здобувати якісну освіту. Економічний гніт тісно переплітався з національним. Польська окупаційна влада ставилася до українців так, як до мешканців своєї колонії. І таке ставлення, на жаль, не змінилося навіть після початку Другої світової війни, коли сама ж Польща була окупована Німеччиною.
30 липня 1941 р. у Лондоні прем’єр еміграційного уряду Польщі генерал Сікорський та посол Радянського Союзу Майський підписали угоду, в якій був такий пункт: «Уряд СССР визнає радянсько-німецькі угоди 1939 року стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу». Це означало, що поляки, навіть будучи окупованими нацистською Німеччиною, не могли відмовитися від колоніальних планів стосовно українських територій.
У 1941-1942 рр. Армія Крайова на Холмщині, Люблінщині, а також і на Берестейщині, вчинила криваву розправу з місцевими українцями. Війна поляків проти українців у часи Другої світової війни була колоніальною війною, яку поляки провадили з однією метою: не дозволити українцям жити у власній державі та залишити споконвічні українські землі у складі Польщі. Природними національними прагненнями українців польська сторона абсолютно не переймалася.
Напевно, майже в кожній волинській родині зберігаються розповіді про трагічні події 1943 р., про жертв польських збройних загонів, про спалені українські села, про дії польських шуцманшафт-батальйонів. Людська пам'ять не забула про співпрацю колишніх польських осадників із німецькою окупаційною владою. І чимало очевидців цієї війни ще живі, ці розповіді ще тримають у своїй пам’яті їхні діти та внуки. Волинь пам’ятає…
У мене як українця виникає питання: що робили вояки Армії Крайової на землях, які споконвічно були українськими? Чому ж саме ці польські загони самооборони не боролися за незалежність своєї країни під Варшавою, Краковом, Гданськом, Познанем, а воювали серед волинських лісів проти українських селян? І за що засуджувати УПА? За те, що вона вела боротьбу на декілька фронтів проти різноманітних окупантів України в період Другої світової війни – німців, поляків, росіян? І ця боротьба велася не на берегах Вісли, не в Помор’ї чи Сілезії, не під Варшавою чи Краковом! Вона провадилася саме на території України, і українська земля дуже щедро окроплена кров’ю борців саме за нашу незалежність.
За що депутати Польського Сейму збираються засудити дії ОУН і УПА у 1939-1947 рр.? Чи не за те, що українці піднялися на боротьбу за свободу і відмовилися бути поневоленими польською колоніальною адміністрацією? Але ж так само поляки упродовж віків піднімалися на боротьбу то з німецькими, то московськими завойовниками! Тоді чому вони позбавляють іншу націю такого ж права на свободу?
Своїми ініціативами поляки демонструють, що їхня позиція та погляди на українську історію збігаються з поглядами кримінально-олігархічних сил та ідейних нащадків московсько-комуністичної імперії, які нині перебувають при владі в Україні. Не дарма союзником поляків у справі очорнення українців та спекулювання на темі подій 1943 р. на Волині стала громадська організація «Російськомовна Україна», яку очолює нардеп із Партії регіонів Вадим Колесніченко – відомий україноненависник. Разом із тим у Європі вже давно засудили і нацизм, і комунізм.
Сьогодні окремі сили у Польщі допускають грубе втручання у внутрішні справи незалежної держави, вказуючи, кого повинні поважати і пам’ятати українці, на честь яких діячів називати вулиці і ставити пам’ятники, які політичні сили підтримувати тощо. Хоча з української сторони досі ніколи не лунало заяв, скажімо, про неприпустимість вшанування Юзефа Пілсудського чи вояків Армії Крайової. Українці не вказують полякам, кого вони мають вважати своїми героями. То чому ж тоді подібне дозволяють собі робити поляки?
Більше того, польська сторона вдається навіть до несанкціонованих дій на території України. Останніми роками фактично незаконно встановлено багато пам’ятних знаків у Волинській, Рівненській, Львівській, Тернопільській та інших областях України з написами, які не відповідають історичній правді. Такі дії з польської сторони супроводжуються шаленою пропагандою про жертви «різні націоналістів». Одним із перших на це слушно звернув увагу волинський краєзнавець Ярослав Царук із Володимира-Волинського.
Тим часом подібні процеси тривають. Щороку 11 липня з Польщі на Волинь приїжджають туристи, які відвідують такі могили, фотографують їх та поширюють сфальсифіковану інформацію по всій Європі.
Прикладом безцеремонної фальсифікації історичних фактів є с. Гута Пеняцька (Бродівський р-н Львівської обл.) де в 2003-2005 рр. було встановлено два пам’ятні знаки без дозвільних документів, проведення необхідних пошукових та ексгумаційних робіт. На встановленій таблиці йдеться про понад 1000 загиблих, що не відповідає дійсності, цьому немає жодних підтверджень – ні з архівних даних, ні інших джерел. Ці «тисячні» жертви «приписуються» українським націоналістам та іншому «українському населенню» навколишніх сіл.
Встановлено, що в с. Острівки Любомльського р-ну Волині польські археологи більше, ніж удвічі завищили кількість віднайдених останків. А коли під тиском патріотичної громадськості українська сторона встановили дійсну цифру загиблих і запропонували полякам підписати акт, у якому значилося 136 останків, поляки навідріз відмовилися його підписувати! А вже за досить короткий час у польських ЗМІ кількість жертв зросла взагалі неймовірно: від 300 – до 500, а згодом – понад 1 тисячу, і аж до 1800! Що це, як не навмисні спекуляції та неприпустимі маніпулювання на минулому?
Натомість, із польського боку діє жорстка позиція щодо відкриття пам’ятників загиблим українцям на землях сьогоднішньої Польщі. До цього часу офіційно не відкрито пам’ятник знищеним українцям у с. Сагринь (Грубешівський повіт Республіки Польща), знято табличку з іменами загиблих українців із пам’ятника у с. Воля Заліська (Перемишльський повіт), зруйновано пам’ятник загиблим воякам УПА (повстанський госпіталь) на горі Хрещата (Підкарпатське воєводство Польщі). Подібні факти не можуть не обурювати! Проте поляки воліють їх просто не помічати...
Проект зареєстрованої у Сеймі постанови «В справі геноциду, здійсненого ОУН-УПА, стосовно польського населення Східних Кресів у 1939-1947 років» є черговим прикладом антиукраїнської істерії, яка роздувається певними деструктивними силами всередині Польщі. Її формулювання – історично безпідставні, нікчемні та суперечать причинно-наслідковим зв’язкам подій та історичним реаліям. Схоже, ця шовіністична за духом постанова вигідна силам, які бажають погіршення відносин між двома народами, які доклали вже чимало зусиль задля досягнення взаємного примирення та порозуміння, побудови рівноправних взаємин.
Вважаю, що зареєстрована у Сеймі постанова є провокацією і не сприятиме утвердженню принципів добросусідства і співробітництва між Україною та Польщею. Полякам варто було би на офіційному рівні засудити операцію «Вісла», а не вдаватися до реваншистських спроб воскресити з небуття Річ Посполиту, яка позбавляє українську націю права на Незалежність.
Якщо з боку польської сторони й надалі триватиме антиукраїнська істерія та висуватимуться територіальні претензії на зразок «Східних кресів Польщі», то відповідь українців також буде доволі жорсткою. Подальше нагнітання антиукраїнської істерії польською стороною поставить на порядок денний питання про спорудженням монумента пам’яті жертв польської окупації та дій Армії Крайової на українських етнічних землях. Ми будемо відстоювати пам'ять своїх предків, які не шкодували життя в боротьбі за наше майбутнє, від зазіхань із боку різноманітних окупантів.
З огляду на таку перспективу закликаю польських маргінальних політиків припинити ескалацію конфлікту, бо це для Польщі – шлях у нікуди. Все це грає на руку нашому спільному геополітичному супротивнику – путінській Росії.
Анатолій ВІТІВ,
народний депутат України (фракція «Свободи»).

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (5) - 55.6%
Пізно (1) - 11.1%
Яка різниця? (1) - 11.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (1) - 11.1%